Здійснено аналіз українсько-польського напрямку роботи Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. і. Чижевського. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. І. Чижевського тісно співпрацює з Об'єднанням поляків Кіровоградщини "Полонія" ім. К. Шимановського, зі Спілкою поляків в Україні та Публічною бібліотекою ім. Тадеуша Микульського у Вроцлаві. Свою діяльність вони спрямовують на збереження та відродження культурної спадщини та національних традицій, на розвиток партнерських зв'язків між українцями та поляками. Виокремлено важливі складові українсько-польського вектору роботи: проведення конференцій, фестивалів, зустрічей, виставок, презентацій, концертних програм, демонстрація художніх та документальних фільмів, організація курсів вивчення польської мови тощо. Окрему увагу приділено виданням українсько-польської тематики - статті, нариси, монографії, а також колекції польських друкованих документів, серед яких: рукописи, стародруки, рідкісні книги XVIII - початку ХХ ст. Обгрунтовано важливість бібліотечних корпорацій, призначення яких полягає в збагаченні інформаційних ресурсів кожної бібліотеки через взаємообмін інформацією та створенні єдиного інформаційного простору. Запропоновано ряд перспективних напрямків діяльності бібліотеки на національному та міжнародному рівнях.

Розглянуто питання правового регулювання інформаційної діяльності державних архівних установ України. У нашій державі існувала централізована ієрархічно побудована система державних архівних установ з розгалуженою мережею місцевих і відомчих архівів. Ця система функціонувала як самостійна галузь з органом управління, що мав досить високий статус. Матеріально-технічне, науково-методичне, кадрове та фінансове забезпечення в цілому дозволяло не лише виконувати тогочасні її завдання, а певною мірою і розвиватися. Проголошення державного суверенітету України у серпні 1991 р. дало початок процесу реформування архівної системи. Найбільш характерними рисами цього процесу стали демократизація та децентралізація. Архівна інформація стає більш відкритою, розширюється доступ до неї. А це, у свою чергу, вимагає правового врегулювання всіх складових елементів системи архівних установ, у тому числі правове регулювання інформаційної діяльності державних архівів. Економічна могутність, соціальна стабільність держави великою мірою залежать від рівня кваліфікації населення та обсягу інформації. Невипадково у новітній історичний період усі цивілізовані країни пріоритетним завданням свого розвитку вважають збереження духовного надбання нації, закріпленого у друкованих виданнях, рукописах та інших джерелах інформації.

Розглянуто актуальні проблеми впровадження і використання мультимедійних технологій у процесі навчання студентів. Проведено аналіз сучасного досвіду використання мультимедійних презентацій, який використовують викладачі кафедри історії та документознавства Національного авіаційного університету. У мультимедійних технологіях одночасно використовують кілька інформаційних середовищ: графіку, текст, відео, фотографію, анімацію, звукові ефекти, високоякісний звуковий супровід. Це є сучасним прикладом використання у навчальному процесі відомих ефективних принципів наочності й доступності. Мультимедійні документи можуть містити мовні тексти, статичні графічні зображення, окремі звукові та музичні ефекти супроводу, спеціальну анімаційну графіку, демонструвати кіно-фото-фонофрагменти. Основні відмінності інноваційних засобів мультимедіа - це інтерактивність, вільна інтерпретація і комунікабельність. Мультимедійні презентації є сучасним зручним і ефектним способом надання студентам інформації. Комплексне поєднання мовного тексту з динамікою руху, звуком і графічним зображенням. малюнком активно впливає на органи людського сприйняття - слух і зір. Поєднання візуальної й аудіальної інформації активізує мислення й пам'ять студентів, дозволяє довше утримують їхню увагу, надавати значно більші обсяги інформації. Викладачі та студенти повинні використовувати мультимедіа. Викладачі повинні навчити студентів створювати презентації, сформувати у них навички оформлення та демонстрації матеріалу. Обгрунтовано переваги використання інформаційних технологій у порівнянні з традиційними формами підготовки студентів. Розглянуто досвід використання мультимедійних презентацій на лекціях і практичних заняттях, у науково-дослідницькій роботі студентів, під час захисту дипломних робіт. Визначено основні вимоги до структури презентації, вибору шрифту, кольору слайдів, анімаційних ефектів. Доведено, що використання інформаційних технологій у навчанні студентів забезпечує високий професійний рівень. Запропоновано методичні рекомендації для створення мультимедійних презентацій.

