Уперше у вітчизняному книгознавстві в стислій, близькій до енциклопедичної формі подаються біографії всіх директорів та керівників Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (ВБУ, БАН, ДПБ, ЦНБ, НБУВ) та членів Тимчасового Комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в м. Києві: Вернадського В.І., Багалія Д.І., Тутковського П.А., Данилевича В.Ю., Кордта В.О. та ін. Оприлюднюються деякі, раніше невідомі факти, частина яких виявлена в архівах СБУ. Розкривається внесок кожного з керівників в українське бібліотекознавство, їх роль у розвитку бібліотечної справи та Бібліотеки, творчий доробок.

Уперше у вітчизняному книгознавстві в стислій, близькій до енциклопедичної формі подаються біографії всіх директорів та керівників Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (ВБУ, БАН, ДПБ, ЦНБ, НБУВ) та членів Тимчасового Комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в м. Києві: Вернадського В.І., Багалія Д.І., Тутковського П.А., Данилевича В.Ю., Кордта В.О. Оприлюднюються деякі, раніше невідомі факти, частина яких виявлена в архівах СБУ. Розкривається внесок кожного з керівників в українське бібліотекознавство, їх роль у розвитку бібліотечної справи та Бібліотеки, творчий доробок.

Микола Костьович Зеров - непересічна постать на горизонті української культури першої половини ХХ ст., людина, яка своєю поетичною творчістю, літературознавчою, перекладацькою, педагогічною діяльністю плекала і стверджувала те прекрасне, нетлінне й вічне, що підносить національні культурні надбання до світового рівня і світового визнання. Автор здійснює спробу, розглянувши основне коло читання видатного українського літературознавця, поета й перекладача, проаналізувати витоки його творчих зацікавлень і досягнень.

Розказано про життя та діяльність сестри Лесі Українки - Ольги Косач-Кривинюк, зокрема, про той період, коли вона працювала бібліотекарем-референтом в Державній науковій медичній бібліотеці. Лікар за фахом, Ольга Косач-Кривинюк володіла шістьома європейськими мовами, була надзвичайно працездатною і відповідальною як перекладач, спілкувалася з багатьма відомими медиками Києва. Багато зробила вона для впорядкування та збереження літературної спадщини Лесі Українки.

У статті коротко висвітлено основні етапи розвитку НБУВ, починаючи від заснування до сучасності, тісно пов'язані із соціально-політичним розвитком України. З нових об'єктивних позицій подається періодизація історії Бібліотеки, характеризуються її діяльність у галузі комплектування, формування фонду, розвитку каталогів, обслуговуванні читачів, популяризації фондів, науково-дослідна та науково-методична робота. Простежуються зміни структури та основних функцій у різні періоди. Обгрунтовується закономірність повернення Бібліотеці статусу національної.

Інтерес до духовних журналів зріс на межі ХІХ і ХХ ст. Ці видання були спрямовані на піднесення освітнього рівня народу, впливаючи на концепцію церковно-приходських шкіл, сприяючи залученню молоді в духовні навчальні заклади, поширюючи серед простих верств населення елементарні знання з медицини, економіки, господарства. У статті висвітлюєтся історія створення і діяльності журналів "Воскресное чтение", "Труды Киевской духовной академии", "Руководство для сельских пастырей", "Русский инок". Стаття містить огляд публікацій, що друкувалися на сторінках цих видань, аналізує коло суспільних і церковних проблем, які в них висвітлювались.

Розглядаються питання бібліотечного обслуговування єврейського населення в Україні (друга половина XIX - поч. ХХ ст.), у розвитку та становленні якого важливу роль відігравали Товариство поширення просвіти серед євреїв, створена у його складі бібліотечна комісія, друкований професійний орган "Еврейское библиотечное дело" тощо. Автор підкреслює, що бібліотека того періоду була одним з найважливіших осередків єврейської національної культури, зберігала видання рідною мовою, чим протидіяла асиміляційним процесам, виступала надійним гарантом національної культури.

Стаття розглядає взаємозв'язки бібліотеки і преси як тривалий творчий союз. Періодичні видання минулого сторіччя відіграли позитивну роль у встановленні тісних зв'язків бібліотек з громадськістю. На прикладі Харкова детально аналізуються типові для того історичного періоду тенденції та закономірності щодо участі преси в бібліотечних процесах. Автор вважає, що в сучасних умовах преса спроможна підтримати авторитет бібліотек у суспільстві, сприяти поширенню інформації щодо бібліотечних проблем.

