Досліджено теоретико-методологічні підстави управління державним боргом України. Акцентовано увагу на важливому методологічному положенні, за яким до основи класифікації внутрішнього та зовнішнього боргу покладено різні принципи. Внутрішній державний борг класифіковано за інструментальними та інституційними ознаками, зовнішній борг - за історією виникнення та типу кредиторів. Критично проаналізовано дослідження, відзначені трьома ключовими чинниками: високою часткою державних видатків у структурі валового внутрішнього продукту, неточним обрахунком бюджетного дефіциту завдяки розходженням у методиках обрахунку, високою дохідністю цінних паперів. Висвітлено непослідовність у проведенні політики внутрішніх і зовнішніх запозичень, що підірвало механізм відтворювання державного боргу. Основною помилкою прийнятої тактики визначено розгляд зовнішнього боргу у відриві від інших складових державного боргу та зневага "інерційності" відтворювання державних боргів - відставання реальних процентних ставок від швидкості зниження прибутковості розміщених позик. Розглянуто принципи та основи боргової стратегії, відповідно до яких довгострокова мета управління державним боргом полягає в утриманні зростання боргових зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати свій борг. Реалізація даної мети потребує ефективного використання позичених ресурсів. Особливу увагу приділено механізму управління державним боргом України. Простежено взаємозв'язок бюджетного дефіциту та державного боргу, вплив боргової кризи на бюджетну політику України. Визначено шляхи та методи оптимізації бюджетного дефіциту, джерела покриття й обслуговування державного боргу.

  Скачати повний текст