Проведено комплексне дослідження процесу формування та реалізації державної політики у сфері охорони дитинства в сучасній Україні (1991 - 2012 рр.). Вдосконалено понятійно-категоріальний апарат, проаналізовано провадження ДПОД за усіма напрямами цієї політики у двох системах ("дитина - сім'я" та "дитина - суспільство"). Вивчено стан функціонування механізмів формування та реалізації ДПОД. Представлено авторську Концепцію державної політики у сфері охорони дитинства в Україні (державно-управлінський дитиноцентричний підхід). Увагу приділено проблемі підвищення ефективності державного управління охороною дитинства та формуванню професійної компетентності державних службовців у сфері охорони дитинства.

Висвітлено адміністративно-правові засади формування та реалізації ювенальної політики в Україні. Визначено поняття та специфіку ювенальної політики як об'єкта адміністративно-правової реалізації. Розглянуто елементи адміністративно-правового механізму та засади формування і реалізації ювенальної політики в Україні. Систематизовано основні напрями адміністративної діяльності державних установ та громадських організацій, на підставі дослідження їх функцій. Проаналізовано зарубіжний досвід та сформульовано передумови та пріоритетні його запозичення в Україні. Охарактеризовано основні напрями оптимізації адміністративно-правової реалізації ювенальної політики в Україні.

Визначено концептуальні шляхи удосконалення системи забезпечення та захисту прав дитини в Україні. З'ясовано поняття прав, свобод і законних інтересів дитини, надано класифікацію прав і свобод дитини за різними критеріями. Визначено та проаналізовано особливості сучасного стану правового забезпечення прав дитини в Україні, сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін до чинного вітчизняного законодавства, спрямовані на удосконалення системи забезпечення прав і свобод дитини в Україні.

Досліджено конституційно-правовий статус дитини, яка перебуває у спеціальному НЗ соціальної реабілітації, проаналізовано чинне законодавство України та міжнародні підходи у цій сфері, зокрема щодо дотримання прав дитини. Обгрунтовано та визначено зміст поняття "конституційно-правовий статус дитини, яка перебуває у спеціальному НЗ соціальної реабілітації". Досліджено правовий статус дитини, яка перебуває у цьому НЗ України, встановлено характерні особливості цього статусу, відмінності залежно від виду НЗ. Проаналізовано системні аспекти забезпечення конституційних прав дитини, яка перебуває у спеціальному НЗ соціальної реабілітації в Україні. Вивчено досвід зарубіжних країн щодо застосування заходів виховного впливу до дітей. Запропоновано шляхи вдосконалення вітчизняної системи спеціальних НЗ соціальної реабілітації.

Досліджено сутність і зміст категорій "конституційні права дитини", "конституційно-правові основи захисту прав дитини", встановлено характер їх співвідношення. Обгрунтовано авторське визначення поняття "конституційні права дитини", під якими пропонується розуміти систему закріплених у Конституції України невід'ємних виду та міри можливої поведінки, які належать їм від народження, реалізація яких залежить від волі кожної дитини, які є засобом здійснення будь-яких інших прав і свобод дитини та гарантуються державою. Розглянуто питання генезису утвердження основних концептуальних підходів українських і зарубіжних вчених щодо захисту конституційних прав дитини у правовій доктрині та практиці України, визначено його основні етапи. Виявлено особливості методології дослідження конституційно-правових основ захисту прав дитини. Запропоновано визначити на законодавчому рівні правовий статус насцитуруса (ненародженої дитини), а також термін набуття ним своїх прав, яким є момент відділення плода від організму матері шляхом пологів.

Досліджено теоретичні підходи до визначення взаємозв'язку і взаємозалежності місцевого самоврядування і прав людини, розглянуто проблему муніципальних прав особистості за умов формування соціальної державності та фемінологічну й ювенальну характеристику територіальної громади. Проаналізовано компетенцію органів місцевого самоврядування в сфері соціального захисту прав матері та дитини шляхом дослідження процесів нормативізації і визначення їх повноважень у профільній сфері. Розглянуто актуальні проблеми організаційно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування в профільній сфері і роль міжнародних стандартів прав людини і місцевого самоврядування у становленні і реалізації їх компетенції.

Розглянуто проблему захисту прав дитини. Подано загальну характеристику основних міжнародно-правових документів, спрямованих на захист прав дитини. Зроблено стислий аналіз закріплення прав дитини у вітчизняному законодавстві. Зазначено, що міжнародні документи цінні як джерела національного законодавства. Права та свободи людини, і дитини зокрема, складаюсть основу громадянського суспільства та сучасної цивілізації.