Розглянуто питання надання архівних послуг недержавними архівними організаціями. Відповідно до мети дослідження, проаналізовано проблеми нормативно-правового забезпечення і сучасний стан ринку архівного аутсорсингу в Україні. Акцентовано увагу, що в сучасній нормативно-правовій базі з архівної справи та діловодства немає поняття аутсорсингу архівних послуг. Чинні нормативні документи не містять конкретних рекомендацій щодо архівного зберігання документів для підприємств, на яких не передбачено архівних підрозділів. На думку авторів, послуги архівного аутсорсингу можна оформити, уклавши один із видів цивільно-правових договорів (про надання послуг, виконання робіт (підряд) або змішаний договір). Проаналізовано архівні послуги спеціальних архівних компаній, які функціонують на території України. Зокрема наведено статистичні дані пропозицій архівних послуг за даними бізнес-порталу All.biz. Представлені на ринку України послуги архівного аутсорсингу автори пропонують виокремити в кілька груп: надання послуг аутсорсингу на етапі організації діловодства, послуги з підготовки документів до архівного зберігання, послуги архівного зберігання документів підприємства та електронні архівні послуги. За результатами аналізу довідкових даних про недержавні архівні організації, виділено три компанії, які пропонують юридичним особам не тільки широкий спектр архівних послуг, а й найбільш повно висвітлюють інформацію про свою роботу, мають повноцінний веб-сайт: "ТАС Україна", "ОСГ Рекордз Менеджмент" та "Українська архівна компанія". На думку авторів, використання аутсорсингу в архівній справі має як переваги, так і недоліки, відтак максимальна вигода від аутсорсингу можлива тільки за налагодженої системи діловодства в самій організації та правильній взаємодії служби діловодства або архіву установи з організацією-аутсорсером.

Розглянуто специфіку аналізу документів як методу документознавчих досліджень. Відомо, що вченням про метод виступає філософська методологія, проте жодна з існуючих методологій не може пропонувати абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них стає продуктивною в межах конкретної галузі знань, мети та завдань дослідження. Спираючись на загальнонаукові, міждисциплінарні методи, кожна наука, навчальна дисципліна розробляє, застосовує власні методи, або вносить корективи в ті, що використовують інші науки. Документознавство, як молода наука, потребує подальшого відпрацювання відповідної методології документознавчих досліджень. Мета роботи - звернення уваги документознавців на розроблені соціогуманітарними науками, перш за все соціологією, основні вимоги та правила застосування методів аналізу документів, а саме: класичних, або традиційних і формалізованого методу - контент-аналізу. Це дозволить якщо не уникнути, то врахувати можливі помилки в документознавчих дослідженнях при збиранні й інтерпретації отриманого емпіричного матеріалу. Визначається, що у процесі становлення та розвитку циклу документознавчих дисциплін усе більш повнішим і різноманітнішим має ставати арсенал їх методів дослідження. Цьому сприятиме тісний зв'язок документознавства зі спорідненими науками та навчальними дисциплінами. Саме це визначатиме подальший розвиток і вдосконалення його наукового інструментарію. Необхідність визначення "документознавчих методів" виникає в тому разі, коли практична документознавча діяльність розглядається як різновид науково-пізнавальної діяльності. Найбільш наближеними до документознавчих методів, які мають широко застосовуватись під час досліджень, з нашої точки зору, поряд з методами історичного джерелознавства, виступають якісні та кількісні методи аналізу документів, які застосовують соціологи та журналісти, зокрема, контент-аналіз. Знання про переваги та вади розглянутих методів сприятимуть підвищенню якості документознавчих досліджень.

