Розглянуто теоретико-методологічні, концептуальні засади державного суверенітету. Досліджено понятійно-категоріальний апарат, методологію аналізу державного суверенітету. Проаналізовано сучасні дослідження державного суверенітету, дискусії щодо його зміни в умовах глобалізації, способи визначення ступеня суверенності держав. Приділено увагу питанням внутрішнього суверенітету, впливу регіоналізації на суверенітет держави, взаємодії уніонізму та державного суверенітету. Розглянуто чинники, що впливають на державний суверенітет України.

Розглянуто кримінально-правові, кримінальні процесуальні й пов'язані з ними криміналістичні питання кримінально-правової кваліфікації та особливостей досудового розслідування окремих видів злочинів, зокрема, державної зради, шпигунства, диверсії, колабораційної діяльності, порушення законів та звичаїв ведення війни, а також доказування окремих видів злочинів, вчинених у співучасті, застосування заходів забезпечення кримінального провадження тощо. Враховано поточні зміни до чинного кримінального та кримінального процесуального й іншого законодавства України, які стосуються протидії злочинності в умовах ведення війни та воєнного періоду. Розраховано на слухачів, курсантів, студентів, аспірантів для поглибленого вивчення окремих питань кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, а також на практичних співробітників слідчих та оперативних підрозділів, прокурорів - для підвищення їх кваліфікації.

Проаналізовано теоретичні основи змісту інтегральної компетентності депутатів місцевих рад. Розглянуто відповідальність як діяльнісний прояв інтегрованої компетентності депутатів місцевих рад. Проведено аналіз закордонного досвіду визначення правового статусу посадової особи місцевого самоврядування та депутата місцевої ради. Розроблено комплекс системних засобів формування інтегральної компетентності задля практичної реалізації одержаних наукових результатів у діяльності депутатів місцевих рад в Україні. Увагу приділено стажуванню як виду (методу) активізації діяльності депутатів місцевих рад України. Висвітлено особливості формування депутатського корпусу в умовах цифровізації електорального процесу (за результатами місцевих виборів в Україні 2020 р.). Визначено роль депутатів у цифровізації об'єднаних територіальних громад (за даними реалізації проєкту EGAP).

Досліджено проблематику ефективності законодавчої діяльності під впливом факторів соціальних трансформацій, що виникли внаслідок динамічного розвитку інформаційних технологій. Обгрунтовано, що сучасний законодавець повинен ураховувати новітні інструменти соціального діалогу, оскільки змінилися значення актуальності норми в категоріях часу та простору, ускладнилася структура соціальної організації, а програмний код може виключати потребу в державному примусі, створюючи єдиноможливий алгоритм правовідносин. Розглянуто новітні фактори, що позначаються на ефективності законодавчої діяльності, запропоновано практичні шляхи її вдосконалення.

Присвячено розповіді про життя і діяльність відомого правника і громадсько-політичного діяча української еміграції Володимира-Юрія Даниліва, уродженця Львівщини, який був ініціатором створення Міжнародної комісії юристів, що визнала в 1988 році Голодомор 1932 - 1933 років злочином проти українського народу. Приурочено до 100-річчя від дня народження Володимира-Юрія Даниліва.

Проаналізовано основні точки зору науковців-юристів до поняття та суті зловживання правами в цілому, зловживання правами в судових процесах, виконавчому процесі. У ході дослідження автор дискутує з іншими дослідниками-юристами, зокрема щодо питання про можливість зловживання правами виключно у формі дій; щодо суті зловживання правами, зокрема у виконавчому процесі, як їх реалізації усупереч правам та інтересам інших суб'єктів цих відносин. Аргументовано, що зловживання правами у виконавчому процесі можливе як у формі дій, так і у формі бездіяльності. Наведено приклади зловживань правами у виконавчому процесі у формі бездіяльності. Обгрунтовано, що суть зловживання правами не може зводитись до вчинення відповідними суб'єктами дій усупереч правам та інтересам інших суб'єктів виконавчого провадження. Адже іноді такі суб'єкти мають прямо протилежні інтереси, а свої права у виконавчому провадженні реалізують на власний розсуд. Останнє корелюється із принципом диспозитивності як одним із принципів виконавчого провадження (див. п. п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження"). Запропоновано розуміти під зловживаннями правами у виконавчому процесі реалізацію суб'єктами виконавчого процесу своїх прав, у той час коли здійснюється примусове виконання рішення, з єдиною метою - спричинити шкоду іншому суб'єкту (іншим суб'єктам) виконавчого процесу. У роботі резюмується, що будь-який суб'єкт виконавчого процесу може зловживати своїми правами, які в нього наявні як у суб'єкта виконавчого процесу. Про таке зловживання може йтися, коли свої права такий суб'єкт реалізує виключно для того, щоб нашкодити іншому суб'єкту (суб'єктам) виконавчого процесу. Зауважено, що подальші наукові дослідження теми зловживанням правами у виконавчому процесі є актуальними. Перспективним є вироблення алгоритму запобігання зловживання правами у виконавчому процесі.

