The terms historically used to describe them include "bums," "hoboes," "migrants," "street people," "transients," "tramps," and "vagrants." Just as varied as the words we have used to describe them are the reasons many people have found themselves living in the land of opportunity without permanent residence. The book considers homelessness and its distinctive character in three periods of American history: the era of tramps and hoboes in the late 1800s–early 1900s, the era of transients and migrants in the 1930s, and the era of homeless and "street" people in the last 40 years. It clarifies the multiple meanings of the word "homeless" today and demonstrates that homelessness is a symptom of more than one problem, leading to confusion about the issue of homelessness and hampering attempts to reduce its occurrence. Author Neil Larry Shumsky, PhD, also postulates that the treatment of homelessness in England before the colonization of North America laid the foundation of pervasive American attitudes and practices.

Автори колективної монографії, випущеної за редакції Євгена Андроса, розуміють позитивне та неґативне в людському єстві та світі культури у досить широкому діяпазоні. Як позитивне трактовано чималі досягнення в науці, техніці, освіті тощо. Що ж стосується неґативних вимірів людського буття в культурі, то XX століття представило достатньо проявів деструктивного й неґативного, що загалом спричинило гуманітарну катастрофу, знецінення засадничих цінностей, а відтак і самого людського життя. На це вказує Андрос у вступі: «Масштаби деструктивного у XX ст. призвели до геноциду цілих народів, зокрема голодомору в Україні 1932–1933 рр., безперервних впродовж всього минулого сторіччя війн, із яких дві були загальносвітовими». Окреслена проблематика вимагає філософського осмислення, аби виявити антропокультурні причини неґативного у людському бутті, а також віднайти способи змінімізувати його вплив. Монографія складається з десяти розділів, у яких автори розглядають різні аспекти співвідношення позитивного та неґативного вимірів у бутті людини. Євген Андрос досліджує бівалентність людського єства та її зв’язок із проблемою метафізичного зла. Геннадій Шалашенко звертає увагу на проблему антропологічного виміру трансцендентального арґументу в аспекті провокації тотальної людяности. Валерій Загороднюк розглядає позитивні та неґативні аспекти антропології пізнання. Назіп Хамітов аналізує філософську антропологію у її проблемному полі, звертаючися до концептів Еросу і Танатосу. Андрій Дондюк звертається до досвіду психології та психіятрії і намагається з’ясувати наявність у ньому позитивного та неґативного вимірів антропокультурного. Тарас Лютий досліджує феномен марґінальности в людському бутті. Інші розділи присвячені позитивно-неґативним аспектам реальности як принципам антропогенезу (Леонід Солонько), проблемі толерантности в конфлікті (Галина Ковадло), позитивним і неґативним аспектам масової культури, а також її впливові на сучасну релігію (Олег Ярош), часові історії та культуростворюваним формам комунікації (Костянтин Малєєв). Загалом усі дослідження, представлені у монографії, об’єднує загальне прагнення віднайти модель своєрідного соціяльного оптимізму, яка склала би передумову для життєствердного і творчого в людському бутті, а відтак наповнювала б це буття ознаками повноцінности.