На підставі аналізу наукових надбань у галузі знань з державного управління, законодавчої та нормативно-правової бази, інформаційної діяльності владних структур на місцевому рівні розроблено й обгрунтовано теортичні підходи до вдосконалення організаційно-правового механізму комунікативної діяльності місцевих органів влади на засадах маркетингу. Доведено, що основою вдосконалення механізмів комунікативної діяльності місцевих органів влади є сучасна парадигма державного управління "служіння влади людям", яка передбачає задоволення потреб громадян і розвиток соціального партнерства з використанням сучасної соціально-комунікативної технології "маркетинговий PR". Розглянуто інструменти маркетингового PR, а саме: зв'язки з громадськістю, рекламу, просування публічних послуг, прямий маркетинг. Увагу приділено вдосконаленню організаційної складової механізму комунікативної діяльності місцевих органів влади шляхом перегляду повноважень інформаційних служб. Зазначено, що впровадження запропонованого організаційно-правового механізму потребує наявності фахівців нової генерації, спроможних працювати з використанням сучасних комунікативних технологій, та які мають навички вивчення потреб споживачів, проведення маркетингових досліджень. Запропоновано блок-схему формування та реалізації стратегії та тактики комунікативної діяльності місцевих органів влади, розкрито її головні етапи.

  Скачати повний текст

Наведено визначення джерела підвищеної небезпеки як об'єкту матеріального світу, наділеного певними ознаками. Обгрунтовано необхідність розмежування понять "джерело підвищеної небезпеки" та "діяльність, що створює підвищену небезпеку для оточення". Виділено основні ознаки даних понять та розкрито їх суть. Обгрунтовано необхідність виділення як окремого виду джерел підвищеної небезпеки тварин та визначено ознаки, які дають змогу здійснювати їх кваліфікацію. Доведено можливість відмови від уживання терміну "власник джерела підвищеної небезпеки" та відзначено, що поняття володіння не має зв'язку з суттєвими причинами, що породжують зобов'язання відшкодувати заподіяні збитки, запропоновано замінити зазначене поняття іншим - "заподіювач шкоди". Розвинуто положення, що окремі соціальні явища (військові дії, масові заворушення та інше) допустимо кваліфікувати як непереборну силу - обставину, що звільняє власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за заподіяння шкоди. Проаналізовано критерії, які дають змогу відмежовувати грубу необережність потерпілого від простої необачності. Обгрунтовано доцільність установлення відповідальності незалежно від вини для власників джерел підвищеної небезпеки, які перебувають з потерпілим у трудових відносинах. Надано пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства з питань відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

  Скачати повний текст