Досліджено кримінально-правові та кримінологічні засади охорони державної таємниці в Україні. Проаналізовано історію становлення та розвитку кримінально-правової охорони державної таємниці на українських землях від часів Київської Русі до сьогодення. Здійснено порівняльно-правову характеристику систем кримінально-правової охорони державної таємниці в деяких зарубіжних країнах (Естонія, Франція, Узбекистан, Туреччина, Молдова, Білорусь). Проаналізовано склад злочину - розголошення державної таємниці, передбачений ст. 328 Кримінального Кодексу (КК), проведено відмежування його від суміжних злочинів, а також здійснено кримінологічну характеристику цього злочину. Сформульовано нові положення, висновки та пропозиції, які в подальшому можуть бути використані для розвитку інституту кримінально-правової охорони державної таємниці в Україні. Запропоновано зміни до КК з метою вдосконалення його положень.

Розкрито юридичну природу громадянського контролю як об'єкта публічного адміністрування в галузі містобудування. Виявлено й узагальнено принципи публічного адміністрування громадянського контролю в галузі містобудування як найбільш загальні, сталі, об'єктивні засади, на яких базується дієвий громадянський контроль за діяльністю органів публічної влади в галузі містобудування. З'ясовано адміністративно-правовий статус суб'єктів публічної адміністрації, які мають владні функції у сфері містобудування. Констатовано, що основними суб'єктами громадянського контролю є: окремі громадяни та формальні й неформальні об'єднання громадян, засоби масової інформації. Виокремлено рівні громадянського контролю в галузі містобудування. Зроблено висновок, що сучасний стан регулювання відносин щодо громадянського контролю за діяльністю органів публічної влади у сфері планування територій є проблемним. Доведено, що ліцензування і сертифікація як інструменти публічного адміністрування громадянського контролю в галузі містобудування - це зовнішній вираз однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій суб'єктів громадянського контролю. Визначено, що державний архітектурно-будівельний нагляд і державний архітектурно-будівельний контроль є сукупністю особливих об'єктів. З'ясовано теоретичні та практичні питання, що потребують вирішення щодо публічного адміністрування громадянського контролю в галузі містобудівної діяльності України. Запропоновано численні зміни й доповнення до профільного закону, що регулює містобудівну діяльність, опираючись на звичаєве право українського народу. Зроблено висновок, що інститут доброчесності суб'єктів публічної адміністрації в галузі містобудування - це юридично-моральна якість посадових осіб публічної адміністрації, які займаються питаннями містобудування.

Розглянуто теоретико-методологічні засади механізмів управління розвитком територіальної громади. Висвітлено засоби забезпечення її спроможності у контексті адміністративно-територіальної реформи в Україні.

Проаналізовано концептуальні підходи до формування правової позиції під час застосування процесу медіації як процедури альтернативного врегулювання спору згідно з проєктом закону України про медіацію. На жаль, проблеми забезпечення альтернативних способів несудового захисту сторін під час урегулювання спору між сторонами в галузі цивільного, трудового, сімейного чи адміністративного права на законодавчому рівні не було вирішено, що негативно впливає на судову практику. Наголошується на важливості впровадження в Україні інституту альтернативних способів урегулювання спорів шляхом застосування процедури медіації в розв'язанні проблеми реалізації права кожної особи. Адже це сприятиме поліпшенню доступу громадян до правосуддя та скороченню навантаження на суди, у зв'язку з чим допоможе скоротити строки розгляду справ і відсоток оскаржуваних рішень, зменшити судові витрати, поліпшити якість судових рішень і досягнути примирення між сторонами. У зв'язку з цим мета роботи - розроблення пропозицій щодо внесення змін до законопроєкту про медіацію, зокрема, наголошується на необхідності передбачити на законодавчому рівні відповідальність сторін спору, а також детальніше окреслити перелік обставин, які унеможливлюють нейтральність медіатора, та наслідків недотримання медіатором заборони щодо участі у медіації спорів, у яких він має особистий інтерес. На нинішній день у законі не відображені санкції, які можуть застосовуватися до медіатора за невиконання ним його обов'язків щодо процесу медіації. Саме тому одним з основних призначень дослідження є привернення уваги вчених до необхідності формування загальновизнаного понятійного апарату професійної відповідальності, у тому числі і понятійного апарату професійної відповідальності медіаторів, оскільки його відсутність негативно впливає на юридичну практику. Наявність гармонійної системи професійної відповідальності медіатора може виступати потужним стимулом надання якісних послуг з медіації, а потім і одним з вагомих факторів розвитку інституту медіації. При цьому вбачається, що в ході подальшого розвитку медіації в Україні та зростанні кількості медіаторів це питання матиме актуальний характер і вимагає свого подальшого наукового вивчення та законодавчого врегулювання.