Акцентовано увагу на електронному урядуванні як важливому для України механізмі переходу до інформаційного етапу розвитку. Вказуючи на роль електронного урядування в адаптації суспільства до нових умов життя, праці, побуту, спілкування, розглянули кращі управлінські практики по напрямках: між органами державного управління (G2G), між державою і бізнесом (G2B) і між державою та громадянами (G2C). Кожний напрямок розглянули як в загальнотеоретичному плані, так і в практичній площині - на основі дій органів влади, переважно в 2018 році. На основі проаналізованих дій органів української влад по переходу до системи електронного урядування, виокремили ряд проблем, вирішивши які наша держава зможе забезпечити більш ефективний процес входження в глобальний інформаційний простір. Окремо зверталась увага на системі надання електронних послуг населенню, вказуючи на переважаючий другий рівень розвитку при вимозі глобалізованого світу - четвертої стадії розвитку. Вказували на найбільшу проблему: недотримання головного принципу по наданню електронних послуг - використання системи "єдиного вікна"; на неналежний рівень функціонування Єдиного державного порталу адміністративних послуг; на низький рівень компетентності частини працівників ЦНАП; на низький рівень забезпечення ЦНАП стандартизованим та сертифікованим програмним забезпеченням. Окремо звернута увага на проблемі цифрового підпису. Наголошено на необхідності утвердження єдиної стратегії впровадження електронного документообігу з чіткою дорожньою картою по її виконанню; на синхронізації дій тих державних органів влади, від дій яких залежить забезпечення ефективного переходу до системи електронного урядування; на необхідності залучення до процесів інформатизації, цифровізації громадськості: як в якості контролюючої та стимулюючої сили, так і в якості найактивніших учасників процесів.

Розкрито поняття інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх фахівців з документознавства як складової частини професійної компетентності документознавців через аналіз термінологічного апарату і виявлення особливостей формування даної компетентності. Зокрема, проаналізовано поняття "компетенції", "компетентність", "професійна компетентність", "професійна компетентність документознавців", "інформаційно-аналітична компетентність документознавців". Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Зосереджено увагу на інформаційно-аналітичній компетентності майбутніх документознавців. Зокрема, простежено співвідношення інформаційного й аналітичного компонентів у структурі компетентності фахівців різних профілів, при цьому наголошено, що документознавці (інформаційні аналітики, аналітики консолідованої інформації), маючи пряме відношення до різних видів інформації та її аналізу, повинні володіти спеціально сформованою інформаційно-аналітичною компетентністю фахівця. Акцентовано на важливості й необхідності формування саме таких результатів навчання, пов'язаних з інформаційно-аналітичними знаннями, уміннями та навичками. Розкрито потенціал навчальних дисциплін інформаційно-аналітичного профілю, які мають вводитися до навчальних планів підготовки фахівців. Наголошено на посиленні аналітичного компонента у структурі інформаційно-аналітичної компетентності підготовки відповідних фахівців. Запропоновано робоче визначення інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх фахівців з документознавства як складової частини професійної компетентності документознавців, що інтегрує знання, уміння, навички й професійно значущі якості, необхідні для пошуку, систематизації й аналізу різних видів інформації, презентування опрацьованої інформації у доступному форматі, виявлення закономірностей у певній галузі та прогнозування подальшого розвитку ситуації на грунті виявлених закономірностей та іншого роду інформації.

Проаналізовано нормативно-правові, науково-методичні та законодавчі документи, положення яких регламентують діяльність архівних установ України. Досліджено особливості організації праці й управління в архівних установах, зміст існуючих професій їхніх працівників. Вивчено сучасні зміни в архівних технологіях, умовах організації праці та вимогах до професійно- кваліфікаційних рівнів працівників. За результатами визначено застарілі види робіт, що не проводяться в архівах (проявлення кіноплівки, встановлення світла та кольору при обробці фільмокопій, підготовка вихідних матеріалів фільмів). Складено перелік нових видів архівної діяльності, продиктованих змінами в підходах до організації роботи та використання робочого часу, продуктивнішої співпраці архівістів та користувачів архівів, ефективного захисту електронних архівних документів (знання основ використання комп'ютерної техніки, однієї чи кількох іноземних мов, володіння знаннями з права, економіки, адміністрування, фінансів, використання новітнього вітчизняного та зарубіжного досвіду). Визначено особливості змісту існуючих та нових видів робіт (професій) працівників архівної сфери. Сформовано перелік основних кваліфікаційних характеристик професій працівників, зайнятих в архівній справі та встановлено, що їхнє застосування є обов'язковим для присвоєння кваліфікаційних розрядів (категорій), визначає основні роботи, властиві тій або іншій посаді (професії), забезпечує єдність у визначенні кваліфікаційних вимог до певних посад (професій), дає змогу оцінити повноту відповідності змісту та якості виконання робіт працівником на певній посаді (певної професії) відповідної категорії під час кваліфікаційних випробувань. Запропоновано власне бачення завдань і обов'язків, кваліфікаційних вимог та вимог до рівня знань для посад (професій) працівників архівних установ. На основі цього розроблено нову редакцію нормативного документа, що є обов'язковим для використання в архівних установах - Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 81 "Культура та мистецтво". Розділ "Діяльність архівів".

