Розкрито сутність діагностики бізнес-середовища підприємства, під якою слід розуміти процес оцінювання стану бізнес-середовища на основі встановлення впливу його факторів на діяльність підприємства, визначення тенденцій зміни цього стану під впливом зміни факторів та окреслення майбутніх перспектив з метою прийняття результативних та ефективних управлінських рішень у системі економіки та управління підприємством. Сформовано систему діагностики бізнес-середовища підприємства. Встановлено, що ключовими індикаторами діагностики бізнес-середовища підприємства є індикатори рівня взаємовідносин із: споживачами; конкурентами; постачальниками; посередниками; контактними аудиторіями. З'ясовано, що неурядові організації як один із підвидів контактних аудиторій (як ключового фактора бізнес-середовища підприємства) виконують важливу роль щодо запобігання та протидії корупції у сфері оподаткування.

На підставі характеристики сучасного стану правового регулювання статусу спеціалізованих антикорупційних органів в Україні виявлено особливості статусів і запропоновано шляхи вдосконалення чинного законодавства. Доведено, що Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру доцільно охарактеризувати як окрему підсистему в системі прокуратури та відокремлену гілку спеціалізованих прокуратур. Визначено принципову різницю в статусах Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції. Наголошено на необхідності розв'язання системної проблеми забезпечення оперативного реагування нормотворця на конституційному рівні на сучасні виклики й ризики, пов'язані з розбудовою суспільства на демократичних засадах.

Висвітлено причини виникнення та напрямки боротьби з корупцією в Україні. Досліджено суть і значення корупції, з'ясовано причини та передумови поширення корупції в Україні. Здійснено класифікацію заходів із запобігання та протидії корупції в Україні та запропоновано принципи державної політики боротьби з явищем корупції.

Подано генезу формування корупційних систем у діяльності службовців Національного антикорупційного бюро України. Проаналізовано передумови існування корупції та їх вплив на сучасні відносини в діяльності службовців Національного антикорупційного бюро України. Методи дослідження: використання діалектичного методу пізнання дозволило концентрувати накопичені наукові знання та практику застосування антикорупційного законодавства в сфері діяльності службовців Національного антикорупційного бюро України. Визначено передумови виникнення корупційних схем та конфлікту інтересів в дільності службовців Національного антикорупційного бюро. Обговорено проблеми викорінення корупції як явища, враховуючи сучасні тенденції права України.

Визначено та проаналізовано норми законодавства України з питань корупції, досліджено правові аспекти заходів, що застосовуються в Державній авіаційній службі, в діяльності суб'єктів цивільної авіації та спрямовані на мінімізацію корупційних проявів у галузі цивільної авіації. Використано діалектичний метод пізнання, загальнонаукові та спеціальні методи. Визначено систему заходів протидії корупції, що здійснено уповноваженим органом у галузі цивільної авіації. Запропоновано класифікацію заходів протидії корупції у галузі цивільної авіації поділяється на: правові; організаційно - управлінські; взаємодія з правоохоронними органам, зв'язки з громадськістю; кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення; міжнародне співробітництво. Визначено недостатній рівень координації антикорупційних комунікацій та необхідність використання контрольних показників розвитку і результатів державних статистичних спостережень та корупційного досвіду, індекси міжнародних рейтингів, які надають оцінку ситуації, що склалася у сфері запобігання та протидії корупції в галузі цивільної авіації. Запропоновано шляхи підвищення ефективності реалізації антикорупційних програм у галузі цивільної авіації та окреслені очікувані результати впровадження заходів протидії корупції у галузі цивільної авіації.

