Попередній перегляд:

За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 31% українців вважають, що прийдешній 2022 буде кращим ніж попередній. Ще третина думають, що нічого не зміниться, стільки ж вважають, що наступний рік буде гіршим, ніж 2021. Минулого року очікування були оптимістичніші: тоді 52% чекали, що 2021 рік буде кращим за 2020-ий. В цілому молодші опитані (до 40 років) очікують, що прийдешній рік скоріше буде кращим, натомість старші - думають, що нічого не зміниться або буде гірше.

Попередній перегляд:

Що 2022-й принесе Україні? Куди рухатиметься політичне життя в Україні? Що буде з економікою? Чи буде більш масштабна війна Московії проти України? До чого готуватись? Метою даної статті є не стільки давання прогнозів щодо того чи іншого перебігу подій, скільки аналіз первинних факторів - тих, які формують саму ситуацію, поведінку суб’єктів.

Попередній перегляд:

26-29 листопада КМІС провів опитування, за результатами якого з’ясував: якщо найближчим часом відбудуться вибори до ВРУ, то найбільше їхніх учасників (14,8 %) проголосують за партію «Європейська солідарність». Ще позаторік вона була «Блоком Петра Порошенка «Солідарність». Але попередній президент України очолює й «ЄС». Натомість партію соратників чинного президента Зеленського «Слуга народу», за яку 2019-го проголосували на парламентських виборах 43,16 % їхніх учасників, підтримали б лише 13 % опитаних у листопаді. Причому її рейтинґ продовжує зниження.

Попередній перегляд:

«Як, на вашу думку, складеться подальша кар’єра Міхеіла Саакашвілі? Чим закінчиться його голодування і тюремне ув’язнення в Грузії? Чи правильно у цій ситуації поводить себе українська влада? До яких кроків з захисту Саакашвілі їй, можливо, варто було б вдатися (чи, навпаки, не вдаватися взагалі)? З огляду на сьогоденну кон’юнктуру та оцінюючи ситуацію загалом – чи бачите ви для Міхеіла Саакашвілі помітне місце в українській політиці середньострокової перспективи?» – на ці питання відповіли українські політики з різних таборів.

Попередній перегляд:

Що означає «послання» колишнього керівника Росії Дмитра Медведєва про Україну? Як російські кулуарна та публічна позиції можуть вплинути на переговори у форматі N4? Коли він може запрацювати? На яку підтримку може розраховувати українська сторона? На ці та інші запитання «Цензор.НЕТ» відповідають народні депутати України

Попередній перегляд:

Оточення президента Зеленського не уникло скандалів, навіть готуючись до ювілейного святкування.

Попередній перегляд:

Некомпетентний президент. Так більшість українців так оцінили роботу Володимира Зеленського на глави держави і не підтримали б його намірів балотуватися на другий термін. Свіжі рейтинґи оприлюднили в Центрі Разумкова. На «одиницю» та «двійку» діяльність президента оцінили майже 54 % українців, «трійку» та «четвірку» поставили майже 38 % опитаних. А от «ідеальну п’ятірку» за професійний досвід і компетентність Зеленського поставили лише трохи більш 5 % опитаних.

Попередній перегляд:

Влада не може наздогнати суспільство, адже це важко зробити, коли не розумієш, куди бігти. Одним із найбільших проявів прірви між суспільством і політичною елітою стала різниця в розумінні власної ідентифікації як нації. Так, згідно з дослідженнями НАНУ, станом на 2020 рік рівень ідентифікації респондентами себе насамперед як частки українського суспільства становив 60,1% (для порівняння: у Франції рівень ідентифікації мусульман старших за 35 років, насамперед як політичних французів становить 45%), а потім уже була локально-територіальна — 23,9%. Можна сказати, що це результат російсько-української війни. І тут Москва припустилася помилки — адже 2013 року рівень української ідентифікації становив 50,6%. Тенденція є зрозумілою, і що молодший вік респондентів, то вищий рівень української ідентифікації.

Попередній перегляд:

Порівнювати ситуацію в Україні та Афганістані загалом, очевидно, є неправильним. Проте наслідки того, що відбулось в Афганістані вплинуть на весь світ. І деякі спільні риси із ситуацією в Україні все-таки є. Нас ментально та світоглядно розривають між «масковскім міром» і «толерастичним заходом». І добре, що пропорція далека від 50 на 50, якою вона була в часи Януковича. Відкрита фізична війна дала свої результати. Але внаслідок дій Заходу, його «глибокої стурбованості» війною Росії проти України, нашим важким становищем і т.д.,» безвіз на безліс», диктування Світовим Банком та МВФ таких «рихворм» як «продаж землі і надр», «тотальна прихватизація», нав’язування аморальних систем цінностей та толерування ненормального, поступове усвідомлення українцями того, що ми потрібні тільки самим собі - тенденцію ненависті до споконвічного ворога, Московії, - поступово змінює.

Прихід до влади команди президента Володимира Зеленського ще два роки тому викликав справедливі побоювання щодо подальшого розвитку української культури. Ситуації навколо багатьох інституцій культури зараз справді викликають більше запитань, аніж дають відповідей. Окрім цього, тенденції, чи то пак дороговкази, які встановлює президент України, не перестають викликати подив.