Розкрито аспекти реального і потенційного (перспективного) взаємодії бібліотек і архівів України на сучасному етапі їх інституціоналізації як важливих складових елементів документо-інформаційної сфери держави. Розглянуто як історичні, так і сучасні форми співробітництва бібліотек і архівів, їх особливості та значення для вдосконалення їх діяльності відповідно до вимог і викликами сучасності. Доведено, що в даний час інтеграційні процеси є загальносвітовим трендом в тріаді "бібліотека-архів-музей". Наведені приклади результативної бібліотечно-архівної співпраці, починаючи з 1960-х років, яка, однак, не мала системного характеру. Зроблено короткий огляд обговорення завдань спільної діяльності бібліотек і архівів з позицій бібліотекознавців і архівістів. Існують проблеми в підготовці кадрів в межах нової комплексної спеціальності 029 "інформаційні, бібліотечне та архівна справа", у визначенні необходівого обсягу базових знань майбутніх фахівців. Наголошено на необхідності комплексного підходу до бібліотечно-архівної взаємодії, яке має враховувати загальні інтереси цих установ: підготовку кваліфікованих кадрів, взаємовикористання галузевих періодичних видань, проведення спільних конференцій, семінарів, практикумів, вдосконалення нормативно-правової та термінологічної бази та ін. Зокрема, великі бібліотеки України мають власні архіви і потребують практичної допомоги з боку архівістів для їх упорядкування відповідно до сучасних вимогах щодо організації та використання архівних документів. Доцільно вести обмін практичними напрацюваннями, що представляють спільний інтерес, активніше використовувати професійну пресу і збірники наукових праць. Важливим бачиться юридичне оформлення співпраці в формі відповідних угод (договорів) між бібліотечнимі і архівними установами. Необхідне розширення рамок міжнародного співробітництва українських бібліотекарів і архівістів на платформі єдності виконуваних ними функцій щодо збереження документної пам'яті людства.

Визначено та обгрунтовано основні періоди інформатизації архівних установ України; охарактеризовано склад та зміст архівних інформаційних ресурсів нового типу, визначена їхня роль у формуванні Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів та їхнє значення. Підкреслено, що за умов інноваційних запроваджень усі історично задокументовані масиви архівної інформації є потужною продуктивною ланкою суспільної діяльності, важливість якої підкреслюється стратегією держави щодо входження України до глобального інформаційного простору. Проаналізовано законодавчі акти з досліджуваної проблеми. Розглянуті основні напрями використання інформаційних ресурсів Національного архівного фонду України. Досліджені та класифіковані його форми, а також потреби користувачів. Зазначено, що організація використання архівної інформації є інтеграційним фактором усіх інших напрямів роботи архівних установ, вона зближує архіви всіх типів і рівнів, підносить їхню роль в усіх сферах суспільного життя.

Обгрунтовано доцільність використання систем електронного документообігу, що забезпечує процес створення, управління доступом і поширення електронних документів у комп'ютерних мережах, а також забезпечує контроль над потоками документів в організації. Розмаїтість документів, велика кількість їхніх джерел і операцій над документом, значна кількість виконавців, користувачів, необхідність зберігання інформації на паперовому носії - все це говорить про те, що питання оптимізації документообігу й контролю за обробкою інформації мають ключове значення для будь-якого підприємства. Дана стаття присвячена дослідженню організації створення та руху внутрішніх електронних документів. Розглянуто потоки електронних документів і їхній взаємозв'язок у системі управління. Не зважаючи на значну кількість досліджень, присвячених електронним документам, було здійснено спробу конкретизувати послідовність процесів створення, реєстрації та виконання, зберігання і списання внутрішніх електронних документів, а також коротко охарактеризовано кожен з цих етапів. За результатами дослідження графічно представлено стадії життєвого циклу внутрішніх електронних документів, що дало змогу отримати систематизоване представлення процесу їх руху, виявити його основні елементи та взаємозв'язки. Розгляд стадій життєвого циклу внутрішніх електронних документів як єдиного цілого, де результати попередніх процесів використовуються для здійснення наступних, дає змогу краще з'ясувати особливості окремих процесів та станів електронного документа як інформаційного об'єкта. Таким чином, дослідження маршрутизації електронних документів - складний багатоетапний процес, який необхідно удосконалювати і реалізовувати в усіх організаціях, так як це дозволить систематизувати, полегшити і підвищити ефективність роботи.

