Вперше розглянуто становлення та подальший розвиток інституту співучасті у розкраданнях на підставі аналізу джерел вітчизняного кримінального права. Запропоновано класифікацію спільних дій залежно від їх характеру та обсягу, а також часу виконання у процесі вчинення розкрадань. Розвинуто наукові положення щодо кваліфікації групових злочинів. Аргументовано, що до розкрадань, вчинених за попередньою змовою групою осіб, слід відносити випадки спільного виконання та співучасть з розподілом ролей у процесі здійснення єдиного для групи злочинного наміру. Удосконалено загальне визначення злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб. Доведено, що попередня змова та попередня організованість як ознака організованої групи не тотожні поняття. Розглянуто поняття стійкості як об'єктивної ознаки організованої злочинної групи, під якою пропонується розуміти здатність групи до тривалого функціонування та успішної протидії заходам, вжитим правоохоронними органами з метою викриття групи та притягнення її учасників до кримінальної відповідальності. На відміну від позиції законодавця аргументовано висновок, що група може бути визнана організованою не тільки у випадках об'єднання для вчинення двох або більше злочинів, але навіть і одного злочину, якщо останній охоплюється поняттям злочинної діяльності. Наведено визначення поняття злочинної організації, чинне законодавче визначення якої не дає можливості для чіткого розмежування з організованою групою. Комплексно досліджено окремі проблеми співучасті щодо розкрадань залежно від засобу оволодіння чужим майном, а також особливостей законодавчої конструкції деяких складів злочинів проти власності. Розроблено рекомендації щодо подальшого удосконалення кримінального законодавства України та правозастосовної практики.

  Скачати повний текст

Проведено кримінально-правове дослідження провокації злочину. Розглянуто історико-правовий аспект розвитку правових норм, що регулюють відповідальність за провокацію злочину. Проаналізовано міжнародно-правові норми та законодавство зарубіжних країн у сфері протидії провокаційній діяльності. Проведено дослідження провокації злочину у межах інституту співучасті, здійснено її співставлення з окремими видами співучасті. Визначено об'єктивні й суб'єктивні ознаки провокації злочину. Встановлено особливості кримінально-правової оцінки провокації злочинів, здійснених службовими особами правоохоронних органів. Досліджено обставини, що виключають відповідальність та пом'якшують покарання за провокацію злочину. Наведено пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері регулювання відповідальності за провокацію злочину.

  Скачати повний текст