Розглянуто проблеми адміністративної відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією й адміністративно-процесуальну форму її реалізації. Вперше в українській адміністративно-правовій літературі досліджено сутність корупційних правопорушень, за які передбачено адміністративну відповідальність, об'єктивні та суб'єктивні ознаки корупційних правопорушень, особливості адміністративної відповідальності та її процесуальну форму реалізації. Сформульовано наукові висновки і пропозиції щодо удосконалення антикорупційного законодавства та практики його застосування правоохоронними органами.

Висвітлено проблеми формування криміналістичної характеристики розбійних нападів, вчинених на водіїв автотранспортних засобів і детально вивчено її окремі елементи. Проаналізовано дії слідчого на початковому та наступному етапах розслідування даної категорії злочинів. Запропоновано шляхи вдосконалення діяльності слідчого щодо розслідування розбійних нападів.

Проаналізовано поняття, склад, специфіку використання та охорони земель морського транспорту в Україні. Увагу приділено виникненню, розвитку та припиненню правовідносин у сфері правового регулювання використання та охорони таких земель. Запропоновано шляхи вдосконалення законодавства у цій сфері.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х001.311

Рубрики:

Монархія

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф032.2 + Х001.312 + Х809(4/8)6 + Х999.80

Рубрики:

Форми політичної влади

Республіка

Державне право окремих країн

Порівняльно-правовий аналіз конституційного права окремих держав

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано теоретичні та практичні проблеми застосування заохочувальних норм Особливої частини кримінального права в діяльності органів внутрішніх справ (ОВС) України. Показано їх роль у вирішенні таких завдань ОВС, як розкриття та розслідування злочинів, запобігання їм, протидія незаконному обігу небезпечних предметів та речовин, відновлення прав та свобод потерпілих від злочинів. Розглянуто процес застосування в діяльності ОВС заохочувальних норм кримінального права й доведено, що при цьому використовуються лише їх диспозиції. Визначено кримінально-правову кваліфікацію позитивної посткримінальної поведінки, проблему конкуренції різних заохочувальних приписів КК. Вказано на неузгодженість окремих положень матеріального кримінального права та кримінально-процесуального права України в питаннях регламентації застосування заохочувальних норм Особливої частини КК. Розкрито зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак позитивної посткримінальної поведінки, яка є фактичною підставою застосування заохочувальних норм Особливої частини кримінального права, що застосовуються в діяльності ОВС та містяться у ст. ст. 175, 255, 260, 263, 289, 307, 309, 311, 321, 321-1, 354, 368-3, 368-4, 369 КК.

Розкрито поняття та сутність представництва прокуратурою інтересів дітей в суді та правового статусу прокурора як представника цих інтересів. Проаналізовано загальнотеоретичні, історичні та порівняльно-правові аспекти представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві. Досліджено виникнення та розвиток інституту такого представництва у юридичній науці та законодавстві. Увагу приділено розвитку цього інституту в Україні. Проаналізовано тенденції розвитку інституту представництва в суді інтересів дітей, що не є громадянами України. Висвітлено перспективи запровадження інституту представництва прокуратурою інтересів дітей у системі ювенальної юстиції.

Досліджено проблеми діяльності прокурора щодо представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві. Розглянуто питання виникнення та розвитку інституту представництва прокурором інтересів дітей в Україні. Досліджено поняття та сутність цього представництва. Проаналізовано підстави та форми представництва прокурором інтересів дітей в суді. Особливу увагу приділено тенденціям і перспективам розвитку інституту представництва в суді інтересів дітей, що не є громадянами України, та запровадженню інституту представництва прокурором інтересів дітей в системі ювенальної юстиції.

Здійснено спробу висвітлення ряду елементів, що стосуються транспарентності, як принципу, явища і вимоги публічно-владної діяльності, а також у практиці органів публічної влади. Автор ставить засаду транспарентності на друге місце за значенням після верховенства права у систему здійснення публічного адміністрування. Адже обидва ці принципи мають розгалужену систему елементів, що разом формують фундамент ефективного публічного управління. Якщо транспарентність визначає підхід правильної побудови публічного управління, верховенство права через свою сфокусованість на захистові природних прав людини перед державним впливом має і негативну конотацію, щодо захисту деяких прав людини перед вимогами принципу прозорості. З позиції наукової критики відзначено, що розширювальне тлумачення ознак та елементів транспарентності (відкритість, прозорість, доступність, підзвітність, публічність, гласність, доступ до публічної інформації та участь громади в управлінні державними справами) через своє часткове взаємне дублювання руйнують адміністративну стрункість концепції транспарентності, що використовується у підходах зарубіжних авторів. Впровадження принципу транспарентності у діяльності публічної адміністрації займає одне із ключових місць серед сучасних принципів організації та функціонування влади. Напідставі результатів опрацювання підходів міжнародних організацій до впровадження принципу транспарентності у публічному управлінні продемонструвано кореляцію цього принципу з підходами доброго врядування та запобігання корупції, а також широкого його тлумачення як такого, що поєднує принципи підзвітності, прозорості та участі громадськості. Це ставить засаду транспарентності на друге місце за значенням після верховенства права у системі здійснення публічного адміністрування.

