Досліджено екологічну безпеку як предмет політики міжнародного співробітництва та найважливіший засіб оптимізації природоперетворювальної діяльності людини та гармонізації її відносин з природою. З'ясовано сутність екологічної безпеки, визначено її авторське бачення. Проаналізовано концепції обмеженої та високої відповідальності людини за стан планетарних екосистем. Проілюстровано екологічні загрози міжнародній та національній безпеці, їх сутність, рівні, умови та шляхи запобігання. Доведено, що забезпечення екологічної безпеки людства є важливою складовою діяльності політичних інститутів, яка безпосередньо залежить від політики взаємодії національних і міжнародних природоохоронних стратегій.

  Скачати повний текст

Досліджено історичні, філософські, політичні, правові та прикладні виміри феномену екологічної безпеки. Обгрунтовано існування тенденції посилення уваги міжнародних спільнот і окремих держав до забезпечення права людини на безпечне для життя, здоров'я та достатку навколишнє середовище. Виокремлено принципи та категорії екологічно безпечного розвитку. Виявлено концептуальні підвалини та здобутки, на засадах яких Україна розпочала трансформацію політики та права у сфері забезпечення громадян на адекватне для життя людини середовище. Акцентовано увагу на механізмах реалізації безпечного розвитку України, зокрема, взаємодії між собою гілок влади та врахування думки громадянського суспільства. Досліджено основні шляхи дії та взаємодії основних структур і органів влади держави. Показано, що на рівні законодавства та позиції Президента України створено всі необхідні умови для вирішення проблем екобезпечного розвитку. Основні питання виникають на рівні реалізації суттєвих норм і вимог. У цьому контексті запропоновано механізми взаємодії всіх рівнів влади між собою, а також влади та суспільства, зокрема, у вигляді партій, об'єднань, товариств громадян України.

  Скачати повний текст