Розглянуто генезу й жанрову своєрідність циклу англійських балад про Робін Гуда. Риси, притаманні англійському циклу, відмежовують його від традиційної народної балади Британії.

Розглянуто своєрідність художньої рецепції образу ченця та чернечої спільноти в українській поезії міжвоєнного двадцятиліття. Увагу зосереджено на інтерпретації символів, пов'язаних з образом ченця, та на деяких христологічних аспектах твору. З цією метою проаналізовано поезії Мелетія Кічури "Гуде орган", Олега Ольжича "Монастир", "Молитва", Василя Мельника "У монастирській квадратурі".

Висвітлено питання християнської ініціації, яка розглядається крізь призму художніх символів. Особливу увагу звернено на кореляцію і взаємозалежність ініціаційних смертей Ісуса Христа та Понтія Пилата, які автор пояснює присутністю в ініціаційних містеріях міфу про першопочаток.

Вивчено буковинські назви хвороб. Лексико-семантична характеристика народних назв нежить, епілепсія, діатез, ревматизм доповнена лінгвокартами, на яких відзначені ареали поширення місцевих назв медичної лексики.

Розглянуто критичне сприйняття і творче засвоєння філософсько-мистецької спадщини Жан-Жака Руссо ХVIII - ХIХ ст. На типологічному рівні проаналізовано філософський доробок Григорія Сковороди та Жан-Жака Руссо.

Проаналізовано сему як найменший компонент значення слова, вказано типи сем; встановлено типологію словотвірних сем в українській мові.

Розглянуто ключові питання відображення національного в художніх текстах, які у літературознавстві пов'язані з процесами розуміння та інтерпретації. Проблема тлумачення переводиться з площини Схід-Захід у сферу розмаїття національних культур у різних просторових, часових та мистецьких виявах, відтак з'ясовано мультикультурні й інтеркультурні комунікації. Запропоновано неодмінно враховувати в перекладознавстві національну специфіку літератур.

Розглянуто структурно-семантичну характеристику словотвірної парадигми іменників, що позначають ручні знаряддя праці та знаряддя для обробітку грунту. Встановлено причини, що зумовлюють словотворчу поведінку вказаних твірних.

Дані, одержані через контекстуальний аналіз та експериментально-фонетичне дослідження простих розповідних речень з інвертованим словопорядком Ad - P (v-i) - S, свідчать про те, що завдяки паралельному функціюванню граматичних і просодичних засобів ремний підмет актуалізованого речення набуває смислового виділення. Цей факт слід брати до уваги під час читання англійських автентичних текстів вголос.

Проаналізовано складні єднально-означальні речення козацьких літописів XVII ст. Ці поліпредикативні конструкції виявляють ознаки граматичної залежності й незалежності між компонентами. Функціонуючи у староукраїнській мові як граматичні деривати єднально-доповнювальних конструкцій, єднально-означальні речення виступають структурами перехідного типу між безсполучниковою сурядністю та сполучниковим підрядним означальним зв'язком і кваліфікуються як складні речення з недиференційованим типом зв'язку.

У результаті дослідження виявлено, що значна частина професійної лексики нафтовиків аналізованого періоду формувалася шляхом семантичної спеціалізації загальновживаних слів. Найпоширенішим способом вторинного номінування є метафоризація та метонімізація. Простежено також і такі види спонтанної деривації, як звуження і розширення значень, обумовлених родовидовими відношеннями, та явище семантичного зрушення.

Проаналізовано словотвірний потенціал відсубстантивних дієслів конкретної фізичної дії із семантикою творення об'єкта та його реалізацію у мові. Встановлено континуум словотвірних значень, реалізованих похідними від досліджуваних дієслів. Визначено фактори, що зумовлюють дериваційну поведінку твірних дієслів, та простежено вплив валентних характеристик як визначального чинника аналізованих твірних на їх словотвірну спроможність.

На матеріалі української та зарубіжної драматургії досліджено проблеми просторово-часової (хронотопної) організації структури драми як роду літератури і виду мистецтва, аргументується положення про тісний зв'язок цих літературно-сценічних категорій із стилем та художнім мисленням письменника.

Порушено проблему українського літературознавства у діаспорі - проблему "космополітизму-націоналізму". Специфіка дослідження полягає в тому, що аналіз здійснюється на матеріалі мемуарної спадщини - щоденника, який вважається найбільш суб'єктивним жанром літератури. Літературознавчі сентенції автора у статті йменуються "архетипною критикою", що в першу чергу обумовлена українською традицією.

Розглянуто домінуючі концепти міфологізму за умов інтерпретації Біблії. Зроблено стислий екскурс в історію "міфологічної школи" біблійної герменевтики, проаналізовано праці давніх і сучасних науковців-міфологів. З'ясовано значення міфу в сучасних дослідженнях Біблії.

У літературознавстві прийнято вважати письменників деміургами, які на підставі художнього домислу й реальних фактів творять cвіт своїх героїв. На рівні міфу проблема Бога i Божественного у цьому вторинному видуманому митцем світі не перестає існувати й функціонувати на повну потужність. Прикладом такого явища є міфічний зріз прози Тодося Осьмачки.

У творах Григорія Косинки знайшли відображення трагічні події життя українського села у післяреволюційний період. Найбільш адекватними для вираження атмосфери тих часів стали засоби експресіоністичної поетики. Основну увагу в роботі зосереджено на розкритті механізму творення прози митцем через посередництво "ліричного героя", в екзистенційній свідомості якого відчай, страждання, непевність стали співмірними створюваним образам. Саме в цьому виявляється одна з основних особливостей національного варіанта експресіонізму.

Досліджено історію першого українського перекладу славнозвісної поеми "Пісня про Гайавату" американського класика Г. Лонгфелло, здійсненого Панасом Мирним. Проведено лінгвопоетичний аналіз перекладу. Надано оцінку відтворення індійських реалій, які використані у різного роду повторах, а також для створення звукових образів, звуконаслідування, звукових картин.

Художньо осмислено проблему наукової інтерпретації невідомих новелістичних текстів Катрі Гриневичевої (що не є застарілими навіть сьогодні) з метою вивчення малознаних сторінок історії української літератури.

Висвітлено функціональне навантаження дескрипцій у тексто- та образотворчих процесах. Обгрунтовано думку про поліфункціональність описових конструкцій, які відзначаються широкими можливостями для характеристики ідіостилю письменника та індивідуальних особливостей його персонажів.