Індекс рубрикатора НБУВ: Ч813(4Укр)6

Рубрики:

Історія архівної справи

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч813(4Укр)6

Рубрики:

Історія архівної справи

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Досліджено проблему переміщення архівних колекцій української еміграції з країн Європи до СРСР на завершальному етапі Другої світової війни та в повоєнний період, установлено основні етапи передачі сформованих фондів і колекцій до архівів України та Росії, визначено сучасні місця їх зберігання.

Висвітлено склад і зміст архівних комплексів українського походження, що зберігаються в державних і громадських установах Канади. Проаналізовано історіографію проблеми дослідження архівної україніки в Канаді. Визначено ключові питання українсько-канадської співпраці в залученні до наукового обігу інформації про архівну україніку.

Висвітлено питання внутрішнього змісту архівознавства як науки, репрезентовано основні терміни та поняття, проаналізовано особливості методів та визначено зв'язки з іншими науковими дисциплінами.

Проаналізовано сучасні концепції розвитку документознавства, репрезентовані працями провідних українських дослідників. Висвітлено особливості, відмінності та подібності тлумачення змісту документознавства, бачення структури дисципліни, об'єктно-предметної сфери, міждисциплінарних зв'язків, а також перспектив розвитку.

Досліджено одиниці вимірювання, ваги й лічби та встановлено співвідношення вартості грошових одиниць, що їх ченці Києво-Межигірського монастиря використовували у щоденному житті.

Запропоновано останнє наукове дослідження відомого історика-архівіста, заслуженого працівника культури України, довголітнього співробітника Центрального державного архіву громадських об'єднань України Анатолія Вікторовича Кентія (1937 - 2010 рр.). Автор, який свого часу був членом Робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності українських націоналістів і написав низку наукових праць з історії Української військової організації, Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА), вивчивши величезний корпус документів із даної тематики, подав повний огляд джерельної бази з історії ОУН та УПА, що зберігається у фондах ЦДАГО України.

Розглянуто умови еволюції науки про документ у XIX ст., її організаційний розвиток. Відзначено роль університетів, спеціалізованих навчальних закладів, зокрема, Школи хартій, оцінено роль архівів як науково-дослідних центрів вивчення документів. Висвітлено основні здобутки археографії, джерелознавства, інших спеціальних історичних дисциплін на теренах студіювання документа, середовища його створення та функціонування. Розкрито фактори формування широкого тлумачення поняття "документ", зародження документаційної науки П. Отле на грунті ідей Ш. В. Ланглуа і Ш. Сеньобоса.

Мета дослідження - опрацювання та систематизація епістолярію українських діячів із бібліотеки Національного інституту ім. Оссолінських у Вроцлаві; з'ясування його інформативного потенціалу для вивчення польсько-українських взаємин XIX - першої половини XX ст. Методологічне підгрунтя становить міждисциплінарний підхід. При цьому важливу роль відіграли методи філософського, загальнонаукового та конкретно-історичного характеру. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і методі критичного аналізу документального матеріалу. Уперше здійснено спробу опису та систематизації листів українських інтелектуалів до польських колег, що зберігаються в бібліотеці Національного інституту ім. Оссолінських, з'ясовано їх інформативний потенціал для вивчення польсько-українських взаємин XIX - першої половини XX ст. Висновки: віднайдені архівні документи засвідчили насиченість, різноплановість і полісюжетність українсько-польського інтелектуального діалогу впродовж XIX - першої половини XX ст. Наголошено, що без ретельного опрацювання й осмислення цих матеріалів неможлива не лише зважена реконструкція українсько-польських культурних взаємин, але й почасти розуміння багатьох суто українських сюжетів інтелектуальної історії Центрально-Східної Європи. Адже, за незначними винятками, віднайдені документи здебільшого надалі невідомі вітчизняним дослідникам. Відзначено, що здійснений огляд далекий від вичерпної повноти: деякі архівні фонди ще чекають на опрацювання та каталогізацію, потребує всебічного опису колекція акцесійних матеріалів, зрештою обговорення української тематики нерідко міститься й у суто польських за походженням документах. Реалізація цих завдань наблизить дослідників до створення зведеного каталогу україніки в Оссолінеумі.

