Монографія присвячена практично не вивченому сучасними джерелознавцями та архівознавцями історичному феномену — архівній спадщині української національної еліти, фамільним архівам, накопиченим представниками української старшини/шляхти упродовж другої половини XVII-XX ст. — за доби Гетьманщини, періоду існування України в складі Російської імперії, до років Української революції ХХ ст. тощо. Об'єктом архівознавчого і джерелознавчого дослідження став насамперед фамільний архів одного з найвідоміших в українській історії родів — Скоропадських, який дав Україні двох гетьманів, кількох вищих урядовців Гетьманщини XVII ст., згодом — представників місцевої адміністрації Російської імперії, військових та громадських діячів XIX-XX ст. Монографія розрахована на спеціалістів: істориків, джерелознавців, документознавців, архівознавців, працівників архівних установ, а також на широке коло читачів.

У монографії досліджуються різноманітні аспекти соціальної та політичної організації козацької України. Реконструюється інституційна модель організації влади Гетьманату, з’ясовуються механізми функціонування її окремих елементів на центральному і місцевому рівнях, відтворюється персональний склад козацької адміністрації та простежуються шляхи службового зростання старшин. Акцентована увага звертається на судочинство Гетьманату, аналіз якого в антропологічному вимірі допомагає відтворити способи реалізації владних повноважень козацьких старшин у цій сфері, а також з’ясувати матеріальну вигоду суддів від судового і позасудового полагодження конфліктів.

Ч. 2. - 287 с.

В монографії на широкій джерельній базі подається образ гетьмана Кирила Розумовського, як визначного діяча українського державотворення середини і початку 2ої пол. XVIII ст. Саме цей історичний період, відомий як доба гетьмана К. Розумовського, став яскравим, хоч і останнім спалахом української державної думки ранньомодерного часу. Постать останнього гетьмана України-Гетьманщини подано на тлі політико-правового, військово-адміністративного й соціально- економічного становища української автономної держави в досліджуваний період. Робота написана для викладачів, студентів, фахівців-істориків, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.

Монографія Присвятна складному періоду розвитку Гетьманщини після Переяславської ради — останнім рокам гетьманства Богдана Хмельницького і гетьманства Івана Виговського (1655-1659 рр.) У праці використано широке коло джерел, проведено глибокий аналіз внутрішніх і зоншішіх причин початку Руїни, водночас заперечуються деякі традиційні концепції і схем. Для широкого кола читачів.

Т. 1. - 1965. - 397 с.

«Злим гніздом» називав Запоріжжя Петро І, і зовсім зрозуміла радість російського царя та його вельмож, коли на весні 1709 року їм пощастило зруйнувати Січ. Це ж бо був «останній корінь Мазепин" (слова Петра І) - того гетьмана Івана Мазепи, якого запорожці вважали «не батьком, а вітчимом України», а все ж у критичний момент боротьби проти Москви стали на його боці. І не лише витримали до кінця, але й пішли за ним на вигнання, покинувши рідну «Січ-мати», щоб лише не скоритися жорсткому і мстивому переможцеві. Та найголовніше, Москва дуже добре знала, що «мало не всяУкраїна тим «запорозьким духом дихає» (слова Мазепи). Книга вміщує в себе незвично цікаві, а сьогодні, може й унікальні матеріали про останній етап у боротьбі Запоріжжя за його вольності, зібрані й опрацьовані авторкою на основі важливих джерельних матеріалів, що збереглися ще в архівах Києва, Одеси, Дніпропетровська… Більше частина матеріалів друкувалась у роках 1926-1940. Є підстави побоюватися, що ці архівні матеріали загинули у час лихоліття другої світової війни, а може й по ній…

Кн. 3 : Полум'я "Великої руїни". - 573 с.

«Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст.» — унікальне видання, в якому подаються історико-літературні есе про відомих, маловідомих, або й зовсім невідомих широкому загалу — всього 205 імені — військових діячів України, через долю яких пізнаємо мужню, трагічну і, водночас, славну півтисячолітню історію нашої Вітчизни. Характерною ознакою есе є те, що письменник відходить від традиційних «виразно класових», а отже, упереджених оцінок діянь багатьох українських полководців. Об'єктивно аналізуючи військову та політичну ситуації, в яких їм доводилося діяти, автор нерідко вступає в полеміку з деякими істориками, знімаючи з українських лицарів давнє тавро «зрадників», «відступників», відкидаючи неприпустимий тон зверхності при оцінці ролі в нашій історії окремих її постатей. Автором цих есе є відомий письменник та історик, автор понад п’ятдесяти художніх та історико-публіцистичних книжок, лауреат Міжнародної літературної премії ім. О. Дюма, академік Богдан Сушинський. Майже всі есе публікувалися в періодиці і викликали значний громадський та читацький інтерес, котрий засвідчує, що книга ця має велике пізнавальне значення як для учнів та студентів, так і для вчителів, викладачів вузів, науковців, всіх, хто цікавиться історією України. Цілком природно, що вона є чудовим посібником для патріотичного виховання воїнів Української армії.