За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою роман Ю. Яновського «Вершники» (1935) — один із кращих творів радянської літератури про героїку Громадянської війни, і як не дивно він має свій прихований зміст "Годі вже українцям вбивати один одна за чужі погляди", Адже це не рідкість на території Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу. Але між тим «Вершники» — це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи. До книжки увійшли також роман «Чотири шаблі» та оповідання.

У новому романі «Залишенець», над яким автор працював майже 13 років, висвітлено одну з найдраматичніших сторінок нашої історії — повстанську боротьбу українців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Написана на документальній основі книга про лицарів лісу, гайдамаків Холодного Яру вражає художнім проникненням у переплетіння любові й ненависті, вірності та зради. Із глибин забуття виринає містична постать отамана Чорного Ворона, що переміг смерть...

Новий роман Валерія Шевчука займає особливе місце в творчому доробку письменника — це монументальне художнє полотно з великою кількістю героїв, створене автором з 1972-го по 1991 рік, що є відбитком тієї епохи з їі житейськими перипетіями та колізіями. В основі роману (а він в новелах-оповідках) — зображення життя окремої вулиці в провінційному місті, яке ще зберігало давню мораль і звичаї, але вони вже тратились і розкладалися під важкими ударами та налягами XX ст. Та попри ці втрати людина, яка з’являється в творі, завжди залишає в собі часточку світла.

Почну з того, що це не роман. Та навіть і не збірка новел. Це не оповідання і не поезія. Це — текст. У «Процесі» Славоміра Мрожека був такий собі письменник-дивак, який писав прозу, однак його твори були закороткі для роману й задовгі для оповідання. Проза поетична, із сатиричною жил кою. Воно? Я не знаю. У будь-якому випадку, я назвав цей текст «Цього ви не знайдете в Яндексі». Перед тим, як писати передмову, я дав ще глевку текстову масу своєму колєзі, щоб той прочитав і висловив свою думку. «Він незавершений, він нагадує кілька початків декількох романів, у яких немає розв’язки, а є ли ше зачин. Це текст суто для своїх», — сказав мій колєга... Я над цим не замислювався, але, можливо, це якраз те, що мені потрібно? Спочатку в мене з’явився задум зробити цей текст як збірку новелок про людей, які, в принципі, не мали війти в історію, про долі цих людей, сплетіння доль. Ці новелки мали переплітатися, а остання мала бути підсумком усього тексту. Але, тільки-но я розпочав роботу, у мене виникло інше бажання — зробити брудний текст, такий собі напівлітературний вінегрет, ва ріаційний текст, експромт. Такий би я написав у метро або на парах. Він примітивний, він нерозумний, у ньому я щиро не побоявся здатися смішним. Це мій текст, текст мого життя. Це спроба літературного опису моєї сім’ї, моїх колєг, друзів, знайомих, історій із дитинства, це власні роздуми, погляди, висновки, які, в принципі, кожен може зробити для себе сам. Усі персонажі невигадані (вигадані лише імена), вони дійс но живуть і жили, усі події справді відбувалися. Не обійшлось, звичайно, без художніх прикрас, але ж без них цей текст був би лише стенографічним відтворенням подій.

  Текст у форматі PDF 0.52 Мб

Чи існує в літературознавстві поняття «роман-нарис»? У кожному разі в літературі такий роман уже є. Як то в романах, читач знайде тут любовну історію, кілька розгалужених сюжетних ліній та всілякі подорожні пригоди. Але, як то в нарисах, важливішими за події в цьому тексті є самі герої, а важливішими за героїв — атмосфера і середовище. Зокрема – українська атмосфера дев’яностих-нульових і середовище більш-менш мистецького Львова, пропущені через «очуднену» призму свідомості американського напівукраїнця Елайджи. Наскільки болісними чи, навпаки, комічними виявляться його прозріння від зіткнення уявної України з реальною? Як то з найсмачнішими товарами в duty free, відповідь на це запитання призначена винятково для дорослої аудиторії.

