Віртуальна довідка Тематичний інтернет-навігатор Наукова електронна бібліотека Автореферати дисертацій Реферативна база даних Книжкові видання та компакт-диски Журнали та продовжувані видання
|
Для швидкої роботи та реалізації всіх функціональних можливостей пошукової системи використовуйте браузер "Mozilla Firefox" |
|
|
Формат представлення знайдених документів: | повний | стислий |
Пошуковий запит: (<.>K=САМОНАЗВ$<.>) |
Загальна кількість знайдених документів : 4
Представлено документи з 1 до 4
|
| | Тип видання: наукове видання | | |
1. |
Купранець, О. Топономастика Ґванінуса з 1611 р. [Електронний ресурс] / О. Купранець. - Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук ; Мондер, 1954. - 32 с.
Рубрики:
Повний текст доступний у читальних залах НБУВ
Алессандро Гваньїні (Гваніус, Гванінус) (1538 — †1614) — італієць з Верони, який служив у Великому князівстві Литовському, у Вітебську, і залишив кілька праць, які стосуються історії східних слов'ян. Найвідоміший своєю працєю «Хроніка Сарматії Європейської», що була надрукована в Кракові в 1578 році. В ній описується історія Польщі, Литви, Русі, Московії, Мазовії, Прусії, Померанії та ін. Пропоноване дослідження греко-католицького священника о. Ореста Купранця стосується аналізу назв "Русь", "Україна", "Волинь" у світлі текстів Гваньїні. Праця цінна в першу чергу для збереження видавничої спадщини української еміграції.
Кл.слова: Україна -- самоназва -- Русь
| | Тип видання: зб. статей | | |
2. |
Литературный сборник издаваемый Галицко-Русской Матицею [Електронний ресурс]. - Л. : Типография Ставропигийского института, 1874-1897
Рубрики:
Географічні рубрики:
Повний текст доступний у читальних залах НБУВ 1872 и 1873. - 1874. - 375 с. 1897. Ч. ІІ. - 1897. - 519 с.
В жизни порабощенных славянских народов конец XVIII-XIX в.были ознаменованы подъемом национальных движений, развитием национальной культуры. Одной из важнейших своих задач славянские "будители" считали просвещение народа, пробуждение его национального самосознания. Важную роль в решении этих задач сыграли славянские Матицы [1] - культурно-просветительные общества, которые много внимания уделяли издательской работе, способствуя появлению в печати первых национальных научных трудов и популярной литературы. Первой Матицей была Матица Сербская, основанная в Пеште в 1826 г. и существующая доныне. По ее образцу организовались Матица Чешская (1831), Иллирийская или Хорватская Матица (1842), Матица Сербо-Лужицкая (1847) и др. На территории нашей страны, во Львове, в 1848 г. была создана Галицко-русская Матица, просуществовавшая почти 100 лет и сыгравшая важную роль в истории культуры Западной Украины в эпоху тяжкого австрийского и польского гнета [2]. Галичина или Галицкая Русь была захвачена в XIV в. и являлась частью Польского государства вплоть до 1772 г., когда по первому разделу Польши оказалась в составе Австрийской империи и именовалась королевством Галиции и Лодомерии. В него входила Западная Галиция, заселенная преимущественно поляками, и Восточная, имевшая сложный национальный состав. Помещики были в основном польской национальности, городское население в значительной мере полонизировано, в городах жили также немцы. Большой процент городского населения составляла еврейская буржуазия. Из 3-х млн. человек коренное население насчитывало немногим более 2-х млн. [3] и сосредоточивалось преимущественно в деревнях. Это были потомки древнерусского племени, сохранившие память о своем древнерусском происхождении в самоназвании (русский, руський, русин) и названии своей земли (Русь). Под польским владычеством древнерусские роды почти все полонизировались (Потоцкие, Дедушицкие и др.), национальные черты сохранились более всего в деревнях среди крестьянского населения и низшего духовенства. Именно эти круги и составляли базу для галицко-русского национального возрождения. Русины [4] испытывали двойной гнет - австрийской администрации и польских помещиков, сохранивших и при австрийском владычестве достаточное влияние в крае. Мощный подъем национального движения, характерный для истории славянских народов Австрийской империи XIX в., наблюдается в Галиции с 30-х годов. Именно тогда началась плодотворная деятельность молодых просветителей, членов общества "Русская Троица" во главе с М.Шашкевичем, И.Вагилевичем, Я.Головацким, выпустившими первый альманах на родном языке "Русалка Днестровая" (Будапешт, 1837). Тогда же начали выходить первые ученые труды Д.И.Зубрицкого по истории Галичины , завязалась переписка, а затем и личные контакты "будителей" с русскими, чешскими, юго-славянскими учеными и просветителями.
Кл.слова: історія літератури -- культурно-просвітительське общество -- національно-визвольний рух -- феодалізм -- національні меншини -- самоідентифікація
| | Тип видання: наукове видання | | |
3. |
Лемківщина [Електронний ресурс] : земля - люди - історія - культура / ред. Б. О. Струмінський. - Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто : [б. в.], 1988
Рубрики:
Повний текст доступний у читальних залах НБУВ Т. 2. - 1988. - 499 с.
Етнонім лемки (ч.р., од.— лемко, ж.р., од. — лемкиня), висунутий дослідниками і інтелегенцією в XIX ст., розповсюдився як самоназва в народному середовищі тільки в I половині XX сторіччя. До цього лемки, як і жителі Угорськой Русі (східнослов'янських етнічних територій в Угорському королівстві), найчастіше називали себе руснаками. Також стосовно них, особливо нелемками, використовувався поширеніший в інших регіонах етнонім русини. Найбільш вірогідне пояснення карпатського прізвиська лемко, що згодом послужило основою для етноніма, полягає у діалектних відмінностях лемків, які добре помітні в нелемківському середовищі. Конкретно, йдеться про частинку лем (лише, тільки), ймовірно запозичену у сусідів словаків (ср. східнословацьке sem, словацьке літ. lem).
Кл.слова: етнографія -- побут -- матеріальна культура
| | Тип видання: наукове видання | | |
4. |
Кубійович, В. Лемківщина: земля, люди, історія, культура [Електронний ресурс] : в 2 т. / В. Кубійович. - Нью-Йорк : [б. в.], 1988
Рубрики:
Повний текст доступний у читальних залах НБУВ Ч. 1. - 569 с. Ч. 2. - 494 с.
Вважається, що назва Лемківщина походить, імовірно від діялектного слова “лем” (лише); ін. поширена назва, або радше самоназва Л., особливо на Пряшівщині, - “русини”, також “руснаки”. Особливості іст. розвитку перев. більшости Л. упродовж ст. в межах Поль. й кол. Верхньої Угор., в теперішній Слов., їхня боротьба за виживання як етн. групи в умовах поль. й словаць. оточення та відрубність від основного укр. етн. масиву відбилися на матеріяльній та духовній культурі й говірках українців цього реґіону. Зокрема, для Л. більшою мірою ніж для ін. укр. реґіональних груп, характерні плекання традиційних форм побуту й вірувань, а також досить ефективний спротив різним асиміляційним впливам. Усе це допомагало лемкам зберігати свою субетн. тотожність, в т.ч. в умовах діяспорного проживання.
Кл.слова: краєзнавство -- історія -- Україна
| | | |
|
|