Історія виникнення Товариства "Просвіта", його культурно-просвітницькі функцій. Характеристика діяльності просвітницької організації в часи першої світової війни, визвольних змагань і їх поразки. Ознайомлення із основними виданнями львівського товариства.

Кн. 1 : Ришельевский лицей. - 1993. - 172 с.

У виданні розповідається про передісторію, створення та розвиток українського товариства "Просвіта" протягом 1868-1932 рр. Подається огляд стану просвітництва у Західній Україні за часів австрійської влади та внесок товариства у цю справу.

Кн. 2 : Наука про розподіл. - 1914. - 112 с.

Ч. IV : Можливості для млоді. - 78 с.

В рамках програми "Просвіта й активізація молоді м. Харкова" Харківський міський центр дозвілля молоді проведе в серпні для початківців і активістів молодіжного громадського руху м. Харкова традиційну Школу навчання молодих лідерів. Тема навчання - "Студент знатиме!". Орієнтовна кількість учасників - 30 осіб, студентів ("зарахованих" абітурієнтів) І курсу вузів ІІІ-IV ступенів акредитації, а також інші початківці молодіжного руху м. Харкова, що цікавляться студентськими проблемами. Головними робочими напрямами будуть нормативно-правове забезпечення освіти, навчальний процес, освітні успіхи студентів, права студентів (освітні, соціальні), дозвілля та праця студентів, студентське самоврядування, громадська активність молоді (профспілки), взаємодія з органами місцевого самоврядування, можливості для студентів (місцеві гуманітарні та соціальні програми).

Монографія «Тарас Шевченко» є докторською дисертацією видатної російської і вірменської письменниці, літературознавця, перекладача, дослідника та популяризатора світової літератури, чл.-кореспондента АН Вірменської PCP, Маріетти Шагінян (1888-1982). Метою праці, за словами автора, «дати читачеві живий образ Шевченка-творця і мислителя», «реаліста». Письменниця з любов’ю висловлювалась про Україну, і її «ласкаву і ніжну емоційно-гостру українську мову...». Але на глибоке і грунтовне дослідження біографії Т. Шевченка наклали свій відбиток стереотипи російської історіографії зверхності та комуно-більшовицької класової ідеології, без яких книга вийти за тих умов не змогла б.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.