"Теорія естетики" видатного німецького філософа. соціолога та музикознавця Теодора Адорно (1903-1969) не менш суперечлива й певною мірою парадоксальна. ніж світ, у якому ми живемо. Автор поєднує найвищий ідеалізм із суто догматичним матеріалізмом та детермінізмом. Попри неактуальну нині полемічну спрямованість і свій характер "речі в собі". твір буде цікавий усім, хто прагне збагнути незбагненне, наблизитись до розуміння тієї великої загадки, яку називають мистецтвом.

Автор известного курса квантовой механики посвящает эту монографию принципиальным вопросам квантовой механики, имеющим фундаментальное значение для понимания этой важной теории. Особое внимание автор уделяет анализу взаимоотношения микросистемы с окружающей ее макрообстановкой, в частности, анализу работы макроскопического прибора. Концепция автора не является общепринятой и общеизвестной, и это делает книгу особенно интересной. Книга предназначена для широкого круга физиков, теоретиков и экспериментаторов, интересующихся основами современной теории. Она будет также полезна и интересна для философов, занимающихся методологией современного естествознания.

Запропонована книга є докторською дисертацією Реймона Арона (1905-1983 рр.), захист якої став подією в інтелектуальному житті Франції 1930-х рр. Відмовившись від спекулятивного та позитивістського підходів у галузі наук про людину та суспільство, автор розглядає умови можливості історії як науки, конкретні інструменти та евристичний потенціал історичного дослідження на основі аналізу історичної ситуації людини. Методологічні настанови, вироблені в цій книзі, стали основою подальшої творчості Р. Арона в галузі соціології, політичного аналізу, теорії міжнародних відносин.

На початку 90–х років у політологічній та історичній науках переважав оптимізм щодо нових посткомуністичних держав на сході Європи. Теорія трансформації передбачала, що демократизація політичних систем, лібералізація економічних відносин та культурна відкритість до світу дозволить колишнім радянським республікам швидко прийняти нові (і фактично єдино можливі) правила гри. Теза Френсиса Фукуями про «кінець історії» як синонім всесвітнього тріумфу демократії та лібералізму сприймалася тоді цілком реалістично. Утім досить швидко ці ілюзії розвіялися. Посткомуністичні країни продемонстрували різну ступінь готовності та спроможності до «трансформацій», а їхні комуністичні еліти засвідчили подиву гідний хист до ідеологічної мімікрії, яка забезпечила їм збереження (а часто–густо і розширення) важелів впливу. Розчарування у можливості швидкого переходу до brave new world надало великої популярності теоріям залежності сучасного розвитку від історії (path dependency), які стисло можна узагальнити так: те, куди ми прийдемо залежить від того, звідки ми вийшли (відповідно, до деяких цілей із означеної відправної точки дістатися просто нереально). Такий підхіднаголошував на присутності (хай і неусвідомленої) історії у сучасних політичних та культурних процесах. Але, водночас, у своїх крайніх виявах він відверто межував з цивілізаційно–культурним детермінізмом. За слушним зауваженням Керстін Ціммер, подолання обмежень кожної з описаних вище пояснювальних схем можливе шляхом їх творчого і недогматичного поєднання. Ця книжка пропонує дещо іншу перспективу у підході до тієї самої проблеми. У ній ідеться про інтелектуальні дискусії, різні спроби концептуалізації історії та сучасних проблем того регіону, який дехто воліє називати «посткомуністичними країнами», дехто – «Центрально–Східною Європою», а ще інші – «Русским миром». Україна та її історія нерідко перебуває в осерді цих дискусій, які, втім, надалі радше малознані й навіть не завжди присутні у вітчизняному академічному чи політичному дискурсах. Книжка складається з чотирьох розділів. Кожен з них – це перероблені і доповнені версії статей, що друкувалися в наукових часописах України, Росії, Польщі, Угорщини, Німеччини, Японії. Але саме в такому вигляді, як вони наведені у книзі, ці тексти раніше не публікувалися.

Книга «Західний канон», поруч зі «Страхом впливу» та працею «Шекспір: винахід Людини» є головною в доробку Єльського професора літератури Гаролда Блума. В ній він пояснює доцільність існування єдиного Канону західних текстів і окреслює його рамки. Двадцять шість аналізованих ним письменників, серед яких чільні місця належать Шекспіру, Сервантесу, Данте і Ґете, складають золотий фонд Західної цивілізації. Не прочитати ці твори — означає, на думку Блума, залишитися невігласом. Не прочитати працю «Західний канон » — значить залишитися без дороговказів у розбурханому морі світової літератури.