Ч. 1

Михаил Михайлович Лучкай (настоящая фамилия Поп; 19 ноября 1789, Великие Лучки — 3 декабря 1843, Ужгород) — русинский языковед, фольклорист и историк. Михаил Лучкай родился 19 ноября 1789 года в Великих Лучках (ныне Мукачевский район Закарпатской области Украины). Учился в гимназии в Ужгороде и Большом Варадине (теперь — Румыния). Продолжил образование в духовной семинарии (конквите) в Вене (1812—1816), посещал лекции в университете. Был учеником известных славистов Ернея Бартола Копитара и Йоcефа Добровского. В течение 1816—1817 лет — священник в родном селе Великие Лучки, в 1817—1827 годах Лучкай — библиотекарь, архивариус и руководитель консистории Мукачевского епархиального управления, директор городской школы в Ужгороде. В 1829 году Лучкай уехал в Италию, где был придворным священником герцога Карла Людовика Бурбона в городе Лукка. В 1830 году вернулся в Закарпатье, где до конца жизни был священником в Ужгороде (на Кирпичные, 1830—1843 годы); служа длительное время епархиальным школьным референтом, способствовал основанию и упорядочения приходского школ на территории епархии.

Лоначевский (Александр Иванович) — собиратель малорусских народных песен и этнограф; р. в 1841 г., учился в киевском унив., был учителем в зап. крае. Собранный им ценный этнографический материал помещен в сборнике «Песни про кохання» (Киев, 1864), изданном Лавренко. В 70 гг. Л. редактировал произведения народного творчества, помещавшиеся в «Записках» киевского отдела географич. общества.

В своем сводном труде М. Драгоманов приводит более 200 народных преданий и сказок Малороссии, отсортированных по разделам: Знахарство, молитвы, заговоры; Верования и рассказы о чертях; Рассказы о мертвецах и пр. Все вместе они являются отражением народных представлений украинцев середины XIX века.

Сборник бытовых и исторических малороссийских народных песен.

Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

Оповідання М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1899) в багатьох своїх аспектах традиційне – тут вельми ретельно, з мальовничою етнографічною колоритністю, часом навіть з виразними натуралістичними подробицями відтворено побутові картини кримськотатарського приморського села наприкінці ХІХ століття. Етнографічна достовірність, виразність портретних та пейзажних штрихів не означена безпосередньо оповідачем, голос якого важливий, але вкрай ненав’язливий і ніби відсунутий на другий план, а подається крізь призму внутрішнього сприйняття персонажів, насамперед кримськотатарської дівчини Емене. Емене сягнула того віку, коли треба думати про заміжжя. Відтак згідно зі своїм статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидіти вдома й не виходити за межі двору, а коли раптом має з’явитися гість чоловічої статі, про що звичайно сповіщає спеціальний вхідний дзвоник. зникати у своїй кімнаті чи принаймні, як доводиться потрапляти гостеві на очі (як-от при частуванні), запинатися чадрою. Необхідність дотримуватися суворих традиційних приписів та природні для юного віку поривання (цікавість до навколишнього світу, потреба в спілкуванні, мрійливість) вступають у конфлікт, який становить основу тієї емоційної напруги, яка надає епічному письму М. Коцюбинського і глибокої драматичної тривожності, і зворушливої ліричної схвильованості.

Збірка поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та його власні переклади арабських поезій українською мовою. На думку дослідників, збірка Кримського є унікальною пам’яткою літератури.

У книзі талановитого українського письменника Михайла Коцюбинського представлені його відомі і маловідомі оповідання: Дебют, Сміх, Intermezzo, Fata morgana, Як ми їздили до Криницї, В дорозі, Невідомий, Хмари, Утома, Самотний. Де описано побут, звичаї українського селянства.

Т. 10 : Возняк М. Матеріали до історії української пісні і вірші: тексти й замітки, ч. 2. - 1914. - С. 241-480

У збірці аналізується творчість Кобзаря, наслідки його діяльності, його ставлення до України та українського народу.

В книзі зібрані українські народні колядки

Даний матеріал є своєрідною історією України періоду 1764-1880 рр. Вона розглядається на прикладі українських народних пісень, які дають чітке уявлення про те, чим жили тогочасні українці, що їх турбувало, до чого вони прагнули. Ці пісенні твори розкривають ставлення українців до суспільства і стосунків всередині нього, їх сприйняття тогочасної політичної ситуації. У праці також міститься стаття, присвячена історії видання даного матеріалу.

Василь Олександрович Барвінський (20 лютого 1888, Тернопіль — 9 червня 1963, Львів) — композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик.Син Олександра та Євгенії, брат Богдана Барвінських. Доктор мистец­твознавства (1940), почесний доктор Українського університету в Празі (1938).

У збірнику розміщені новели і оповідання відомих українських письменників: І. Нечуя-Левицького, П. Куліша, Г. Квітки-Основ'яненка, Б. Лепкого, О. Кониського, І. Франка, М. Вовчка, О. Федьковича, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської та інших майстрів художнього слова.