В Україні, як і в усьому світі, відбувається трансформація освітньої парадигми, що, у свою чергу, спричиняє і трансформацію способів користування, пошуку та роботи з інформацією. Головне, чому покликані навчити студентів сучасні ЗВО - це критично мислити. У цьому ключі особливу увагу варто приділити бібліотеці університету, зокрема реалізації її освітньої функції. Бібліотека як базовий соціальний інститут на високому професійному рівні виявляє, аналізує та систематизує найкращі зразки інтелектуальної продукції. Укладання одного із видів бібліографічних посібників - бібліографічних покажчиків - є важливим напрямком бібліотечно-інформаційної роботи. Висвітлено один із пріоритетних напрямків інформаційної діяльності університетської бібліотеки - укладання персональних бібліографічних покажчиків видатних діячів краю студентами кафедри суспільних наук, інформаційної та архівної справи ЦНТУ. Запропоновано умовно виділити п'ять тематичних груп персоналій: науковці технічної сфери; науковці соціально-гуманітарної сфери; митці краю; письменники та літератори краю; педагоги краю. Визначено основні структурні елементи бібліографічних документів, кількісні показники груп, відзначено пріоритетні групи. Проаналізовано основні підходи щодо термінологічного визначення бібліографічних посібників як біобібліографічних чи персональних документів. Відзначено співпрацю кафедри суспільних наук, інформаційної та архівної справи із університетською бібліотекою, а також окреслено перспективи подальшої спільної діяльності.

Розкрито поняття організаційно-управлінської компетентності та особливості її формування в майбутніх фахівців з документознавства в процесі їх професійної підготовки; окреслено структуру та зміст управлінської (менеджерської) компетентності. Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Встановлено, що в загальному вигляді науковці трактують організаційно-управлінську компетентність як готовність до виконання організаційних та управлінських завдань, наявність ціннісних орієнтацій, здатність прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень; здатність приймати оптимальні управлінські рішення; сприймати, аналізувати і реалізовувати управлінські інновації в професійній діяльності. При цьому акцентовано увагу на першочерговості саме управлінської (менеджерської) складової даної компетентності. Проаналізовано такі суміжні з організаційно-управлінською компетентністю поняття як "професіоналізм управління", "професійна культура", "компетентнісний профіль документознавця", "управлінська культура документознавців". Звернуто увагу на змістовий компонент вітчизняної документознавчої освіти, в якому, поряд із документознавчим, інформаційним, лінгвістично-комунікаційним, правознавчим циклом навчальних дисциплін, студенти опановують управлінський, пов'язаний із формуванням у них організаційно-управлінської компетентності. Проаналізовано інформацію з сайтів закладів вищої освіти, що засвідчило підготовку документознавців з управлінськими функціями. Наголошено, що вказані фахівці можуть реалізуватися на таких управлінських посадах: керівник адміністративного апарату (завідувач секретаріату, завідувач канцелярії); керівник підрозділу кадрів і трудових відносин (начальник відділу кадрів); керівник/спеціаліст служби документаційного забезпечення управління; менеджер архівних державних та комерційних установ; менеджер з реклами та маркетингових комунікацій; менеджер з управління персоналом; менеджер інформаційної діяльності; керівник відділу реклами; офіс-менеджер; HR-менеджер (управлінець людськими ресурсами в організації); PR-менеджер тощо.

