Розглянуто психологічні особливості судової діяльності. Проаналізовано методи дослідження матеріалів попереднього слідства та планування судового розгляду. Висвітлено психологічні аспекти справедливості та законності кримінального покарання. Розкрито суть деяких психічних процесів та явищ (зокрема, відчуття, сприймання, пам'яті, уваги, мислення, уяви, творчості) та визначено особистісні якості судді, необхідні для здійснення справедливого правосуддя. Наведено загальну психологічну характеристику судового процесу під час розгляду кримінальних справ. Запропоновано ефективні засоби здійснення психологічного впливу у судовій діяльності. Визначено основні психологічні передумови успішності проведення переговорів під час вирішення суперечки в господарському суді. Проаналізовано особливості судово-психологічної експертизи та психологічної консультації.

Рассмотрены психологические особенности судебной деятельности. Проанализированы методы исследования материалов предварительного следствия и планирования судебного разбирательства. Освещены психологические аспекты справедливости и законности криминального наказания. Раскрыта сущность некоторых психических процессов и явлений (в часности, ощущения, восприятия, памяти, внимания, мышления, воображения и творчества) и определены личностные качества судьи, необходимые для совершения справедливого правосудия. Приведена общая психологическая характеристика судебного процесса при рассмотрении уголовных дел. Предложены эффективные средства осуществления психологического влияния в судебной деятельности. Определены основные психологические предпосылки успешного проведения переговоров при решении споров в хозяйственном суде. Проанализированы особенности судебно-психологической экспертизы и психологической консультации.

Визначено предмет і об'єкт конфліктології, розглянуто її закони та методи, а також розвиток проблем у парадигмах соціальної та правової наук. Проаналізовано динаміку конфлікту, визначено її витоки, причини виникнення, рушійні сили. Розглянуто сфери розгортання конфліктів, зокрема, економічну, політичну, етнонаціональну, юридичну, релігійну, а також сферу культур і духовних цінностей. Наведено засоби та механізми розв'язання конфліктів, а також соціально-правові технології запобігання суперечкам.

На підставі Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)" показано правову основу самостійності категорій "колективна трудова суперечка" і "конфлікт"; обгрунтовано необхідність судового вирішення колективних трудових суперечок; запропоновано розглядати трудовий колектив як суб'єкт трудового права, а моментом виникнення колективної трудової суперечки - активні дії зацікавленої сторони щодо захисту свого порушеного права.

рименительно к Закону Украины "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)" показана правовая основа самостоятельности категорий "коллективный трудовой спор" и "конфликт"; обоснована необходимость судебного разрешения коллективных трудовых споров; предложено рассматривать трудовой коллектив субъектом трудового права, а моментом возникновения коллективного трудового спора - активные действия заинтересованной стороны по защите своего нарушенного права.

With reference to the Ukraine Law "About the order of the sanction of the collective labor disputes (conflicting)" the legal basis of independence of categories "the collective labor dispute" and "conflicting" is rotund; the necessity of the judicial sanction of the collective labor disputes is justified; it is offered to esteem labor collective by the subject of the law labor, and moment of originating of the collective labor dispute - fissile operating of the party in interest on protection of the disturbed right

Зроблено спробу проаналізувати заходи британського керівництва, спрямовані на відновлення польсько-радянських відносин, розірваних у квітні 1943 р. Під час проведення консультацій з польським урядом британці робили спроби розв'язати територіальну суперечку між "лондонцями" та кремлівським керівництвом у руслі досягнутих у Тегерані неформальних домовленостей. У ході їх проведення на порядку денному неодноразово поставала справа майбутнього територіального розмежування між Польщею та Німеччиною.

