Дослідження проведено у 47-ми хворих, оперованих з приводу псевдокіст (ПК) підшлункової залози (ПЗ). Тип ПК ПЗ визначали за класифікацією A. D'Egidio, М. Schein (1991). З метою оцінки порушень імунного статусу визначали вміст у плазмі крові прозапальних і протизапальних цитокінів, зокрема, інтерлейкінів (ІЛ): ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10, ІЛ-18, а також малонового діальдегіду (МДА) й активність глутатіонпероксидази (ГПО). Найбільш виражені зміни вмісту ІЛ-8 відзначали за ускладнених ПК ПЗ через 72 год після операції, що характеризувалися більш вираженим підвищенням його рівня в системному кровотоку, ніж у спланхнічному, за ПК ПЗ всіх типів і свідчило про обмежену здатність печінки забезпечувати кліренс цитокінів у цих хворих. Вміст ІЛ-18 і ГПО у сироватці крові за різних типів ПК ПЗ безпосередньо корелював з тяжкістю панкреатиту. Встановлений тісний кореляційний зв'язок між цими показниками за несприятливого прогнозу перебігу післяопераційного періоду.

Мета роботи - поліпшити результати хірургічного лікування ускладнених псевдокіст підшлункової залози третього типу з використанням малоінвазивних методик. Проаналізовано результати лікування 177 хворих з ускладненими псевдокістами підшлункової залози третього типу за класифікацією A. D'Egidio та М. Schein (1991). У хворих спостерігали такі ускладнення, як нагноєння псевдокісти (10,73 %), кровотеча в порожнину псевдокісти (12,43 %), компресійний синдром у вигляді механічної жовтяниці (32,77 %) і порушення прохідності шлунка та дванадцятипалої кишки (37,3 %), перфорація псевдокісти (0,56 %), розрив псевдокісти (2,26 %), панкреатичні нориці (3,95 %). При виборі способу оперативного втручання враховували вік пацієнта, вид ускладнення, локалізацію псевдокісти, ускладнення з боку інших органів та систем, ступінь дисфункції органа за шкалою SOFA. Малоінвазивні методи застосовано у 36 (20,3 %) пацієнтів. У 75 % випадків ці методи були завершальним етапом лікування, у решті випадків їх використано з метою вичікувальної тактики для полегшення загального стану хворого для виконання лапаротомного втручання (у 141 (79,7 %) хворого). При застосуванні етапного лікування ускладнення виникли у 10,2 % пацієнтів. Висновки: виконання крізьшкірного або ендоскопічного дренування псевдокіст підшлункової залози у хворих з дисфункцією органа (>> 8 за шкалою SOFA) для декомпресії псевдокісти та поліпшення загального стану пацієнта, що необхідно для використання відкритих втручань на підшлунковій залозі, дало змогу зменшити кількість післяопераційних ускладнень до 10,2 % та поліпшити якість життя хворих. Виконання радикальних оперативних втручань залежало від тяжкості стану пацієнтів, поширення хронічного панкреатиту, локалізації псевдокісти, стану протокової системи, товщини та сформованості стінок псевдокісти, а також наявності ускладнень з боку суміжних органів.