Політика – концентрована економіка, а концентрується економіка разом з національним багатством в руках олігархів. І в існуючій олігархічній системі управління державою інакше і не може бути! Тому ця система повинна бути повністю зруйнована, адже саме вона є першопричиною багатьох руйнівних явищ в Україні на кшталт корупції, викрадення національного багатства, руйнування національної безпеки, освіти, науки, медицини тощо. Політика та економіка повинні бути повністю збалансованими між собою, мати системи стримувань і противаг.

Продовження міркувань до 30-річчя Незалежності. Безперечно суб'єктивний огляд на підставі власних спостережень та зустрічей. Президенти Віктор Ющенко та Віктор Янукович.

Дві найважливіші для України новини тижня можна було передбачити ще кілька років тому. Скандал з трубою Медведчука-Порошенка і літаком Лукашенка. Якби ще у 2008 році Росію відключили від SWIFT за напад на Грузію. Якби ще у 2010 році на Путіна і його найближче оточення наклали санкції за знищення літака з польською владою, припинили авіасполучення з РФ і польоти над цією країною. І пообіцяли фінансову допомогу на розвиток країни тій російській владі, котре прийде після Путіна і буде обрана в демократичний спосіб. Звісно, тоді би все могло бути зовсім по-іншому. Не було б в Україні масового підйому патріотизму, півтора десятка тисяч громадян так би і не знали про свою любов до Батьківщини, і не лежали в могилах під табличками «загинули у війні проти РФ».

«Тиждень» обговорив із доктором юридичних наук, колишнім надзвичайним і повноважним послом України у Великобританії та Ірландії, одним із трьох аудиторів Національного антикорупційного бюро України Володимиром Василенком особливості санкційного примусу в міждержавних відносинах та його застосування в умовах російської збройної агресії.

Віцепрем’єр-міністр Польщі, міністр праці, технологій та інновацій Ярослав Ґовін розповів «Тижню» про державну підтримку польського бізнесу, відповіді на соціальні виклики пандемії COVID-19, а також про економічний вимір російської загрози.

Відразу після початку війни народна довіра до російської «п’ятої колони» в українській політиці розтанула, як роса на сонці, і тогочасна українська влада мала би надійно зафіксувати той результат – разом із кримінальними справами, аби попередити появу рецидивів. Однак того чомусь не сталося. Вельми «скромна» і неемоційна реакція Путіна на санкції щодо Медведчука може означати тільки одне: Володимир Володимирович отримав ляпас, і то вкрай несподіваний, і вихвалятися тим ляпасом йому явно не дуже хочеться. Чому той ляпас для нього став несподіваним, і чому на той ляпас не зважилася попередня українська влада – це якраз добрий матеріал для роздумів…

За тридцять років незалежності Україна стала незручною реальністю. Основні світові гравці хотіли б, щоб Україна просто пішла з країни, але тоді вони порушать основні міжнародні принципи та власну роль світових лідерів. Росію не можна заспокоїти просто, не жертвуючи Україною. У розпал нещодавньої кризи, коли російські загрози Україні проявлялися шляхом переміщення 100 000 військових до кордонів України, проведення воєнних морських операцій у спільному Азовському та Чорному морях і навіть запуску ракет, Україна готувалась дати відсіч у військовій формі, Захід забезпечував Україну оборонним озброєнням та проводив навчання НАТО. Президент Зеленський подорожував з однієї країни НАТО в іншу, шукаючи підтримки для ПДЧ України. Він зустрівся з Ердоганом та Макроном особисто та Ангелою Меркель за допомогою відеозв’язку. Ходять чутки, що канцлер Меркель відмовилася від особистої зустрічі в Берліні.

До нових санкцій проти наближених до Путіна російських олігархів та проти впливових колишніх західних політиків, що пішли на службу до Кремля, закликають вашингтонські експерти. Аналітики «Атлантичної ради» Даніель Фрід та Адріян Каратницький радять адміністрації Джозефа Байдена та союзникам США розробити цілу довгострокову програму з економічного уповільнення Росії, допоки Москва триматиметься свого агресивного курсу. Експерти кажуть, що хоча санкції за вторгнення Путіна в Україну, ймовірно, допомогли стримати Росію від більшої агресії, ні дипломатія, ні нинішній рівень санкцій не переконали Путіна вийти з України, також вони не запобігли подальшому втручанню Росії у вибори в США та Європі.

Західних експертів дивує, що Росія проводить загрозливе стягування військ до українського кордону так відкрито й зухвало. Росія стягує незвичну кількість військ на кордон з Україною. І це перше випробування для адміністрації Джо Байдена, яка намагається відновити відносини з союзниками по НАТО. До того ж команда нового президента США хоче показати, що її підхід до відносин з Росією буде не таким, як в часи Дональда Трампа. “Українцям краще зберігати патову ситуацію, ніж йти на ескалацію й бути розбитими. Найкраща ставка для них на Донбасі – це продовжувати міжнародний тиск й чекати, коли Путіна не стане. Знищення кількох танків ракетами Javelin не дуже допоможе”, – сказав колишній високопоставлений чиновник Пентагону.

63% заробітчан, які шукають роботу, планують працювати за кордоном чи розглядають такий варіант. Серед головних причин: безробіття в Україні, вищі зарплати та кращі умови праці. Більшість заробітчан виїжджає на сезонні роботи, однак кожен третій шукає роботу на довший термін і 93% опитаних планують й надалі працювати за межами України попри пандемію.