Розглянуто теоретичні та практичні питання адміністративно-правового забезпечення інформаційного правопорядку (ІП) в Україні. Здійснено аналіз і надано загальну соціально-правову характеристику забезпеченню ІП засобами адміністративного права, зокрема адміністративного запобігання й адміністративного припинення. Проаналізовано доктринальне визначення поняття "інформаційний правопорядок". Досліджено концептуальні підходи до тлумачення правової конструкції "адміністративно-правове забезпечення інформаційного правопорядку". Сформульовано пропозиції, спрямовані на поліпшення наявних і розроблення нових нормативних положень у сфері протидії порушенням ІП з урахуванням міжнародних вимог і стандартів в інформаційній сфері.

Проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового забезпечення митної справи. Визначено поняття й особливості менеджменту в митній сфері (МС). Охарактеризовано принципи та функції менеджменту органів у МС. Здійснено системний аналіз адміністративно-правового статусу керівника органу Державної фіскальної служби України у МС. Застосовано підхід наукової інтерпретації процесів менеджменту з позиції горизонтального (функціонального) та вертикального (організаційного) підходів. Розроблено авторські пропозиції до правового забезпечення адміністрування системи якості й ефективності менеджменту митних органів шляхом розробки інструктивних регламентів оцінювання якості надання адміністративних послуг у МС в органах Державної фіскальної служби України.

Проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового забезпечення митної справи. Визначено поняття та особливості менеджменту у митній сфері. Охарактеризовано принципи та функції менеджменту органів у митній сфері. Здійснено системний аналіз адміністративно-правового статусу керівника органу Державної фіскальної служби України у митній сфері. Вперше для розуміння менеджменту органів Державної фіскальної служби України у митній сфері застосовано підхід наукової інтерпретації процесів менеджменту у контексті горизонтального (функціонального) та вертикального (організаційного) підходів. Наведено пропозиції щодо правового забезпечення адміністрування системи якості та ефективності менеджменту митних органів шляхом розробки інструктивних регламентів оцінювання якості надання адміністративних послуг у митній сфері в органах Державної фіскальної служби України.

Комплексно досліджено концептуальні засади громадського контролю за правоохоронною діяльністю в Україні. Визначено поняття контролю у сфері державного управління, проаналізовано формування громадського контролю за правоохоронною діяльністю. Проведено дослідження наукових інтерпретацій контролю громадськості за правоохоронною діяльністю. З'ясовано особливості розмежування громадського контролю серед інших видів контролю за правоохоронною діяльністю. Розкрито сутність механізму правового регулювання громадського контролю за правоохоронною діяльністю. Охарактеризовано міжнародно-правове регулювання громадського контролю за правоохоронною діяльністю, виявлено специфіку юридичних гарантій функціонування громадського контролю за правоохоронною діяльністю. Досліджено адміністративно-правовий статус суб'єктів громадського контролю за правоохоронною діяльністю, розкрито особливості та структуру адміністративних правовідносин з громадського контролю за правоохоронною діяльністю, а також специфіку їх виникнення, зміни і припинення. Окрему увагу приділено висвітленню проблем громадського контролю за правоохоронною діяльністю, а також пошуку шляхів їх вирішення. Розглянуто механізм оптимізації громадського контролю за правоохоронною діяльністю в Україні. Виявлено зарубіжний досвід адміністративно-правових засад організації та функціонування громадського контролю за правоохоронною діяльністю.

Уперше розкрито концептуальні засади адміністративно-правового забезпечення реалізації принципу транспарентності в діяльності органів публічної адміністрації України. Сформульовано низку концептуальних висновків, які можуть бути використані для подальшої розробки теорії вітчизняного адміністративного та інформаційного права, а також для покращення функціонування органів публічної адміністрації. Проаналізовано перспективи подальшої розробки концепції адміністративно-правового забезпечення реалізації принципу транспарентності в діяльності органів публічної адміністрації України та вироблення на цій основі пропозицій теоретико-методологічного, нормативно-правового та практично-удосконалючого характеру.

