Комплексно досліджено міжнародні договори універсального (ООН), регіонального (ОЕСР, ЄС, ОАД, АС, РЄ) та субрегіонального (САДК, ЕКОВАС, SEAPAC) рівнів у сфері боротьби з корупцією. Акцентовано увагу на значенні прийнятих у рамках міжнародних міждержавних організацій правових актів, що містять норми рекомендаційного характеру щодо протидії корупції. Охарактеризовано склад корупційних злочинів, зокрема: одержання неправомірної вигоди, надання неправомірної переваги, незаконне збагачення, зловживання службовим становищем, розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна державною посадовою особою та розкрадання майна у приватному секторі, відмивання доходів, одержаних від правопорушень, пов'язаних із корупцією. З відповідною аргументацією запропоновано внесення змін до понятійного апарату міжнародних договорів і способу викладення норм щодо криміналізації корупційних діянь.

Комплексно досліджено міжнародні угоди універсального та регіонального рівнів у галузі прав людини (ООН, РЄ, ЄС, ОАД тощо), статути і процедурно-процесуальні та інші внутрішні акти органів міжнародної кримінальної юрисдикції (МКС, МТКЮ, МКТР, СССЛ, СТЛ, НПСК) щодо закріплення права на безпеку учасників міжнародного кримінального судочинства (посадових осіб, які забезпечують реалізацію задач міжнародного кримінального судочинства та захисту прав учасників процесу, жертв і свідків злочинів, осіб, які скоїли злочини). Увагу приділено особливостям забезпечення безпеки окремих категорій осіб (діти, жінки). Досліджено положення міжнародно-правових актів універсального та регіонального характеру, що регламентують питання забезпечення безпеки учасників судочинства при використанні інформаційно-комунікаційних технологій і медіа та їх дотримання органами міжнародного кримінального судочинства.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню міжнародно-правового забезпечення міжнародної інформаційної безпеки (МІБ). Узагальнено міжнародно-правові концептуальні підходи до розуміння МІБ у міжнародному праві та її окремих аспектів. Запропоновано авторське визначення поняття МІБ і визначено місце інституту МІБ у системі сучасного міжнародного права. Запропоновано авторську періодизацію етапів становлення та розвитку інституту МІБ і визначено принципи його регулювання. Здійснено аналіз міжнародно-правового забезпечення МІБ на універсальному рівні, а саме в рамках ООН і MCE, а також на регіональному рівні - в рамках Ради Європи, ШОС, СНД, ЛАД, АС, ЄС, НАТО, ОБСЄ, ОЕСР, ОАД та ряду інших. Окрему увагу в дослідженні присвячено аналізу позиції України на міжнародній арені щодо забезпечення МІБ на універсальному та регіональному рівнях. Надано теоретичні та практичні рекомендації щодо модернізації законодавства України в цій сфері. Досліджено формування міжнародно-правових основ військово-політичного, антитерористичного та кримінально-правового аспектів МІБ.

Висвітлено комплексне наукове дослідження теоретико-правових проблем переговорного процесу, історичної генези переговорів, правової природи та правових проблем удосконалення переговорного процесу. Акцентовано увагу на винятковій ролі людини і правового регулювання з метою забезпечення ефективності переговорного процесу. Розглянуто історію становлення правового інституту врегулювання спорів шляхом переговорів та історичні форми переговорного процесу. Досліджено правову природу переговорів і їх види як основу для розуміння особливостей переговорного процесу. З’ясовано поняття, сутність та етапи переговорного процесу. Розглянуто правове регулювання тактичних прийомів, які застосовуються під час ведення переговорів, а також проаналізовано особливості правового регулювання участі нейтральної третьої сторони у переговорному процесі. Проаналізовано існуючі міжнародно-правові засоби і процедури врегулювання міжнародних суперечок на прикладі таких міжнародних організацій, як ЛН, ООН, ОБСЄ, ОАД, ОАЄ (АС) та РЄ. Окреслено перспективи розвитку переговорного процесу як правової форми вирішення спорів у сучасних умовах, зокрема, на переговорах із сильнішим опонентом. Запропоновано деякі новації щодо правових засобів забезпечення ефективності переговорного процесу. А саме, сконструйована практична переговорна модель «Я - це Ти, Ти - це я» (обмін учасниками переговорів виконуваних ролей), розроблено Правила ведення переговорів (права й обов’язки учасників переговорів), складено Переговорний формуляр (для конфіденційного письмового заповнення від імені протилежної сторони), підготовлені Методичні рекомендації щодо бажаних та небажаних тактичних прийомів ведення переговорів, доповнено низку критеріїв визначення результатів ведення переговорів. Виокремлено потенційні перспективи удосконалення правового регулювання та поступового зменшення кількості спорів.