Проаналізовано концептуальні підходи до формування правової позиції під час застосування процесу медіації як процедури альтернативного врегулювання спору згідно з проєктом закону України про медіацію. На жаль, проблеми забезпечення альтернативних способів несудового захисту сторін під час урегулювання спору між сторонами в галузі цивільного, трудового, сімейного чи адміністративного права на законодавчому рівні не було вирішено, що негативно впливає на судову практику. Наголошується на важливості впровадження в Україні інституту альтернативних способів урегулювання спорів шляхом застосування процедури медіації в розв'язанні проблеми реалізації права кожної особи. Адже це сприятиме поліпшенню доступу громадян до правосуддя та скороченню навантаження на суди, у зв'язку з чим допоможе скоротити строки розгляду справ і відсоток оскаржуваних рішень, зменшити судові витрати, поліпшити якість судових рішень і досягнути примирення між сторонами. У зв'язку з цим мета роботи - розроблення пропозицій щодо внесення змін до законопроєкту про медіацію, зокрема, наголошується на необхідності передбачити на законодавчому рівні відповідальність сторін спору, а також детальніше окреслити перелік обставин, які унеможливлюють нейтральність медіатора, та наслідків недотримання медіатором заборони щодо участі у медіації спорів, у яких він має особистий інтерес. На нинішній день у законі не відображені санкції, які можуть застосовуватися до медіатора за невиконання ним його обов'язків щодо процесу медіації. Саме тому одним з основних призначень дослідження є привернення уваги вчених до необхідності формування загальновизнаного понятійного апарату професійної відповідальності, у тому числі і понятійного апарату професійної відповідальності медіаторів, оскільки його відсутність негативно впливає на юридичну практику. Наявність гармонійної системи професійної відповідальності медіатора може виступати потужним стимулом надання якісних послуг з медіації, а потім і одним з вагомих факторів розвитку інституту медіації. При цьому вбачається, що в ході подальшого розвитку медіації в Україні та зростанні кількості медіаторів це питання матиме актуальний характер і вимагає свого подальшого наукового вивчення та законодавчого врегулювання.

Наведено тексти доповідей та виступів учасників круглих столів, проведених Інститутом законодавства Верховної Ради України протягом 2017 - 2019 рр. у ході дослідження проблеми законодавчого забезпечення розвитку реального сектору економіки. Охарактеризовано нову законодавчу модель економічного розвитку України. Висвітлено питання державного регулювання економіки України під впливом глобалізаційних тенденцій, проблеми законодавчого регулювання економічного забезпечення права на вищу освіту в Україні. Розкрито перспективи реформування антикорупційного законодавства. Увагу приділено законодавчому врегулюванню окремих питань протидії корупції засобами кримінально-правового та кримінального процесуального впливу, тенденціям відтворювальних процесів в економіці та моделюванню інноваційного організаційно-економічного механізму стратегічного розвитку, впливу корупції на державний суверенітет України. Висвітлено питання інноваційного забезпечення промислового розвитку України на основі взаємодії науки, держави та бізнесу.

Висвітлено проблематику правового статусу Міністерства юстиції України та органів примусового виконання рішень. Для адекватного й ефективного розкриття теми дослідження автор ставить питання щодо підстав для розмежування законодавцем 2-х елементів у системі органів примусового виконання рішень: окремо Мін'юст України, окремо органи ДВС, (хоча всі органи ДВС входять систему Мін'юсту України). Проаналізовано правовий статус Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту України, управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції. Узагальнено, що здійснення Мін'юстом організації примусового виконання рішень та контролю за ним напряму пов'язано з його статусом як головного органу в системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань організації примусового виконання рішень, його роллю як елемента апарату держави в забезпеченні та реалізації прав і свобод людини. Права, свободи особи, їх гарантії мають знаходити ефективне відновлення через сферу організованої Мін'юстом системи примусового виконання рішень. Обгрунтовано висновок, що положення ст. 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" сформульовані некоректно - з урахуванням нині чинних нормативно-правових актів, які регулюють статус органів примусового виконання рішень, немає підстав виокремлювати 2 елементи в системі органів примусового виконання рішень: окремо Мін'юст України, окремо органи державної виконавчої служби. Запропоновано внесення змін до законодавства з метою вдосконалення системи організації та здійснення примусового виконання рішень.