До тому ввійшла автобіографічна повість видатного українського письменника Юрія Корнійовича Смолича «Дитинство», романи «Наші тайни» і «Вісімнадцятилітні», в яких автор талановито і правдиво розповів про своє покоління. Він підкреслював, що «автобіографічні книжки пишуться не про себе, вони пишуться про свого сучасника. Вони розкривають епоху, описують широке коло цієї епохи, сучасників автора»

Книга вибраних творів українського письменника Тараса Прохаська. До збірки ввійшли як уже відомі, так і нові твори Тараса Прохаська.

Книга Тараса Прохасько шалено поетична. Вона просочена якоюсь філософською меланхолією, але все таки оптимістична, мрійлива і красива. Вона, безумовно, «Ізі лістенінг», але навіть якщо комусь з книжкових черв'яків може здатися, що вона проста, то вони не зможуть спростувати факт створення Тарасом Прохасько доброго, пронизливого словесного коду, що зачаровує своєю чисто людською енергією. Ось так потрібно любити свою країну. Ось так потрібно писати про людей. Без політики, без ідеології, без обмеженої вузькості погляду. Але соковито, красиво, тонко відчуваючи свій Всесвіт, відчувши деталі своєї дійсності і її краси, деталі всього світу і мільйонів зірок, космосу і запаху яблук в божественному саду за межами видимих сфер. Голос за кадром в книзі Прохасько – це не конкретний персонаж з ярличком «українець» і набором стандартних системних вимог. Це Людина і його орган душевного відчуття, весь його осередок чуття, що увібрав в себе граничну увагу до навколишнього космосу. Сама ця позиція робить можливим сприйняття книги в будь-якій точці земної кулі. Хтось зрозуміє менше, хтось більше, але книга є людяною. Людяною в глобальному розумінні. Національність пропущена через «героя», а не «герой» через національність. Таким чином Прохасько створює універсальну мову достовірності. Поринаючи в «FM Галичина» хочеться жити, бо стільки ще не звідано. Не звідано не десь там в глибинах Африки, США або Європи. Незвідано тут, у тебе під носом. Увага до деталей, мікроколиванням навколишніх просторів – книга сіє в читачах сім'я великого дару відчувати світ глибше. Я сказав, що так потрібно любити свою країну? Все ж, швидше, так: - потрібно бути Людиною... (Анатолій Ульянов)

  Текст у форматі PDF 2.53 Мб

"Юрко Покальчук, прозаїк, поет, науковець, перекладач, лідер гурту ""Вогні Великого Міста"", культовий автор еротично-психологічних творів, а поза тим легендарний авантюрист і містик, знавець численних мов. Автор близько двадцяти книг, з яких в останні роки вийшли ""Час прекрасний"" (), ""Шабля і стріла"" (), ""Таксі-блюз"" (), ""Окружна дорога"" (). Право переступити кордон, порушити табу, за будь-яку ціну знайти істину за межами часу і простору, у незвичних пристрастях і коханнях, у складному переплетінні людських доль. Тут і циганські легенди і звичаї, і містичне родове прокляття, і густа еротика, і знаходження справжньої любові, і поцінування дружби, і визначення хто є хто — у такі емоційні хащі заводить читача нова книжка Юрка Покальчука."

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

Так, вони проливали свою кров за Чечню. Так, вони воювали в Абхазії. А ще вони гинули в Придністров’ї. Ні, їх ніхто не примушував. Ні, вони були там не заради грошей. А чому? Найкраще запитати у них самих. Адже кожен має право розпоряджатися власним життям і здоров’ям. Попри любов україських авторів до пейзажів, тут ви не знайдете описів природи. Хіба що людської природи, а точніше, тої її частини, яка не дуже далеко відійшла від звірячої. Бо на війні – як на війні.

Реальний час, що пливе крізь живі людські долі, і реальні люди, що пливуть крізь плинний час, - такими є основні мотиви книжки "Вирвані сторінки з автобіографії" найпопулярнішої української письменниці Марії Матіос. Книга-дайджест "населена" багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну й побутову мозаїку українського житття перетину ХХ і ХХI століть. Недаремно сама письменниця називає свою книгу "не просто автобіографією,а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників".