Вперше у контексті наратології досліджено оригінальні та перекладні версії прози М.Вінграновського. Здійснено порівняльне вивчення декількох сформованих і усталених літературознавчих парадигм, які функціонують в українському академічному та літературно-критичному дискурсах, обгрунтовано можливості та умови їх евристичного використання. Виділено із праць авторитетних сучасних зарубіжних наратологів (Ж.Женетт, В.Шмід) ключові концепти та слова-терміни наратологічного дискурсу. Зіставлено українськомовні терміносистеми з галузі рефлексії над "викладовими формами" з відповідними терміносистемами зарубіжних наратологів і знайдено суміжні відповідники. З застосуванням наратологічного поняттєво-термінологічного ресурсу проаналізовано оповідання та повісті М.Вінграновського, визначено перспективи генологічного осмислення роману "Северин Наливайко". Експліковано поняття "художня майстерність прозаїка" наратологічними засобами. Трансформовано понятійно-термінологічну "мову" традиційних літературознавчих шкіл (культурно-історичної, психологічної) та здійснено її адаптацію у парадигмах новітніх шкіл структурального, рецептивно-комунікативного та міфопоетикального спрямування. Простежено збереження або модифікацію наративних особливостей тексту оригіналу М.Вінграновського в англомовних перекладах. Обрані для аналізу тексти розглянуто як величезний наративний потенціал творчості письменника, що увиразнює, експлікує проблеми художньої майстерності.

  Скачати повний текст