1. | Софінська І. Право людини на громадянство в об'єктиві Європейського суду з прав людини / І. Софінська // Вісн. Нац. ун-ту "Львів. політехніка". Сер. Юрид. науки. - 2020. - 7, № 3. - С. 233-243. - Бібліогр.: 41 назв. - укp.У сучасному глобалізованому світі громадянство - це один із найважливіших і найфундаментальніших правових інститутів, які визначають правовий статус особи, а також дихотомію взаємовідносин між особою та державою. Розмірковуючи під правовим кутом зору, вважаємо, що право кожної особи на громадянство є особистим невід'ємним, немайновим і невідчужуваним правом. У світі з давніх-давен громадянство було саме тим правовим індикатором і гуманітарним стандартом, який покликаний убезпечити політичну особливість і конституційну (національну) ідентичність кожної держави та гарантувати їй певну самобутність, збалансований і стабільний розвиток, незважаючи на перманентну геополітичну турбулентність у світовому масштабі. Однак, такі гарантії мають бути синхронізованими з поступовою інтеграцією громадян у суспільство, їхньою інклюзивністю в життєдіяльність держави, гарантуванням прав людини, поваги до їхнього приватного та сімейного життя, зменшенням проявів (прямої/непрямої) дискримінації. Це доводять проаналізовані нами рішення Європейського суду з прав людини у справах (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria" (2013), Menneson v. France (2014) і Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017). Індекс рубрикатора НБУВ: Х915.232.44
Рубрики:
Шифр НБУВ: Ж29409:А:Юрид.науки Пошук видання у каталогах НБУВ Повний текст Наукова періодика України
|