Т. 2 : Повісті та оповідання. - 1986. - 640 с.

І. Нечуй-Левицький значно поширив естетичні обрії української літератури. Він збагатив її новими жанрами та образними засобами. Серед його творів — короткі оповідання, нариси, великі повісті й романи (іноді свої романи-хроніки письменник за звичкою називає теж «повістями»), побутові комедії, історичні драми, літературно-критичні й публіцистичні статті, театральні рецензії, художньо-етнографічні, історичні та мовознавчі праці. У творах малих жанрів письменник блискуче розвиває традиційну оповідну манеру, надаючи їй простоти, природності й влучності образних характеристик. У повістях і романах Нечуй-Левицький здійснює перехід від монологу-оповіді до об’єктивно-розповідної манери повіствування, відкриваючи тим самим простір для широких описів природи й інтер’єру, для ліричних і філософських відступів, словом, для поширення можливостей художнього відображення складного й мінливого об’єктивного світу. Письменник також щедро використав мовні багатства фольклору та живої розмовної мови українського селянства. Це сприяло мальовничості й виразності його художнього слова. Таким чином, І. Нечуй-Левицький виступив як письменник-новатор, чудовий знавець дійсності, що поширив межі українського реалізму і вторував шлях наступним письменницьким поколінням.