Уперше в науці земельного права України здійснено комплексне дослідження теоретико-правових і практичних проблем правового регулювання використання земель морського транспорту, а також правових засад охорони земель морського транспорту шляхом з'ясування теоретичних положень щодо визначення правової природи означених відносин. Розкрито зміст поняття "землі морського транспорту", надано його визначення. Проаналізовано й уточнено склад земель морського транспорту. Наведено відповідні ознаки, характерні для земель морського транспорту. Досліджено та встановлено правовий статус штучно створеної земельної ділянки, запропоновано диференціацію за способом її створення. Увагу приділено аналізу сутності й особливостей правових форм використання земель морського транспорту. Запропоновано в законодавчому порядку відмовитися від титулу права постійного користування землями морського транспорту, що обмежує можливості раціональної експлуатації земельних ділянок її суб'єктами, а сама ж можливість мати земельні ділянки на праві власності повинна бути визнана за всіма особами, у тому числі державними та комунальними підприємствами, установами та закладами. Проведено комплексний аналіз правовідносин щодо використання земель морського транспорту. Розкрито об'єктно-суб'єктний склад правовідносин щодо використання земель морського транспорту. Визначено основні напрями правової охорони земель морського транспорту, здійснено їх кваліфікацію. Запропоновано основні напрями, відповідно до яких має здійснюватися правова охорона земель морського транспорту. Окремо підкреслено особливість державного контролю за використанням та охороною земель морського транспорту, яка являє собою найбільш виражену екологічну направленість, а також забезпечення екологічної безпеки й умов безпечності руху та належної експлуатації об'єктів морського транспорту. У результаті дослідження обґрунтовано висновки, які можуть стати підґрунтям змін і доповнень у нормативно-правові акти у сфері земельного права з метою вдосконалення правової регламентації означеного кола правовідносин.

Здійснено комплексне дослідження теоретичних і практичних аспектів делегування повноважень в діяльності органів публічної адміністрації. Уточнено категорійно-понятійний апарат через перегляд змісту понять "делегування повноважень", "делеговані повноваження", "суб'єкт делегування". Розкрито основні принципи делегування повноважень, удосконалено їх дефініцію. Визначено особливості правового статусу учасників делегування повноважень. Досліджено зміст відносин делегування повноважень на прикладі прав і обов'язків його учасників щодо фінансового забезпечення, контролю за суб'єктом виконання та реалізацією делегованих повноважень, а також відповідальності учасників. Розкрито моделі делегування повноважень у зарубіжних державах. Виявлено низку проблем правового регулювання делегування повноважень в діяльності вітчизняних органів публічної адміністрації, запропоновано шляхи їх вирішення.

Наведено результати дослідження юридичної відповідальності в публічному праві. Осмислено еволюцію поглядів і бібліографію наукових досліджень юридичної відповідальності в публічному праві. Проаналізовано генезу юридичної відповідальності в публічному праві, а також обґрунтовано методологію її вивчення. Здійснено загальнотеоретичну характеристику юридичної відповідальності в публічному праві шляхом теоретичного пізнання ознак, правового інституту, принципів, механізму реалізації юридичної відповідальності в публічному праві, а також галузевих особливостей її функціонування. Розглянуто специфіку публічно-юридичної відповідальності вітчизняних вищих органів державної влади (глави держави, парламенту й уряду) та окремих зарубіжних країн, а також сформульовано й обґрунтовано пропозицій щодо ії вдосконалення.

Зазначено, що складний механізм управління державою під час введення воєнного стану в Україні набуває трансформаційних змін, за словами міністра Кабінету Міністрів України Олега Немчінова: “парламентом та урядом прийнято необхідні нормативно-правові акти, державні службовці продовжують виконувати свої функції, а територіальні громади - надавати послуги громадянам та бізнесу”. Змінами зачеплено кожного публічного службовця в Україні. Частина службовців вимушено виїхала за кордон, частка опинилася у вкрай складних умовах в окупації. Той, хто залишився на підконтрольній території України, працює у надскладних умовах активних бойових дій та щоденних обстрілів, як це було, на жаль, з Миколаївською областю та прифронтовим містом Миколаєвом. Втрачені життя... Зруйновано будівлі, університети та школи, знищено медичні заклади та інфраструктурні об’єкти. Закрито або втрачено логістичні хаби, зокрема на півдні України, особливо у перші місяці війни. Все це поставило перед кожним українцем численні виклики. Визнано, що головним завданням публічної служби є створення умов для функціонування організаційно-правових механізмів забезпечення діяльності публічних службовців в умовах правового режиму воєнного стану. Треба відмітити, що система підвищення кваліфікації публічних службовців в Україні з березня 2022 р. не припиняла своєї діяльності. Зауважено, що державні службовці роблять свій внесок в скарбничку майбутньої перемоги, триває оволодіння новими знаннями, навичками та вміннями, освітні програми переорієнтовані на виклики, які постали перед службовцями у період війни, центри підвищення кваліфікації продовжують надавати онлайн, а деякі й офлайн послуги з підвищення кваліфікації публічних службовців регіону.