Мета роботи - аналіз дієвості основних процесуальних правових і фінансових (банківських) механізмів, які покликані забезпечити протекцію недоторканності права власності. Проаналізовано законодавчо регламентовані процедури такого захисту на платформах як процесуальних правових, так і фінансово-економічних. Беззаперечним є положення про те, що тільки в державі, де недоторканність власності не тільки декларується, а й гарантована особі, можуть бути забезпечені вільний розвиток економічної, інтелектуальної, соціально орієнтованої діяльності. Дія засади недоторканності права власності не є абсолютною, однак її обмеження можливі лише на підставах і в порядку, передбачених законом. Актуальність питання недоторканності права власності обумовлено роллю права як платформи майнової незалежності громадян та їхньої участі у процесах суспільного відтворення. Гарантією майнової незалежності виступає право власності особи на майнові та немайнові права, яке реалізується шляхом надання особі права вільно, безперешкодно та в повному обсязі реалізувати правомочності власника щодо особистого майна. Дотримання недоторканності права власності під час кримінального процесу в чинному КПК України не забезпечено належним чином, зокрема не регламентовано рух вилученого майна, що ставить під сумнів новелу недоторканності. Для вдосконалення порядку захисту майнових прав потрібно на законодавчому рівні регламентувати механізм захисту та відновлення майнових прав осіб, потерпілих від кримінальних правопорушень. Етимологія "недоторканність" полягає у гарантуванні законом охорони статусу особи від будь-яких посягань. Під недоторканністю в економіко-правовому контексті переважно розуміють такий правовий статус особи, який є безальтернативною гарантією від несанкціонованих законом обмежень як із боку держави інституцій - правоохоронних, фінансових, суду, так і окремих фізичних та юридичних осіб. Акумульовано більшість новітніх здобутків (як законодавчих, теоретико-дослідницьких, так і прикладних) щодо проблематики правового регулювання досліджуваних фінансово-правових відносин, на основі чого обгрунтовано наукові бачення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення регламентації в цій сфері. Визначено основні вектори економіко-правових механізмів захисту недоторканності права власності, які б корелювалися з загальноприйнятими європейськими та світовими стандартами.

Розроблено та обгрунтовано концепцію фінансового моніторингу як сукупності заходів, що здійснюються суб'єктами первинного і державного фінансового моніторингу у сфері превенції та протидії фінансуванню сепаратизму (стаття 110"2 КК України), легалізації (відмиванню) майна, одержаного злочинним шляхом (стаття 209 КК України), та фінансуванню тероризму (стаття 258"5 КК України). Визначено дотичність категорій "тероризм" і "фінанси" у таких площинах: грошові кошти, що виплачуються терористам за відмову від намірів учинення насильницьких дій; негласне фінансування терористичних організацій окремими державами, недержавними структурами, злочинними угрупованнями; "відмивання грошей" та їх введення в легальний обіг; створення терористичними організаціями власних структур у комерційних, кредитно-фінансових установах; "відмивання доходів", отриманих унаслідок злочинної діяльності. Окреслено ризики в системі запобігання проявам тероризму та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Такими платформами, зокрема, визначено: непрозоре фінансування політичних партій; питома вага готівкових ресурсів, адресованих для згаданої злочинної діяльності; "відплив" капіталів; відсутність чітко визначеної секторальної оцінки ризиків суб'єктів первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Запропоновано віднести до банківських ризиків ризик фінансування тероризму і сепаратизму опосередком депозитних корпорацій. Зроблено спробу акумулювати більшість новітніх здобутків (як законодавчих, теоретико-дослідних, так і прикладних) щодо проблематики правового регулювання досліджуваних процесуальних, фінансово-правових відносин, на основі чого обгрунтовані наукові бачення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення регламентації в цій сфері.