Викладено теоретичні основи судової експертизи. Подано інформацію про судового експерта, його права, обов'язки та відповідальність. Розглянуто та проаналізовано основні види судових експертиз, що застосовуються у процесуальному праві, слідчій і судовій практиці. Висвітлено порядок організації призначення, проведення судових експертиз і їх особливості. Визначено існуючі традиційні та новітні напрями судових експертиз.

Досліджено історичну періодизацію становлення кримінально-правової охорони інформації, яка становила державну таємницю за часів СРСР. Узагальнено види інформації, за розголошення якої передбачалася кримінальна відповідальність в розглянутий історичний період. Розкрито види інформації, яка за своєю суттю становила не тільки державну, але також і військову таємницю, а також інформацію, яка була пов'язана з державною політикою і була секретною. Також автор проаналізував структуру і діяльність державних органів, завданням яких була охорона секретних відомостей.

Проаналізовано діяльність Патріарха Української Греко-Католицької Церкви Йосифа Сліпого у другій половині ХХ століття. Особлива увага зосереджена на римському періоді життя Блаженнішого та на справі легалізації УГКЦ в СРСР після звільнення з радянських таборів у контексті міжнародних відносин. Висвітлено процес поневірянь та духовних поглядів Митрополита. З'ясовано роль його діяльності у процесі підвищення національної свідомості українського народу. Проаналізовано наукову спадщину Й. Сліпого та оцінено його внесок у розвиток вітчизняної та зарубіжної богословської науки.

Висвітлено питання особливостей державного архітектурно-будівельного контролю (АБК) як специфічній сукупності об'єктів громадянського контролю за діяльністю органів публічної влади у сфері містобудівної діяльності. Визначено поняття державного АБК. Розглянуто види об'єктів державного АБК. Визначено об'єкти громадянського контролю у сфері державного АБК. Напрацьовано рекомендації щодо здійснення громадянського контролю у сфері державного АБК.

Увагу приділено дослідженню проблем конституційно-правових основ взаємодії держави, суспільства й особистості, правового регулювання інститутів громадянського суспільства в умовах глобалізації (євроінтеграції), розвитку місцевого самоврядування в Україні як форми реалізації народовладдя, а також реалізації реформи правосуддя та правоохоронних органів. Висвітлено окремі аспекти проведення реформи в соціальній і господарчій сферах, зокрема реформування пенсійного забезпечення, енергоефективності, капітального будівництва, реформи молодіжної політики в умовах децентралізації влади. Розкрито особливості правового регулювання електронного урядування в Україні. Розглянуто міжнародно-правовий механізм захисту прав дітей, які постраждали від збройних конфліктів.

Досліджено питання стосовно інформації, що є базовою під час розроблення стратегії боротьби з незаконним збутом наркотиків. Зібрано актуальні статистичні дані про наркотичну ситуацію, визначено чинники, що сприяють зміцненню наркобізнесу, типологізовано осіб, які займаються незаконним збутом наркотиків.

Розроблено теоретичні положення та практичні рекомендації щодо формування теоретико-методологічних засад напрямів державної політики циркулярної економіки в Україні. Обгрунтувано передумови формування концепції циркулярної економіки та визначено її теоретико-методологічну основу в системі державного управління. Визначено напрями реформування державної політики у забезпеченні реалізації положень циркулярної економіки, та обгрунтовано значення і місце держави як інституту забезпечення ефективного переходу до положень циркулярної економіки. Запропоновано теоретико-методологічну конструкцію державного управління ризиками трансформації економічної системи до циркулярної моделі та побудовано комплексний механізм формування та реалізації державної політики циркулярної економіки, впровадження якого є ефективним інструментом державного управління в забезпеченні екологічної безпеки, економічного добробуту та соціального розвитку. Удосконалено систему державно-приватного партнерства та обгрунтовано підхід кластерної структуризації як шляхів реалізації державної політики циркулярної економіки.