Зроблено спробу охарактеризовати та проаналізувати особливості розвитку міграційної політики з початку 90-х ХХ ст. і до сьогоднішніх днів, оскільки Україні сьогодні доцільно вивчити польський досвід для запозичення та успішного впровадження певних елементів міграційної політики і принципових підходів до вирішенні подібних проблем в Україні. Важливим компонентом у формуванні українсько-польських відносин у сфері міграції є вдосконалення та розширення правової та договірної бази. Саме з цією метою зроблено спробу проаналізувати та охарактеризувати формування правових та організаційних принципів міграційної політики України на прикладі Республіки Польща з часу набуття нею незалежності, з точки зору як національного права, так і міжнародного права.

Україна є одним з найбільших донорів населення та робочої сили в Європі. Оцінювання міграції українців до країн Європи базується на даних трьох загальнонаціональних опитувань щодо зовнішньої трудової міграції (2008, 2012, 2017), опитування в рамках проєкту TEMPER за участю автора (2017 - 2018), а також даних низки інших досліджень української трудової міграції, проведених в Україні та країнах-реципієнтах. Мета статті - порівняльний аналіз міграції українців до різних регіонів Європи. Методи дослідження: системний підхід, метод комплексного використання інформації з різних джерел, порівняльний та графічний методи. Науковою новизною статті є виявлення особливостей зовнішньої трудової міграції громадян України залежно від географічного напрямку переміщень. Проаналізовано зміни в тенденціях зовнішньої трудової міграції українців, що відбулися за часів незалежності. Проведено порівняльний аналіз міграції українців до Західної та Східної Європи. Показано, що трудові поїздки до сусідніх з Україною країн здебільшого залишаються циркулярними та короткочасними. Міграція до Західної Європи характеризується переходом від циркулярної до постійної міграції з формуванням нових українських діаспор у країнах-реципієнтах. Проаналізовано склад мігрантів до Західної Європи за статтю, віком, рівнем освіти, регіонами походження, правовим статусом перебування за кордоном то що у порівнянні з українськими мігрантами до Східної Європи та зайнятим населенням України. Особливу увагу приділено професійному складу мігрантів до та після виїзду. Зроблено висновок, що збільшення частки Європейського Союзу в структурі зовнішньої трудової міграції з України є позитивним явищем, оскільки сприяє поширенню європейських цінностей в українському суспільстві. Оцінено майбутні тенденції української міграції, зокрема в контексті епідемії COVID-19. Представлені пропозиції щодо удосконалення міграційної політики України.

Зосереджено увагу на таких концепціях міжнародної міграції, як-от: "притягування-відштовхування", стратегія адаптації (акультурації), теорія відносної відмінності, теорія людського капіталу. Проаналізовано нормативно-правову базу України та Польщі у сфері регулювання трудової міграції, яка охоплює низку юридичних актів, прийнятих в обох країнах для мінімізації можливих негативних наслідків збільшення міграційних потоків. З'ясовано головні "виштовхувальні" фактори трудової міграції країни-донора та "притягальні" фактори країни-реципієнта. Виокремлено позитивні та негативні наслідки інтенсифікації міграційних потоків українських заробітчан як для України, так і для Польщі. Спроєктовано майбутні сценарії моделювання міграційних потоків, а саме: оптимістичний, песимістичний, реалістичний, а також створено модель міграції за умов пандемії. Запропоновано рекомендації для посилення ефективності співробітництва між Україною та Польщею щодо врегулювання проблем трудової міграції. Для оцінки трендів сучасної міграційної політики офіційної Варшави застосовано багатовимірний Індекс MIPEX, згідно з яким політика щодо мігрантів оцінюється як "рівність на папері" та є нижчою від середньої в ЄС, зокрема оцінюється у 40 балів зі 100 можливих. Зроблено висновок, що міграційна політика має базуватися на принципі "трипартизму", тобто приносити користь державі-донору, державі-реципієнту та мігрантам.