Запропоновано новий підхід стосовно визначення правової природи інституту добровільної відмови, який розглянуто як обставина, що звільняє від кримінальної відповідальності. Вперше на підставі детального аналізу визначено межі інституту добровільної відмови. Детально проаналізовано основні особливості добровільної відмови за умов співучасті, якими є суворо індивідуальний характер (у разі відмови одного співучасника інші не звільняються від кримінальної відповідальності) та залежність добровільної відмови співучасника від поведінки виконавця. Трактовано поняття добровільної відмови у разі співучасті як своєчасне усунення особою за своєю волею особистої участі у злочині внаслідок прийнятого нею остаточного рішення у випадку усвідомлення можливості доведення даного злочину іншими співучасниками до кінця. Проведено системний аналіз норм про добровільну відмову співучасників, у результаті якого встановлено, що загальною ознакою такої відмови є запобігання початому злочину. Аргументовано висновок, що своєчасність повідомлення відповідних органів державної влади про злочин, який готується або вчиняється, як різновид добровільної відмови співучасника, не усуває необхідності запобігання розпочатому злочину. Охарактеризовано випадки добровільної відмови співвиконавця, який виконує також функції іншого співучасника. Встановлено, що форма такого співвиконавця прямо залежить від додаткової ролі. Визначено форми зазначеної відмови учасника організованої групи: запобігання всім злочинам, які учасники організованої групи збирались скоїти, а також припинення самого існування організованої групи. Наведено нові докази на користь того, що добровільна відмова у злочинній організації неможлива. Сформульовано пропозиції стосовно подальшого вдосконалення норм про добровільну відмову співучасників.

  Скачати повний текст