Проведено комплексне дослідження поняття службової особи в історичному аспекті з урахуванням зарубіжного досвіду, а також за чинним кримінальним законодавством України. Розглянуто особливості кримінальної відповідальності службової особи у порівнянні з загальним суб'єктом злочину. Запропоновано класифікацію службових осіб. Розкрито зміст дефініції службової особи у кримінальному законі, визначено її загальні та спеціальні ознаки. Обгрунтовано можливість визначення службовими окремих категорій осіб, щодо правового статусу яких існують суперечки у теорії та проблеми на практиці. Наведено пропозиції щодо удосконалення законодавчої регламентації поняття службової особи.

Зазначено, що між повнолітніми, засудженими за насильницькі та ненасильні дії, існує різниця в особливостях прояву агресії в конфліктних ситуаціях. Це стосується її індексу та вибору поведінки під час виходу із суперечки в разі загострення стосунків, а також складу злочину.

Наведено приклади типових судових суперечок щодо прав на інтелектуальну власність, яка в тому числі стосується об'єктів упаковки, та їх наслідків для учасників ринку інтелектуальної власності. Проаналізовано деякі сучасні технології недобросовісної конкурентної боротьби, спрямовані проти добросовісного виробника.

Досліджено основні питання, пов'язані з так званим "феміністичним підходом" у кримінології жіночої злочинності. Цей підхід переважно домінує серед кримінологів-жінок. Він показує ті складні питання та суперечки, розв'язання яких призведе до зрушень у цій темі. Надано критику феміністичного підходу в кримінологічній науці, котрий залишається актуальним і сьогодні, адже про це свідчить кількість публікацій у світовій кримінологічній літературі. Доведено, що феміністичний підхід не є ортодоксальним методом у кримінології. Це, радше, прихильність до окремих методів із пріоритетом етичних проблем, що стосуються теорії, вірування про природу світу, гносеології та апелювання до політичних зобов'язань.

З поширенням процесу глобалізації все більше контрактів укладається між компаніями з різних країн. Відповідно, у ситуації, що склалася, збільшується і кількість випадків порушення та розірвання контрактів. Така тенденція послужила причиною написання цієї статті, мета якої з'ясувати, чиї повноваження дозволяють вирішувати спори, пов'язані з розірванням подібних контрактів, і до якої міри такі суперечки можуть бути вирішені. У ході підготовки було проаналізовано досвід України, Росії та країн Європейського Союзу, зокрема Великобританії (загальне право) та Франції (романо-германська правова сім'я). Встановлено, що важлива роль відведена сторонам спору, але вона залежить і від фази процесу. Також важливими зовнішніми ключовими фігурами є суддя чи арбітр. Повноваження кожної зі сторін залежать від місцевого законодавства, а також прийнятої угоди. Тому порушення і розірвання договору є однією з основних проблем, з якою можуть зіткнутися сторони договору. Для подальшого дослідження цікавим є питання про те, яка зі сторін одержує переваги, опираючись на законодавство тієї чи іншої країни, включеної в дане дослідження.

Досліджено нормативно-правове забезпечення з питань формування накопичувальних фондів та розроблено пропозиції щодо вдосконалення економіко-правового й інституційного забезпечення діяльності об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Проаналізовано сучасну нормативно-правову базу щодо формування та використання ремонтного, резервного та спеціального фондів об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. Установлено економіко-правові засади та особливості визначення розмірів внесків до ремонтного і резервного фондів ОСББ. Обгрунтовано цілі та призначення створення кожного з накопичувальних фондів об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. Визначено підстави створення спеціального фонду таких об'єднань. З'ясовано, що незалежно від того, чи складався кошторис при визначенні розміру внесків до ремонтного і резервного фондів, для здійснення витрат із них наявність кошторису є обовіязковою. Визначено суперечки та розроблено напрями подальшого вдосконалення економіко-правового забезпечення формування накопичувальних фондів об'єднань співвласників багатоквартирних будинків з урахуванням існуючих реалій розвитку житлово-комунального сектора.