У НБУВ зберігається вагома частина стародруків з бібліотеки Вишневецького замку, яка в XVIII - першій пол. XIX cт. знаходилася у Вишнівці. Її фундатор - великий гетьман Великого князівства литовського князь Міхал Серватій Вишневецький (1680-1744). Новими цінними надходженнями бібліотека поповнювалася за часів володіння маєтком великим коронним маршалком графом Міхалом Єжи Мнішком (1742-1846) та його сином Каролем Філіппом (1749-1846). Непересічний ранг замкової бібліотеки, яка на той час сягала європейського рівня за складом фонду та кількісною характеристекою, наявність близько 1,5 тис. томів з нього у НБУВ, недостатнє висвітлення історії Вишневецької бібліотеки спонукало до вивчення самих стародруків та пошуку архівних документів, дотичних до її історії.

У статті розглядаються історія, основні напрями й результати діяльності Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки Української держави. Організація книгозбірні всесвітнього типу в надзвичайно складній суспільно-політичній ситуації, без базового документного фонду і сталого приміщення була під силу тільки колективу однодумців, які мали високий авторитет у суспільстві. До складу Тимчасового комітету увійшли визнані вчені, діячі культури, громадські діячі. Автором проаналізовано конкретну участь членів ТК у його роботі. Тимчасовий комітет організував і практично керував усім комплексом заходів, необхідних для заснування Національної бібліотеки Української держави.

Автор аналізує, як висвітлювали фахові періодичні видання 20-30 років у галузі бібліотекознавства, книгознавства, зокрема, "Бібліотечні вісті", "Україна", "Красный библиотекарь" та інші, процес становлення, функціонування та розвитку Всенародної бібліотеки України, основні напрями її діяльності, події, які відбувалися у бібліотечному житті нашої держави та зарубіжних країн.

У статті аналізується діяльність міжнародних бібліотечних асоціацій, погляди бібліотекознавців та бібліотекарів-практиків Франції, Австралії, Норвегії, Словаччини, Росії, Канади, США, Великобританії та інших країн на мету, головні напрями діяльності бібліотечних асоціацій і засоби їх реалізації. Відображені погляди науковців на поділ бібліотечних асоціацій на категорії, види та підвиди, враховані рекомендації учасників круглого столу "Менеджмент бібліотечних асоціацій" (ІФЛА, 1996 р.). Автор вважає, що осмислення основних функцій та напрямів діяльності бібліотечних асоціацій, вивчення і перейняття прогресивного досвіду їх діяльності, зважаючи на потреби й особливості України,- актуальне наукове і практичне завдання.

У статті йдеться про проблеми формування інформаційної інфраструктури, орієнтованої на допомогу органам державної влади України, участь у цьому процесі бібліотечних закладів. Розглядаються основні напрями діяльності Служби інформаційно-аналітичного забезпечення (СІАЗ); проблеми, які постають перед цією службою та іншими аналогічними структурами загальноукраїнського та регіонального рівнів. На прикладі діяльності СІАЗ узагальнюються перші результати такої роботи.

Дається характеристика основних етапів тисячолітньої історії письма і друку України, місця і ролі рукописних і друкованих скарбів українського народу у вивченні історичного минулого, спадкоємності його матеріальної і духовної культури, розвитку державницьких ідей. Загальнонаціональна і світова значущість літописання як пам'ятки історії держави і концепції державності визначені в історіографіі різних шкіл і епох. Підкреслено, що на етапі створення нової системної концепції національної ідеї як підгрунтя Єдиної України, необхідний аналіз і опрацювання всієї сукупності рукописної та книжкової спадщини - як джерельної бази набудови цієї концепції. Здійсненню цього процесу має допомогти створення національної бібліографії. Рукописна і друкована спадщина повинні залучатся до наукового обліку, активно сприяти розвитку науки, культури, освіти та державотворчим процесам, доноситись до широких кіл українського суспільства. Реалізації цих завдань сприятиме гуманітарна політика Уряду України, який за ініціативою Національної бібліотеки ім. В.І.Вернадського підтримав проект "Президентська бібліотека: духовні першоджерела України".