Розглянуто поняття "інформаційна культура" та підходи до її формування. Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову частину загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Увагу приділено проблемі формування інформаційної культури особистості майбутнього фахівця в процесі навчання в закладі вищої освіти, зокрема майбутнього документознавця, для якого інформаційна культура є невід'ємним компонентом його професійної компетентності. Представлено діяльність бібліотеки закладу вищої освіти як центру накопичення і зберігання суспільно значущих масивів інформації. Проведено аналіз процесу взаємодії бібліотеки вищого закладу освіти (на прикладі бібліотеки Центральноукраїнського національного технічного університету) і користувачів інформаційних ресурсів у сучасних умовах, що виникають під впливом розвитку інформаційних технологій у бібліотечній сфері та освіті в цілому. Наголошено на важливості місця бібліотеки в інформаційному просторі та її ролі в процесі підготовки фахівців нової формації. Акцентовано увагу на діяльності бібліотеки ЦНТУ щодо формування інформаційної культури майбутніх фахівців документно-інформаційної сфери з урахуванням їхніх навчальних та науково-дослідницьких потреб. Визначено заходи інформаційно-бібліографічного та навчально-виховного характеру, організаційно-педагогічні умови ефективної роботи бібліотеки з формування інформаційної культури майбутнього документознавця. У висновках наголошено, що завданням сучасної освіти є створення умов для розвитку інформаційної культури особистості, яка забезпечить уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного інформаційного суспільства. Означено перспективні напрямки діяльності бібліотеки закладу вищої освіти з формування інформаційної культури майбутнього фахівця, зокрема, подальше використання інноваційних технологій в організації роботи та формування електронних ресурсів на вимогу навчального процесу та наукової діяльності університету.

Досліджено професійну підготовку майбутнього документознавця в процесі навчання. Професійна освіта розглядається як найважливіша передумов науково-технічного прогресу, що спрямована на досягнення загального рівня професіоналізму суспільства та служить засобом формування, розвитку та самоствердження особистості. Охарактеризовано основні невирішені проблеми, що стосуються професійної підготовки майбутніх фахівців та сучасний стан системи професійної підготовки фахівців з документознавства в закладах вищої освіти. Здійснено аналіз освітньої програми щодо підготовки документознавців та розглянуто детальний перелік компетентностей майбутнього фахівця в межах спеціальності "Професійна освіта (Документознавство)". З'ясовано, що відповідно до міжнародних підходів та вимог роботодавців, а також для полегшення мобільності студентів, відбулося укрупнення спеціальностей. Здійснений аналіз свідчить, що актуальним питанням сьогодення в Україні є рівень і якість підготовки майбутніх фахівців зі спеціальності "Професійна освіта (Документознавство)", які б мали не тільки професійні знання, уміння і навички, а й вирізнялися мобільністю та конкурентоспроможністю. Доведено, що професійна підготовка є сукупністю властивостей суб'єкта діяльності, яка визначає його професійний рівень властивостей як суб'єкта діяльності, професійний рівень компетентності і дозволяє йому демонструвати певну соціальну цінність та відповідати потребам і можливостям ринку праці. А також визначає готовність до діяльності, адекватної здібностям та кваліфікації в системі соціопрофесійних відношень, здатність нести особисту соціальну і професійну відповідальність за прийняття рішень.

Охарактеризовано діловодство губернських адміністративно-фінансових органів Російської імперії - казенних палат. Здійснено пошук наукових публікацій за темою дослідження та встановлено, що організація діловодства казенних палат не знайшла комплексного відображення у працях сучасних науковців. Визначено, що казенна палата мала широкий спектр діяльності та задач, які виконувалися відділами палати. Встановлено, що кожен відділ палати мав певні функції, зокрема й діловодні, адже управлінська діяльність установи певною мірою відображена в документах. Визначено основні етапи документообігу в установі. Охарактеризовано діловодні функції за відділами палати, а також загальної присутності. Здійснено загальний огляд вхідної та вихідної документації на основі архівних матеріалів Київської казенної палати. Доведено, що організація роботи з документами здійснювалася за загальноімперськими ініціативами, про що свідчить чітке виконання законодавчих діловодних правил Російської імперії. Для здійснення контролю над документами кожного відділу велися відповідні журнали реєстрації, які допомагали інспектувати діяльність чиновників та місцезнаходження справ в організації - це слугувало певним орієнтиром у значному масиві документів. Надано опис настільних журналів реєстрації, як елементу довідкового апарату та контролю над роботою з документами. Визначено перелік реквізитів бланків документів із кутовим розташуванням, мету запровадження ведення діловодства та звітності. Описані етапи життєвого циклу документа та основні аспекти запровадження уніфікації діловодних процесів Російської імперії, з метою підвищення ефективності державного управління. Установлено, що казенні палати були установами, в яких зосереджувався значний різноплановий документальний масив, зокрема документи з кадрових питань, протоколи, укази, рахунки, кошториси, листи, рапорти, приписи, довідки, звіти та ін.