Розглянуто питання участі депутатів від українських губерній у роботі Державної думи Російської імперії, розкрито вплив виборчого законодавства та політики органів виконавчої влади на формування етносоціального і політичного складу корпусу, досліджено інтенсивність та особливості законотворчої діяльності українських парламентарів. Висвітлено суспільно-політичну активність депутатів на регіональному рівні, її форми та методи роботи серед виборців. Встановлено значення й роль у діяльності парламентарів питань щодо національно-культурного і освітнього розвитку України. Охарактеризовано різноманітні методи фракційних обструкцій та міжособистісні депутатські суперечки як форми впливу на прийняття Державною думою тих чи інших рішень. Проаналізовано особливості життєвого шляху парламентарів після 1917 р.

У комунікативній практиці доводиться доволі часто стикатися з ситуацією, коли не тільки є необхідним чітке уявлення про істинний стан справи, а й слід об'єктивно продемонструвати, чому саме це вважається істинним, тобто проявити інтелектуальну здатність довести опонентам чи адресатам правильність своєї позиції за допомогою аргументації, способу міркування та спілкування. Щоб впевнено себе почувати в такій ситуації, необхідні знання з теорії аргументації - галузі філософських знань.

Систематизовано термінологічний апарат у сфері дослідження міждержавних торговельних конфліктів, до якого віднесено поняття: суперечлива ситуація у торгівлі, торговельна суперечка, торговельний конфлікт, торговельна війна. Надано характеристику стадіям суперечливості зовнішньоторговельних відносин між державами та/або інтеграційними утвореннями. Обгрунтовано доцільність розгляду інтенсивності напруги як детермінанти зовнішньоторговельних конфліктів. Надано визначення торговельної війни та систематизовано її ключові ознаки як зовнішньоторговельного конфлікту максимального ступеня інтенсивності.

Розкрито специфіку та сутність податкових процедур із вирішення податкових спорів. Розмежовано такі категорії, як "компетенція" та "юрисдикція". Встановлено специфіку реалізації адміністративних і судових процедур із вирішення податкових спорів в Україні та в країнах-членах ЄС. Детерміновано такі різновиди процедур вирішення податкових спорів: адміністративні, судові та альтернативні. Серед альтернативних процедур особливу увагу приділено дослідженню процедур податкової медіації, податкового арбітражу й інституту податкового компромісу. Зазначено, що в ряді прогресивно орієнтованих зарубіжних країн досягнення угоди між платником податків і відповідним контролюючим органом вважається найефективнішим способом, за допомогою якого і врегульовується податковий спір, який між ними виник. Головним завданням альтернативних способів врегулювання податкових спорів слід вважати швидке вирішення питань, які є спірними та виникли між контролюючим органом і платником податків, за допомогою медіатора (уповноваженого посередника) чи незалежного арбітра, які забезпечують проведення справедливого та неупередженого розгляду спору. Зазначено, що платник податків не повинен в обов'язковому порядку врегульовувати суперечку, яка виникла, саме шляхом застосування примирних процедур. Використання альтернативних (примирних) способів вирішення спірного податкового правовідношення не позбавляє платника податків права на використання інших способів (доюрисдикційних чи юрисдикційних) захисту. Визначено, що процедури податкового компромісу являють собою інституційно-обрамлений механізм вирішення найбільш кризових за своїм характером податкових конфліктів.

Проаналізовано питання класифікації форм співучасті у злочині. Констатовано, що сучасне кримінальне право знаходиться доволі далеко від вирішення питання про уніфікований підхід до класифікації форм співучасті. Не зміг повною мірою зняти згадану суперечку та чинний КК України. Не заперечуючи аргументи всіх сторін, все ж, на нашу думку, зараз не час для радикальних змін одного з чільних інститутів кримінального права, особливо за умов активного розроблення нового КК України. Відтак, і надалі базовим і найактуальнішим для правильної кримінально-правової кваліфікації запропоновано й надалі вважати закріплений у ст. 28 КК України підхід, згідно з яким за суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами: вчинення злочину групою осіб; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину організованою групою; вчинення злочину злочинною організацією. Єдиною зміною, яка давно назріла, зазначено вважати доповнення згаданого переліку пунктом "г" "вчинення злочину бандою". Незважаючи на існуючі у науці протилежні думки з цього приводу, переконані у необхідності згаданого кроку, який слугуватиме чіткішому виокремленню ознак, притаманних саме банді, а також відмежує останню від інших форм співучасті від злочину.