Науково обгрунтовується нагальна діяльність Інституту біографічних досліджень, створеного на базі Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, що є логічним продовженням справи, розпочатої в Академії ще в 1919 р. Наголошується на загальнодержавному значенні підготовки Українського біографічного словника, викладаються його концепція та основні напрями діяльності Інституту зі створення УБС. Розповідається про творчу співпрацю інституту з вітчизняними та закордонними науковими установами. Розглядається проблема створення необхідного для проведення біографічних досліджень програмно-комп'ютерного забезпечення.

В статті виокремлено певні періоди діяльності бібліотеки, які розглядаються через призму розвитку її документних фондів і системи книгопостачання, простежено динаміку розвитку діючого документного фонду (ДДФ) Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського на підставі відомостей про рух фондів за 1965-1997 рр. З історико-статистичного аналізу розвитку ДДФ НБУВ випливає, що створена розгорнута система документопостачання сприяла його активному формуванню та кількісно-якісному зростанню, забезпечила виконання головної типологічної функції національної бібліотеки - формування фонду вітчизняних видань.

У статті виcвітлюється еволюція питання збереження національних документних скарбів, постановка проблеми й стратегія її вирішення у НБУВ. Аналізуються фактори які впливають на поліпшення ситуації, пропонуються конкретні шляхи розв'язання складних моментів, оригінальний моніторинг збереженості документів, система збереження документних фондів НБУВ, досвід якого стане в нагоді аналогічним бібліотекам та організаціям України. Розглядається проблема розробки та здійснення єдиної в Україні національної стратегії збереження бібліотечних та архівних фондів. Йдеться про Національну програму збереження документних фондів України, у створенні якої безпосередню участь беруть фахівці НБУВ, та про проект "Створення страхового фонду", що втілюється в НБУВ.

Аналізуються особливості періодичних видань НБУВ, які видавалися установою протягом 1919-1947 рр.: "Книжный вестник" (1919), "Библиотечный журнал" (1925-1926), "Бібліотечний збірник" (1926-1927), "Журнал бібліотекознавства та бібліографії" (1927-1930), "Журнал Бібліотеки Академії наук" (1946-1947), "Бібліотечний вісник", заснований 1993 р. Значні напрацювання, ідеї, плани, концепції українських учених 20-30 років, що відбилися в професійній пресі ВБУ зокрема, не втратили своєї цінності й актуальності для сучасної науки. Їх досвід потребує прискіпливого вивчення і наслідування, тим більше, що сьогодні фахівці нерідко висловлюють думки, доходять висновків, які їх попередники зробили ще 70 років тому. Основні порушувані в часописах Бібліотеки питання (за кількістю матеріалів): комплектування, побудова каталогів, бібліографічний спектр, підготовка бібліотечних працівників, теорія та методологія, створення, формування та нагромадження фонду, книгознавчий напрям. Оскільки видання ВБУ є раритетними, бо видавалися малим тиражем, безперечно, важливою акцією було б вибіркове перевидання журналів 20-30 років. Книгознавчий аналіз журналів ВБУ здійснено за розробленою автором статті методикою, що дає можливість скласти об'єктивне уявлення про періодичне видання як про одиницю видавничої продукції, його концепцію, зміст, спрямованість, завдання, дозволяє здійснити ранжування поданих статей.

У статті росповідається про вивчення і дослідження публікації Острозьких видань у відділі стародруків і рідкісних видань НБУВ, про історію створення цих документів старовини. Стаття висвітлює діяльність видатних друкарів: Івана Федорова, Герасима Смотрицького, Христофора Філалета, Павла Домжива Людковича та інших, з іменами яких тісно пов'язано становлення та розвиток вітчизняного книгодрукування XVI-XVII ст., і які працювали в острозькій друкарні.

Одним з важливих напрямів діяльності бібліотеки є вивчення історії власного краю. Велику увагу приділяють цьому в Кишинівській публічній бібліотеці. У пропонованій статті розповідається про визначного діяча молдавської культури Петру Манега, який стояв біля витоків заснування Кишинівської публічної бібліотеки (нині Національна бібліотека Республіки Молдова). Як член попечительської ради, він найняв будинок для її розміщення, вів фінансові операції, контролював і направляв поповнення книжкових фондів необхідною літературою. Висвітлюється діяльність П.Манеги у галузі правової культури Молдови: робота в комісії з кодифікації місцевих законів у Бесарабії, дослідження джерел права Молдови і розробка "Проекту Громадського кодексу Бесарабії" французькою мовою.