Узагальнено, систематизовано та відображено у пропозиціях для України досвід самоврядування в містах Німеччини, зокрема, стосовно організаційно-правового статусу органів та посадових осіб, нормативно-правової регламентації процесу формування (обрання) та функціонування, статутного регулювання питання місцевого значення. Виокремлено шість етапів становлення комунального самоврядування в містах Німеччини на основі вивчення його еволюції: перший (XI - XIII ст.), другий (XIV - XV ст.), третій (XVI - XVIII ст.), четвертий (початок XIX - до 1952 р.), п'ятий (1952 р. - до 1990 р.), щостий (кінець XX - початок XXI ст.). Удосконалено понятійно-категоріальний апарат, який використовується у вітчизняній літературі з державного права та місцевого самоврядування. Набули подальшого розвитку положення основних теорій місцевого самоврядування (громадської, державницької, муніципального дуалізму) в частині дослідження їх імплементації у чинному законодавсті Німеччини.

Мета статті - визначення загальних методологічних ідей (концептів), що творять сенс науки державного управління. Виділено 10 таких концептів. Перший концепт - це системність розвитку методології, другий - об'єктивізація управління, третій - формування професійної національної мови, четвертий - креативність управління, п'ятий - забезпечення самоорганізаційної спроможності, шостий - забезпечення стабільності державного управління, сьомий - адекватна реакція на суспільні трансформації, восьмий - експертно-аналітичне забезпечення досліджень, дев'ятий - наукометричний, десятий - трансформація у сферу публічного управління. Обгрунтовано, що реалізація цих концептів дає змогу розвивати науку державного управління на засадах системності, об'єктивності, стабільності, креативності, пріоритетності, перспективності, самоорганізаційної спроможності, експертної обгрунтованості, наукометричності, контрольованості, утвердження національної професійної мови, трансформації у світове наукове поле.

Приведено низку сучасних методологічних засобів систематизації досліджень механізмів державного управління, розроблених і застосованих у роботах українських учених здебільшого з використанням певних моделей. Перший із них передбачає паспортизацію досліджень за критерієм віднесення дисертаційних робіт до відповідної наукової спеціальності. Другий засіб сприяв визначенню універсальних механізмів державного управління шляхом їх систематизації за типами і видами діяльності з виділенням загального поля та методологічної схеми досліджень. Третій дав змогу виділити базові механізми державного управління як такі, що не мають альтернативи, оскільки виконують тільки їм притаманні певні управлінські функції. Четвертий - передбачає виділення та систематизацію механізмів імплементації політичних рішень у державному управлінні. П'ятий - спрямований на врахування причинно-наслідкового зв'язку функцій та механізмів державного управління. Шостий - заснований на упорядкуванні механізмів міжрівневої взаємодії в системі державної влади. Сьомий - передбачає типізацію процесів та інструментів технологізації державного управління. Восьмий - дав змогу виділити основні складові механізму приросту знань у системі державного управління. Дев'ятий - заснований на застосуванні методів теорії гри. Знання наведених засобів дає можливість суттєво розширити методологічне поле досліджень механізмів державного управління й може наштовхнути на нові ідеї щодо їх подальшого розроблення та систематизації.

Мета роботи - визначення контекстуальних і часових закономірностей розвитку представлення в науковій літературі досліджень у сфері забезпечення обороноздатності країни із використанням бібліометричного та трендового аналізу. Відзначено певну дивергентність трендів наукового та користувацького інтересу до питань забезпечення обороноздатності країни. Формалізація контекстуальних особливостей поняття "обороноздатність країни", виокремлених за результатами бібліометричного аналізу, дозволила визначити, що все популярнішим стає аналіз впливу системи національної та колективної безпеки на обороноздатність країни, протистояння кіберзагрозам, вибору стратегії протидії військовим конфліктам і тероризму. Виявлено сім кластерів наукових досліджень, присвячених питанням забезпечення обороноздатності країни. Перший сфокусований на формуванні системи національної оборони; другий - на військовій медицині, медицині надзвичайних ситуацій; третій - на організації системи національної та колективної безпеки; четвертий - на обгрунтуванні стратегії протидії військовій агресії та тероризму; п'ятий - на забезпеченні кібероборони; шостий - на визначенні особливостей забезпечення обороноздатності окремих країн світу; сьомий - на виявленні взаємозв'язку між обороноздатністю країни та впровадженням інноваційних розробок. Набули подальшого розвитку теоретичні засади ідентифікації трендів наукових досліджень із питань забезпечення обороноздатності країни, що, на відміну від існуючих, базуються на результатах структуризації наявного дослідницького доробку (з використанням інструментарію VOSviewer v. 1.6.10 та GoogleTrends) за двома критеріями: рівень тісноти наукових досліджень та еволюційно-часовий вимір, що дозволило кластеризувати напрями міждисциплінарних досліджень.