Розкрито особливості здійснення медіації в Україні. Висвітлено підходи до визначення сутності поняття "медіація". Виокремлено та систематизовано основні принципи здійснення медіації при реалізації зовнішньоекономічних контрактів. Сформовано комплексну типологію видів медіації за сукупністю характерних ознак. Побудовано технологію здійснення медіації при реалізації зовнішньоекономічних контрактів. Охарактеризовано основні функції медіації. Наведено переваги та можливості для України від упровадження інституту медіації в практику вирішення суперечок за умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Визначено моделі медіації, які існують у світі, та обгрунтовано найбільш відповідну модель медіації для спорів, які виникають у бізнес-середовищі. Зроблено висновок, що модель медіації залежить від суб'єктного складу, рівня довіри та виду конфлікту. Медіація є гнучким, але структурованим процесом, який оперативно адаптується під потреби конкретного конфлікту. Вибір моделі медіації багато в чому залежить від виду конфлікту, який наразі буде вирішуватися, а також від самих сторін, які конфліктують. Зазначено, що серед наукової спільноти немає одностайної відповіді щодо кількості та видів моделей медіації. Однак наукові дослідження показують, що для господарських спорів найчастіше застосовуються фасилітативна, оціночна та трансформативна моделі медіації. Зроблено висновок, що фасилітативна модель медіації пропонує вести перемовини на основі інтересів конфліктуючих сторін замість посилань на права цих сторін, що передбачені законом. Фасилітативна модель медіації в господарських спорах є ефективнішою, якщо справа ще не знаходиться в суді і сторони прагнуть за позасудовим методом врегулювати свій конфлікт. Зроблено висновок, що медіатор у фасилітативній моделі медіації також не позбавлений можливості робити попередню юридичну оцінку конфлікту сторін. Здійснено дослідження, що оціночна модель також є ефективною для господарських спорів, які вже розглядаються судом, адже йдеться про оцінку їх позицій. Висновок: медіатор, який працює в оціночній моделі медіації, звертає свою увагу на основні позиції сторін та визначає за допомогою питань причини суперечки. Окрім того, оціночна медіація ставить значно більше вимог до медіатора, адже медіатор має бути фахівцем в конкретній галузі, аби вміло керувати процесом, ставити питання, надавати рекомендації, вказувати на сильні та слабкі сторони осіб, а також прогнозувати результати судового рішення і оцінювати складові частини конкретної справи. Спростовано доцільність використання трансформативної моделі медіації в господарських спорах, оскільки ця модель є важливою більше за цивільних спорів, де сторонами конфлікту виступають фізичні особи, а не представники бізнес-спільноти. Більше того, в господарських конфліктах йдеться більше про конфлікти організацій, які зосереджуються на відстоюванні власних позицій і рідше інтересів. Дослідження моделі медіації в господарських спорах надало пояснення, що в разі, коли справа знаходиться вже на етапі розгляду в суді, то доцільним є застосування оціночної моделі медіації, а медіатор, у свою чергу, має володіти юридичними знаннями щодо порядку розгляду справи в суді. Якщо сторони вступають у медіацію на етапі позасудового і досудового розгляду та мають за мету з'ясувати власні інтереси в конфліктній ситуації, то в такому випадку медіатору потрібно використовувати фасилітативну модель медіації.

