Досліджено витоки теорії доказового права у творчості С. В. Пахмана. Виявлено етапи історії розвитку системи судових доказів у давньоруському праві, що охоплюють більше шести століть і завершується Соборним Уложенням 1649 р., які були упорядковані та систематизовані С. В. Пахманом.

Уперше комплексно висвітлено науково-юридичну та педагогічну спадщину видатного правознавця С. В. Пахмана й представлено його внесок у розвиток теорії та історії права, науки цивільного права, юридичної практики та юридичної освіти. Новизну дослідження конкретизують такі положення: уперше: науково-юридичну спадщину С. В. Пахмана представлено як цілісне учення, що охоплює взаємопов'язані: загальнотеоретичний концепт юридичного позитивізму; концепт історичного розвитку права; наукові основи систематизації звичаєвого права; теоретичний аналіз інститутів і норм цивільного права; обгрунтування акціонерного права як відносно самостійного елемента системи права. Шляхом виокремлення основних видів діяльності С. В. Пахмана здійснено періодизацію його науково-юридичної та педагогічної діяльності: період становлення ученого-цивіліста та педагога (1843-1852 pp.); педагогічний період - педагогічна діяльність у Казанському, Харківському та Санкт-Петербурзькому університетах (1852-1876 pp.); науковий період - розроблення наукових основ кодифікації цивільного права та систематизації правових звичаїв (1876-1884 pp.); практичний період - законотворча, судова, експертна та консультаційна діяльність (1884-1910 pp.). Визначено величину внеску С. В. Пахмана у розвиток юридичної освіти та педагогіки вищої школи, а саме: грунтовне навчально-методичне забезпечення викладання цивілістичних дисциплін, яке охоплює системно побудовані лекційні курси, новаторські діалогові прийоми їх викладання, індивідуальну роботу зі студентами, зокрема, залучення їх до наукової та практичної діяльності, а також адміністрування навчального процесу й моральну та матеріальну підтримку студентської молоді. Виявлено факти та проаналізовано форми участі С. В. Пахмана в юридичній практиці, а саме: одноособове створення ним проекту Статуту про векселі, затвердженого у формі закону 27 травня 1902 p.; участь у роботі п’ятнадцяти нормопроектних комісій при різних органах державної влади Російської імперії; підготовка низки проектів рішень Урядового Сенату; юридичне консультування у цивільних справах; на основі уведених до наукового обігу архівних матеріалів уточнено фактичні відомості про умови становлення та діяльність С. В. Пахмана як ученого та педагога; з урахуванням раніше не досліджених праць С. В. Пахмана складено найбільш повну сьогодні бібліографію його праць, разом з перевиданнями, бібліографію рецензій та інших праць критичного характеру щодо наукової спадщини С. В. Пахмана, чим створено основи його наукової біографії. Особливу увагу приділено положенням про тип праворозуміння С. В. Пахмана, який, крім обгрунтованого ним концепту юридичного позитивізму, охоплював інші історичні та філософські ідеї, зокрема розуміння свободи як змісту позитивного права. Представлено висновок про діалектичне розуміння С. В. Пахманом співвідношення історії, філософії та теорії права та необхідність урахування історичних традицій, з одного боку, та соціальних факторів, з іншого, у нормотворчій діяльності при удосконаленні чинного законодавства.