Нині документознавство в Україні позбавлено статусу наукової дисципліни у офіційному переліку наукових спеціальностей, скоротилася присвячених його науковим проблемам кількість наукових форумів, а відповідно і публікацій, ліквідовано вишівську документознавчу навчальну спеціальність. На думку авторів, попередньо ці процеси пов'язані з формуванням двох версій документознавства в Україні - "документологічної" ("бібліотекознавчої") та класичної (що грунтується на ідеях 1960 - 1970-х років відомого радянського архівознавця К. Г. Мітяєва). У 1990-і роки, коли в Україні не було офіційно утверджено науковий статус документознавства, документологічна версія була прогресивною. Однак після офіційного затвердження наукової спеціальності "документознавство, архівознавство" у межах історичної науки (2001 р.), прихильниками документології почалася боротьба за офіційний відрив цих наук від спеціальних галузей історичної науки, яка завершилася внесенням їх до сукупності дисциплін у межах наукової спеціальності "соціальні комунікації" (2008 р.). Поширення в українських вишах поглядів документологів у межах нової навчальної спеціальності "інформаційна, бібліотечна, архівна справа" призводить до панування бібліотекознавства над архівознавством, зменшення частки годин курсу "Архівна справа" (порівняно з бібліотекознавством його читання набагато складніше та й фахівців доволі менше). Звідси фактичне нівелювання або зникнення документознавчих курсів. Безперечно, що "скасування" класичного документознавства не зняло практичних потреб в дослідженнях з нормативно-правового та методичного забезпечення організації сфери архівної справи та діловодства. Зазначені дослідження в сучасних умовах впровадження функціонування електронного документообігу та електронних архівів потребує у межах цих напрямів перегляду організації традиційних діловодних та архівних процесів. З іншого боку, існує нагальна потреба узгодження зазначених процесів з нормами міжнародних стандартів з керування документаційними процесами. Наведено приклади розробок з документознавства і організації вишівського навчання в Україні, які можна вважати найбільш перспективними напрямами розвитку цієї наукової дисципліни.

Оцінено інформаційні ресурси Комунальної установи "Ізмаїльський архів", що відносяться до дорадянського періоду 1812 - 1940 рр. Ізмаїльський архів, як офіційна установа зі збереження документальної інформації, розпочав свою діяльність у 1940 р. В історії установи було чимало трансформацій: від Акерманського обласного державного архіву Управління Народного комісаріату Внутрішніх справ до Філії державного архіву Одеської області в місті Ізмаїл. У своєму теперішньому статусі архів існує та успішно здійснює науково-популяризаторську та пошукову діяльність з 1997 р. Сьогодні КУ "Ізмаїльський архів" - унікальне зібрання пам'яті попередніх поколінь, історії придунайського регіону. У фондах архіву (які є частиною Національного архівного фонду України) зберігаються 280 641 справа. Умовно архівні фонди КУ "Ізмаїльський архів" розділені на два періоди: дорадянський і радянський. До дорадянського періоду відносяться 995 фондів, в яких налічується 111 096 справ періоду 1812 - 1940 років. Проаналізовано лише частину фондів з так званого дорадянського періоду, а саме: матеріали, що відносяться до періоду існування Російської імперії (з 1812 до 1917 рр.). У структурі КУ "Ізмаїльський архів" періоду до 1917 року можна виділити 6 великих підгруп. Це фонди адміністративних установ; установ міського, станового і земського самоврядування; поліцейські, жандармські і судові установи; військові установи; митні та карантинні установи; навчальні установи. Значна частина документів, які зберігаються в КУ "Ізмаїльський архів" є унікальними за своїм характером і важливістю. Це справжні документи, підписані Новоросійським і Бессарабським генерал-губернатором М. Воронцовим; засновником Ізмаїла і градоначальником С. Тучковим; головним попечителем задунайських переселенців Півдня Росії І. Інзовим. Крім історичних та статистичних відомостей, матеріали фондів архіву багаті джерелами для вивчення сфрагістики, метрології, дипломатики, палеографії та т.д. Сучасні методи вивчення, збереження та обробки архівних матеріалів дозволяють нам не лише точніше і краще уявити історію нашого регіону, а й засвоїти уроки історії щодо змісту соціальних функцій науки в суспільстві.