Розглянуто особливості міжнародного комерційного арбітражу як саморегулівної інституції. Встановлено, що враховуючи генезу та завдяки наявності широкого обсягу якісних і кількісних можливостей саморегулювання, міжнародний комерційний арбітраж здатний ефективно реагувати на виклики сьогодення. Визначено, що третейський суд, який є частиною системи інституціоналізації саморегулівних механізмів, посів одне з важливих місць та вказує на спроможність бізнесу врегулювати суперечки самостійно, не звертаючись до державних інструментів. З'ясовано функціональне призначення міжнародного комерційного арбітражу як саморегулівної інституції, зокрема швидко змінюватися й водночас бути універсальною та зрозумілою процедурою для бізнесу, що походить із різних держав.

Розглянуто загальнотеоретичні питання визначення правової природи міжнародного змішаного арбітражу; окреслено особливості діяльності кожного окремо взятого виду арбітражу. Проблеми визначення правової природи змішаного арбітражу довгий час розглядаються як на теоретичному рівні, так і в судовій практиці. Питання юридичної природи є колізійним та недостатньо вивченим на теоретичному рівні, оскільки арбітраж, що розглядається, викликає дискусію через наявні механізми як і публічного арбітражу, так і приватного. Змішаному арбітражу не характерні ті загальноприйняті норми міжнародного арбітражу, що притаманні публічному чи приватному розгляду вирішення спорів у галузі приватноправових відносин. Однак, цей вид арбітражу поєднує в собі риси та характерні ознаки як публічного, так і приватного арбітражу. Міжнародний змішаний арбітраж є яскравим прикладом тенденції на зближення та поєднання міжнародного публічного і приватного права. Розгляд достатньої кількості питань міжнародного публічного права є невід'ємним від залучення та використання інформації з галузі міжнародного приватного права. На сьогоднішній день у всіх сторін арбітражного спору є можливість вільно обрати вид арбітражу. Таким чином, вони можуть обрати інституційний арбітраж, що тягне за собою використання типового арбітражного розгляду, продиктованого регламентом відповідної інституційної установи, або, визначивши, що суперечка розглядатиметься тимчасовим арбітражем, обрати ad hoc - який діє за Регламентом ЮНСІТРАЛ. Дослідження проведене з використанням таких методів як аналіз, синтез, порівняльно-правового пізнання правової природи змішаного арбітражу, узагальнення та моделювання нових теоретичних знань. Зроблено висновок, що міжнародний змішаний арбітраж - арбітраж, призначений для врегулювання спорів між державами та фізичними або юридичними особами у зв'язку з розбіжностями, що виникають в процесі їх інвестиційної діяльності. Через розгляд кожного виду арбітражу, визначено особливості та правова природа окремого взятого виду, що дає можливість визначити загальну природу. Визначено, що для повного і об'єктивного розгляду спору, пов'язаного з іноземними інвестиціями, доречним буде застосування інституційного арбітражу, оскільки останній має чіткий регламент та авторитет для забезпечення виконання рішень. Обговорено проблеми визначення юридичної природи міжнародного змішаного арбітражу.

Досліджено міжнародні та міждержавні відносини між Турецькою Республікою та Європейським Союзом з питання вступу Турецької Республіки до Європейського Союзу в їх історико-правовій ретроспективі та сучасних реаліях. Розкрито механізм формування політичних рішень міжнародно-правового характеру правлячою політичною партією в умовах авторитарного політико-правового режиму Турецької Республіки та їх втілення у відповідні нормативні приписи. Висвітлено особливості конституційних реформ, законодавчих ініціатив уряду Турецької Республіки та їх нормативно-правової реалізації у контексті наближення національного законодавства до стандартів правової системи Європейського Союзу. Зроблено висновок відносно впливу європейського вектору турецької політики на міжнародно-правову позицію щодо спірних і конфліктних питань як історії, так і сучасності (проблема Кіпру, Егейська суперечка, геноцид вірмен та ін.). Визначено співвідношення внутрішніх і зовнішніх чинників на процес формування сучасної політики безпеки й оборони Турецької Республіки та її нормативно-правове закріплення; її внесок в безпеку європейського континенту.