Рассмотрена проблема защиты прав ребенка. Представлена ​​общая характеристика основных международно-правовых документов, направленных на защиту прав ребенка. Сделан краткий анализ закрепления прав ребенка в отечественном законодательстве. Зазначено, что международные документы ценны как источники национального законодательства. Права и свободы человека, и ребенка в частности, составляют основу гражданского общества и современной цивилизации.

Consider the problem of child protection. Submitted general description of the main international legal instruments aimed at protecting the rights of the child. A brief analysis of the vesting child domestic legislation. Specified that international instruments are valuable as sources of national legislation. Noted that human rights and freedoms, and in particular child constitute foundation for civil society and modern civilization.

Проведено комплексне науково-теоретичне дослідження прав дітей з обмеженими можливостями, в ході якого висвітлено історіографію проблеми та методологію дослідження прав таких дітей. Запропоновано визначення поняття "дитина з обмеженими можливостями". Досліджено еволюцію прав дітей з обмеженими можливостями та розглянуто права дітей-інвалідів з позиції поділу їх на загальні (які належать усім дітям) та спеціальні (які належать лише дітям з обмеженими можливостями). Розроблено механізм забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями та визначено основні критерії виміру його дієвості. Обгрунтовано потребу зміни пануючої в державі та суспільстві концепції інвалідності, яка повинна включати медичний, економічний і соціальний підходи до інвалідності дітей.

Розглянуто аспекти правового регулювання громадянства. Визначено, що інститут громадянства необхідно розуміти, як вагомий елемент правового статусу. Особливу увагу зосереджено на громадянстві неповнолітніх. Проаналізовано аспекти множинного громадянства.

Вивчено теоретико-правові аспекти прав дітей з особливими потребами за сучасних умов становлення України як соціальної та правової держави. Проаналізовано історію становлення законодавства прав таких дітей та їх нормативно-правове забезпечення. З позицій науки теорії держави і права розкрито поняття, юридичну природу та тенденції формування прав дітей з особливими потребами. Досліджено суть правосуб'єктності таких дітей, визначено поняття прав дітей з особливими потребами та проведено їх класифікацію. Розкрито механізм реалізації як одну з найважливіших юридичних гарантій захисту прав цих дітей. Досліджено гарантії реалізації права дітей з особливими потребами у сфері охорони здоров'я. Охарактеризовано механізм реалізації в системі юридичних гарантій захисту права зазначених дітей на соціальне забезпечення. Зроблено огляд механізму реалізації як правової умови захисту права дітей з особливими потребами на освіту. Запропоновано положення та рекомендації з удосконалення законодавства України в частині забезпечення, реалізації та захисту прав таких дітей.

Розглянуто актуальні питання теорії та практики утвердження та функціонування конституційних засад захисту прав і свобод дитини в Україні. Проаналізовано витоки і досвід забезпечення прав і свобод дитини у міжнародних документах і національних конституціях, а також відповідна правозастосовна практика. Визначено проблеми забезпечення прав дітей за умов проведення антитерористичної операції (АТО) на Сході України. Досліджено перспективи удосконалення конституційних засад захисту прав і свобод дитини в Україні та обгрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення Конституції України, а також цивільного та сімейного законодавства.

Зазначено щодо необхідності посиленої уваги науковців і практиків державного управління до ціннісної складової державної політики у сфері захисту прав дітей, що пояснюється тенденцією примноження соціальних ризиків дитинству за умов нестабільного розвитку сучасної України. Обгрунтовано підходи до визначення цінності державної політики щодо захисту прав дітей. Така політика є настільки цінною, наскільки здатна внаслідок своїх змістовних і формальних властивостей задовольнити потреби, бути інструментом реалізації та погодження інтересів у сферах охорони здоров'я та сприяння здоровому способу життя дітей; забезпечення якісної освіти та виховання дітей; покращання економічних умов їх життєдіяльності; підвищення результативності державної системи підтримки дітей, що перебувають в складних життєвих обставинах. З'ясовано можливості впливу на формування аксіологічних основ діяльності суб'єктів розробки та реалізації такої політики.