Обгрунтовано значущість науково-дослідницької діяльності у процесі формування професійної компетентності майбутніх фахівців зі спеціальності "Інформаційна, бібліотечна та архівна справа". Проаналізовано сутність понять "компетентність" і "компетенція". Розглянуто тлумачення компетентності у дослідженнях вітчизняних учених. Представлено різні акценти розуміння професійної компетентності. Узагальнено результати наукових досліджень щодо сутності поняття "науково-дослідна діяльність", яка виступає важливим фактором формування професійної компетентності здобувачів вищої освіти. Науково-дослідницька діяльність забезпечує оволодіння фахівцями методологією і методами наукового дослідження, формує науковий світогляд, потужну підготовку до подальшої практичної діяльності у професійній сфері. Робота над науковим дослідженням сприяє формуванню високого професіоналізму, підвищенню загального інтелектуального рівня, розвитку творчого мислення та індивідуальних здібностей. Анкетування студентів щодо включеності у різні види науково-дослідницької діяльності засвідчило нагальну потребу в ефективній реалізації наукового потенціалу у процесі написання кваліфікаційних робіт. Розглянуто загальні та фахові компетентності магістрів з інформаційної, бібліотечної та архівної справи Центральноукраїнського національного технічного університету. Особливого значення у формуванні професійної компетентності фахівця з інформаційної, бібліотечної та архівної справи набуває його робота над науковим дослідженням. Окреслено напрями виконання кваліфікаційних робіт першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівня вищої освіти студентів кафедри суспільних наук, інформаційної та архівної справи ЦНТУ. Представлена проблематика наукових досліджень, підтверджує практичну спрямованість науково-дослідницької роботи здобувачів вищого рівня освіти. Доведено, що розв'язання зазначених проблем є головним рушієм у процесі формування професійної компетентності.

На сучасний соціум значною мірою впливають нові інформаційно-комунікативні технології, які висувають додаткові вимоги й до вітчизняної системи вищої освіти. Проте, в Україні й дотепер використовуються класичні підходи до надання освітніх послуг, які не в повній мірі дозволяють розв'язувати важливі проблемні питання. В умовах адаптивного карантину спричиненого COVID-19, коли виникла гостра потреба переходу до онлайн-навчання усіх освітніх закладів країни, організація дистанційного навчання стала справжнім викликом для української освіти. Вимушене дистанційне навчання поставило перед закладами вищої освіти непрості завдання організувати навчання за умови, коли викладач не може бути поруч і коли традиційні способи подачі інформації та оцінювання знань недоступні. Потреба активного використання можливостей віртуального середовища, широкого спектру сучасних інноваційних моделей навчання, зокрема дистанційного навчання, стала нагальною. Разом з тим, реалізація дистанційного підходу забезпечує низку переваг: можливість навчатися в будь-який час, у будь-якому місці, без відриву від основної діяльності, у своєму темпі; доступність навчальних матеріалів; мобільність; індивідуальний підхід. Такі нововведення не просто створюють комфортні умови для навчання, вони сприяють вирішенню проблеми економії коштів, поєднання студентами роботи й навчання. Дистанційне навчання забезпечує можливість охоплювати значно більшу аудиторію студентів, створює умови для ефективного використання навчальних площ і технічних засобів, що й обумовлює значно вищу його рентабельність порівняно з традиційним. Зазначені переваги підтверджують актуальність впровадження дистанційного навчання у вітчизняну систему закладів вищої освіти. Головна метою дистанційної освіти - надання рівного доступу та рівних освітніх можливостей населенню в будь-яких місцях країни за допомогою інформаційних і телекомунікаційних засобів, а також підвищення якісного рівня освіти за рахунок більш активного використання наукового й освітнього потенціалу провідних університетів, академій, інститутів, наукових центрів та інших освітніх установ.