Книжка відкриває маловідому героїчну сторінку історії Норильського повстання 1953 р . Доведені до відчаю нелюдськими умовами життя, виснажливою працею, садистськими знущаннями і смертельними розправами, в’язні повстали і зажадали не тільки пом’якшення табірного режиму, а й висунули політичні вимоги щодо демократизації радянського режиму загалом. Повстання буложорстоко придушене, але відвага, самопожертва його організаторів, серед яких провідну роль відігравав автор , засвідчили, що людську гідність перемогти неможливо. Вона сильніша тортур і самої смерті. Книжка матиме великий моральний вплив на виховання молодого покоління українців як громадян-патріотів.

Таємниця «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох. Офіційне пояснення «терористи» від самого початку сприймалося, як крик злодія: «ловіть злодія!». Реабілітація 50-х років і видання їхніх «вибраних творів» не прояснювали нічого, а ще більше завуальовували таємницю. Аж ось в Парижі 1959 року виходить антологія творів і розстріляних і «перевихованих» і пропалих безвісти. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність. Тут зібрано справді найкращі твори.

Всесвітньо відомий соціальний мислитель Ханна Арендт, автор «Джерел тоталітаризму», знайомить нас із деякими її сучасниками. Увага автора зосереджена на людях, більшість із яких вона добре знала, котрі самовіддано захищали гідність людини, світлий простір культури, мислення та спілкування, чинячи тим самим опір «темним часам» тоталітаризмів усіх кольорів. «Персонологічні коментарі Ханни Арендт такі майстерні й такі проникливі, що будь-який сторонній коментар до них самих, ті чи ті сторонні надбудови над ними постануть літературним ризиком, намарною спробою літературної ж конкуренції із блискучим пером авторки, яка тут поєднує в собі і філософа, і соціолога, й історика, і письменника (і спеціально письменника-мемуариста)».

Навіть у найкультурнішій і найдуховнішій організації Київської Спілки письменників тільки вдається атмосфера "гідність нащадків батька Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА". Насправді ж панує лише панегірицтво. А чому таким стає взагалі весь люд, з якої причини, запитує сам у себе Віктор БАРАНОВ, та радить і всім запитати теж самим у себе. /Журнал письменників України "Київ" 3–4, 2014, стор.9–10/. Шановні читачі, – цей твір написаний мною від щирого серця і відкритої простолюдної творчої душі. Читаючи Ви будете в незмірній насолоді. Описую чистою правдою так, як це було. А причина негативності в органах і в організаціях – відсутність правомірного чіткого ідеологічного керувальництва! Правда, де яких недоосвітила, та вважаю достатньо і цього... Гадаю, в нашій країні як і в інших європейських все одно в решті – буде справедливість!

  Текст у форматі PDF 9.49 Мб