Мета роботи - висвітлення моделі контенту та структури бази знань універсального джерельного мережевого ресурсу "Цифровий архів Голодомору/Holodomor Digital Archives", створеного 2020 р. на основі його прототипів початку 2000-х рр. ("Електронний архів Голодомору" та ін.). Увагу приділено характеристиці структури архіву, особливостям його частково реалізованих документального й візуального сегментів. Методологія дослідження базується на загальнонаукових (насамперед аналізу, типологізації, конкретизації) та конкретно-історичних (у тому числі історико-хронологічному, періодизації, історико-системному, критики джерел) методах. Наукова новизна полягає у створенні загальної структури тематичного архіву, що передбачає консолідацію широкого масиву різновидових, багатоаспектних, значних за обсягом джерельних масивів (як текстових, так і візуальних) на основі архівних, музейних, бібліотечних колекцій, їх систематизацію та представлення на ресурсі. Виконання у 2020 р. пілотного проекту з виявлення і збирання цифрового масиву фотодокументів періоду Голодомору в музеях Київської обл. надало змогу опрацювати методику досліджень музейних колекцій для розширення відповідного верифікованого візуального ряду. Висновки: завдання "Цифрового архіву Голодомору" як універсального мережевого тематичного ресурсу - інтеграція всіх дотичних до проблеми джерел. Перспективними блоками, крім документального та візуального, є також корпуси повнотекстової бібліографії, наукової й художньої літератури, усноісторичних свідчень, аудіо-, відеозаписів, сканованих зображень архівних документів, розташованих поряд із метаграфованим текстом, із відповідними гіперпосиланнями на інші мережеві ресурси. Таким чином, за допомогою сучасних цифрових засобів організації даних дослідники одержують репрезентативну джерельну базу документів і матеріалів про період Голодомору в Україні.

Мета роботи - привернути увагу до проблеми артефактної цінності книжкової спадщини, представити деякі відомості з праць істориків книги минулого про книжкові раритети, важливі не лише для поодиноких бібліофілів, а насамперед для історії книжкової культури, для книгознавства як спеціальної історичної дисципліни. Для виявлення й аналізу такої інформації застосовано методи евристики, джерелознавчого пошуку, відбору, аналізу і синтезу інформації, а головне - атрибуції: встановлення автора, назви, часу і місця виходу книги, визначення її цінності та рідкісності. Представлено інформацію про деякі стародруки, відомі лише за бібліографією, а також про неординарні видання чи окремі примірники рідкісних видань XVII - XX ст., які відрізняються від основного накладу видання. Інформація зібрана автором за документами з архівних фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського та деякими публікаціями, а також за власними емпіричними спостереженнями книжкових пам'яток. Окрім введення до наукового обігу маловідомої чи призабутої інформації з праць істориків книги минулого про незвичайні видання чи примірники, проаналізовано також терміни "унікум", "рідкісна книга", "варіанти видань", "видавничі підробки", "фальсифікати", "псевдовидання" та ін. Для достовірної атрибуції давніх видань наголошено на необхідності дослідження паперу книги, її художнього оформлення та якості поліграфічного виконання, унікальності примірника завдяки іншій присвяті, автографу видатної особи, цінних для історії коментарів, залишених власником книги на її берегах. Доведено, що дослідження книжкових пам'яток, першим етапом якого є атрибуція книг, їх дбайливе збереження, ретельний науковий опис, популяризація в різний спосіб складають основи книжкового пам'яткознавства - наукового напряму й одночасно сфери практичної діяльності з рідкісними, цінними книжками, що є пам'ятками історії та культури.