Розкрито сутність і зміст категорій "конституційні права дитини" та "конституційно-правові основи захисту прав дитини". Висвітлено генезис утвердження основних концептуальних підходів до питання захисту конституційних прав дитини у правовій доктрині та практиці України. Виявлено особливості методології дослідження конституційно-правових основ захисту прав дитини. Запропоновано визначити на законодавчому рівні правовий статус насцитуруса (ненародженої дитини), а також підготовлено інші пропозиції щодо вдосконалення Конституції та законів України у частині, що стосується захисту прав дитини в нашій державі.

Розглянуто проблеми правового статусу неповнолітніх. Увагу зосереджено на змінних характеристиках правової та соціальної реальності, що зумовлені трансформаційними та глобалізаційними проблемами. Визначено особливості прерогативних факторів модернізації правового статусу неповнолітніх.

Вивчено методологічні засади дослідження ролі та місця прокуратури у державному механізмі захисту прав і свобод дітей. Узагальнено зарубіжний досвід діяльності прокуратури у сфері захисту прав і свобод дітей. Розглянуто співвідношення діяльності органів прокуратури України та інших органів у зазначеній сфері. Приділено увагу захисту прокурором прав і свобод дітей у межах та за межами кримінального провадження. Досліджено загальні положення діяльності прокурора з нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах. Охарактеризовано організацію роботи органів прокуратури із захисту прав і свобод.

Проведено комплексний аналіз, узагальнено та систематизовано теоретико-методологічні підходи до дослідження державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей, що формують наукове підгрунтя державної політики захисту дитинства в Україні. Уточнено понятійно-термінологічний апарат і досліджено нормативно-правову основу механізмів забезпечення їх майнових прав. Охарактеризовано організаційно-правовий механізм забезпечення майнових прав дітей на рівні центральних органів державної влади та проаналізовано його функціонування на рівні місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, а також визначено особливості його застосування судовими та правоохоронними органами. Окреслено сферу удосконалення нормативно-правової бази забезпечення майнових прав дітей, обгрунтовано нові шляхи та форми удосконалення державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей та на цій основі розроблено саморегулювальну модель цього механізму. Розкрито організаційно-правові інструменти підвищення ефективності державного організаційно-правового механізму забезпечення сучасних актуальних майнових прав дітей в Україні. Введено поняття "необхідний майновий мінімум дитини" як майновий комплекс життєзабезпечення дитини, що розробляється, приймається та затверджується на загальнодержавному рівні, а його індивідуалізація та реалізація здійснюються на рівні місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування.

Проаналізовано сучасний стан реалізації прав та законних інтересів малолітніх в Україні, надано пропозиції щодо шляхів удосконалення національної правової системи у сфері забезпечення захисту малолітніх серед інших груп населення.

Проаналізовано проблеми захисту прокурором прав і свобод дітей за межами кримінального судочинства, процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених неповнолітніми. Розглянуто питання підтримання державного обвинувачення прокурором у провадженнях вказаної категорії. Увагу приділено діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності неповнолітніх. Висвітлено проблеми нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних впровадженнях щодо неповнолітніх. Запропоновано напрями оптимізації роботи прокуратури із захисту прав і свобод дітей.

Досліджено формування нового компоненту соціальної функції Української держави щодо забезпечення прав дітей (ювенальної функції). Охарактеризовано структуру соціальної функції Української держави щодо забезпечення прав дітей. Обгрунтовано її об'єкт (дитинство як пора розвитку та дорослішання людини) та предмет (права дітей). Виявлено суб'єкти та форми реалізації ювенальної функції. Доведено, що функція забезпечення прав дітей покладається на усі гілки державної влади України. Визначено загальні (беруть участь у реалізації соціальної функції держави з забезпечення прав дітей поряд з іншими своїми повноваженнями) та спеціальні (служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, Уповноважений Президента України з прав дітей) суб'єкти її реалізації. Встановлено, що реалізація соціальної функції Української держави щодо забезпечення прав дітей здійснюється у правових (правотворчій, правозастосовній та правоінтерпретаційній) та неправових (організаційних, фактичних) формах.

Досліджено конституційні засади і інституційний досвід захисту основоположних прав і свобод дитини в Україні та Польщі. Обгрунтовано зміст категорії "захист прав дитини". Проаналізовано нормативно-правовий і організаційний механізми захисту прав дитини в Україні та перспективи їх удосконалення, з огляду на позитивний зарубіжний досвід. Висвітлено особливості конституційного регулювання прав дитини в Конституції та законах Польщі, а також діяльність Захисника прав дитини. Зроблено висновок про перспективність віднесення інституту дитячого омбудсмана до системи парламентського контролю у сфері прав людини.