Книга посвящена истории общественного движения евреев в России и на Украине в начале XX в.

На матеріалах архівних джерел, мемуарів, записаних авторкою усних спогадів корінних галичан: українців, поляків, євреїв - свідків подій, розглянуті соціальні, економічні умови життя трьох народів у міжвоєнні роки, в час Другої світової війни. Основна увага приділяється поведінці місцевого населення в роки так званого "остаточного розв'язання єврейського питання". Вперше публікуються імена галичан - поляків та українців, котрі були знищені фашистами за допомогу євреям. Більш повно, ніж у попередників, представлено дані про галичан.

Ч. 1 : Мотивы историко-национальные. - 1891. - 522 с.

Збірник статей торкається найбільш суперечливих тверджень про факти й видумки української історії Другої світової війни: звинувачення українських націоналістів у колабораціонізмі, у причетності до знищення євреїв, українсько-польське протистояння на Волині. Автор критично аналізує німецькомовний "Словник народовбивства" і розвінчує абсурдне твердження про так звані погромні "Дні Петлюри" у Львові 1941 р.

Автор розмірковує над суспільно-політичною орієнтацією єврейства в Україні, над їх поведінкою і соціальною орієнтацією євреїв у СРСР під час сталінізму та у післясталінську епоху, радить "українським" євреям обрати своє майбутнє, не гаяти часу на антиукраїнську діяльність та перейти від інтернаціоналізму на націоналістичну платформу. На думку Леоніда Шульмана, євреї мусять усвідомити, що, попри тимчасовий наступ русифікації, рано чи пізно на теренах їх батьківщини постане національна держава українців. Він доводить, що держава українців не є загрозою для єврейської меншини.

Книгу "Основоположні міфи ізраїльської політики“ французький письменник, філософ та політичний діяч Роже Ґароді опублікував в 1996 році. Він видав її за власний рахунок і у вихідних даних позначив латинськими буквами "SAMIZDAT". В цій розвідці автор переглядає офіційну історію, аналізує і викриває найбільш розповсюджені міфи політики Ізраїлю.

Використовуючи аерофотознімки і газети воєнного часу, український письменник Михайло Нікіфорук піддає сумніву міф про військові злодіяння у Бабиному Яру. Пам'ять про "різанину" євреїв в Бабиному Яру є болючою для всіх політиків. Але існує безліч доказів того, що вона ніколи не траплялася. Повітряна розвідка та фотографії, зроблені до і під час Другої світової війни, показують масові поховання жертв радянської ЧК/НКВД, але відсутні масові поховання євреїв. Михайло Нікіфорук — Голова Дослідницького комітету Бабиного Яру. Звіт комітету був вперше опублікований у 1991 році Ukraіnіan Frіends of Faіrfіeld Assocіatіon, 25 Thіrd Street, Stamford, Connectіcut 06905.

Питання місця і ролі Організації Українських Націоналістів в українському визвольному русі досі залишається одним із найбільш дискусійним в історіографії. Важливим аспектом цієї проблеми є ставлення ОУН до євреїв, що досі не знаходило належного висвітлення в працях істориків. Пропонована увазі читачів робота є чи не першою, де головним об’єктом дослідження обрано саме формування позиції українських націоналістів щодо єврейського населення протягом 1920-1950 років. Опираючись на багатий джерельний матеріал, зокрема документи ОУН та УПА, які вперше вводяться в науковий обіг, автор переконливо спростовує численні стереотипи, що побутують як в історіографії, так і в суспільній свідомості.

Представлений матеріал описує роботу єврейських друкарень в Україні у XIX ст. Зокрема розглядається зменшення їх кількості, відмова друкувати тексти, що порушують канони іудаїзму. В той же час збільшилася цензура над єврейськими книгами, їх переслідування. Розповідається про заборону ввезення єврейських книг з-за кордону, поширення тільки матеріалів російського виробництва, надрукованих під чітким наглядом т. зв. Сендарину — вищого органу, що складався з євреїв.

Авторами-упорядниками історія запорізької єврейської громади простежується на виключно документальній основі. До видання увійшли аналітичні статті, документи та довідковий апарат архівних фондів історії єврейської громади Запорізького краю ХІХ – І половини ХХ ст. У збірнику на основі документів фондів Державного архіву Запорізької області висвітлюється історія єврейських громад Запорізького краю ІІ половини ХІХ ст. – І половини ХХ ст. Огляди фондів допоможуть дослідникам орієнтуватися в архівних матеріалах. Розраховано на науковців, краєзнавців, архівістів, студентів, школярів, усіх тих, хто цікавиться історією рідного краю

This collection of essays by leading scholars in their fields provides the most comprehensive and up-to-date survey of Holocaust historiography available. Covering both long-established historical disputes as well as research questions and methodologies that have developed in the last decade's massive growth in Holocaust Studies, this collection will be of enormous benefit to students and scholars alike.

Поляки, євреї і українці жили пліч-о-пліч у Бережанах протягом багатьох років. Вони жили разом і окремо в один і той самий час. Їхня «спільність» трималася лише у періоди відносної стабільності. Коли прийшли зміни, польсько-українсько-єврейський «трикутник» почав розвалюватися. Безпрецедентні довоєнні обставини і брутальність життя під Радами і німцями виявили найгірші риси людської натури. Звичайні моральні якості піддавалися випробуванню незвичайних обставин. Поляки, євреї та українці жили у складні і жорстокі часи. Але була різниця: тоді як поляки і українці обмінялися ролями гнобителів і тих, кого пригнічують, євреї завжди були безправними жертвами. Більшість поляків та українців пережили війну. Євреї – ні. Звісно, я не зміг зібрати повну і детальну картину Бережан у своїй книзі. Я сподіваюся, що те, що я зробив, буде мати певну вартість для розуміння однієї специфічної громади і, можливо, для людства.

Зречення царя означало для українського народу ліквідацію правових обов'язків між Україною та Росією, тобто звільнення його від присяги підданства і відновлення прав і свобод перед тим узурпованих царем. Тому й український, і російський народи стали абсолютно вільними, суверенними, самостійними і незалежними один від одного. Тому, з позиції самостійників, II Універсал позбавив український народ свободи і незалежного права й поставив його під загрозу бути репресованим за сепаратизм. Хоча з'їзд цей і не мав великого реального значення в дальшому розвиткові загальноросійської й української революцій, проте він яскраво продемонстрував спроби соціалістів приспати пробуджену національну свідомість українського народу й зв'язати її з московською "революційною демократією". На з'їзд, який проходив у приміщенні Педагогічного музею, прибули представники татар, грузинів, латишів, литовців, поляків, євреїв, білорусів, естонців, молдаван, донських козаків і союзу козацьких військ та бурятів — всього 93 особи1. Представників від великоросів на ньому не було.