Здійснено спробу простежити процедури згортання поетичного тексту в афористичному вислові та розгортання такого вислову. Ідіоми осмислено як необхідний продукт фундаментальної антиномії мови та гомології мовної картини світу. Прислівні вислови як медитативний рід лірики розглянуто в їх трансформаційних та інтерпретаційних можливостях. Поділ поезії на роди уявляється як розвиток розшарування тексту на регістри. Створення коментарів до драматичних і ліричних текстів як розкриття змісту, що мається на увазі, спирається на референтні контекстні та інтертекстуальні мережі як епіграматичні епіфеномени, що містяться в інтерпретаційному потенціалі.