Мета роботи - визначення причин невідповідності оцінки рівня корумпованості з боку суспільства реальному рівню корумпованості країни та її наслідки. Показано, що через обмежений корупційний досвід пересічних громадян більшість з них формує своє уявлення щодо рівня корумпованості країни із зовнішніх джерел, переважно, ЗМІ. Розглянуто причини невідповідності оцінки рівня корумпованості суспільством реальному рівню корумпованості. Показано, що основною причиною завищення суспільної оцінки рівня корумпованості є активна маніпуляція суспільними настроями, натомість причиною заниження суспільної оцінки рівня корумпованості виступає обмеження свободи слова. Доведено, що завищена суспільна оцінка рівня корумпованості може призвести до таких негативних наслідків, як: надання переваги в антикорупційній політиці репресивним заходам, що характеризуються низьким рівнем ефективності; суттєва зворотна несиметричність антикорупційних формальних правил, що ускладнює скасування останніх у разі їх неефективності; остаточна втрата зворотного зв'язку між реальним рівнем корумпованості та його суспільною оцінкою.

Автором кластеризовано проблеми розвитку антикорупційних інституцій державної влади, а саме: відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані в питаннях не тільки правознавства, але й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти дані; відсутність системи аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій; відсутність реальних механізмів покарання за корупційні правопорушення; відсутність інституту добровільної конфіскації коштів за умови неможливості пояснити походження статків; відсутність антикорупційного суду.

Висвітлено досвід формування антикорупційних інституцій в США. Визначено основні антикорупційні інституції, розглянуто засади формування антикорупційної політики в США. Обгрунтовано, що значну роль в організації боротьби з організованою злочинністю і корупцією відіграє Міністерство фінансів США, зокрема такі його структурні підрозділи, як таємна служба, служба внутрішніх доходів, бюро з алкоголю, тютюну та вогнепальної зброї. До центральних відомств США, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, також належать: митна служба; поштова служба; міністерство праці США; комісія з цінних паперів та біржах; Держдепартамент США, який здійснює діяльність по виявленню дипломатичного та економічного тиску на уряд країн-виробників наркотиків; Національна система перехоплення наркотиків на кордоні. Запропоновано удосконалення сучасних українських антикорупційних інституцій.

На основі аналізу наукових, а також нормативно-правових джерел здійснено наукову розробку принципів адміністративної діяльності в антикорупційних органах України. Зазначено, що питання адміністративної діяльності незалежно від сфер її існування в сучасній правовій науці знаходиться на етапі первинної дискусії, адже сама концепція адміністративної діяльності потребує обговорення й обгрунтування. Констатовано відсутність наукових розробок питань адміністративної діяльності антикорупційних органів. Під принципами адміністративної діяльності антикорупційних органів запропоновано розуміти стандарти та правила, що є частиною ідентифікуючої основи функціонування антикорупційного органу, в яких концентруються базові ідеї, вихідні начала, закріплені в правових нормах, які визначають систему адміністративних процедур, спрямованих на упорядкування внутрішньоорганізаційних процесів, побудову структури цих органів та операційного менеджменту в них, налагодження співпраці з іншими зацікавленими суб'єктами, необхідних для їх сталого ефективного функціонування з метою досягнення завдань і реалізації їх функцій. За допомогою визначення принципів на законодавчому рівні відбувається закріплення стандартів правового регулювання певної царини або діяльності, проте сформувати їх вичерпну систему, зважаючи на динамічність публічних або суспільних процесів, неможливо. Натомість структурування цих принципів надає змогу знайти спільні характеристики в організації, побудові та виконавчо-розпорядчій діяльності антикорупційних органів. Проблема формування принципів адміністративної діяльності відбувається в розрізі дискусії про природу, характер і зміст останньої, відповідно, також не може розглядатися науково доведеним фактом, адже гіпотеза, що висувається, потребує глибшого аналізу, наукового обговорення, доведення.

Досліджено антикорупційну діяльність спеціальних правоохоронних інституцій та адміністративно-правових засад діяльності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) зокрема. Здійснено періодизацію історичних етапів формування системи антикорупційних органів. Визначено поняття та надано характеристику адміністративно-правового статусу НАБУ, розкрито організаційно-правові аспекти побудови його системи та структури. Проаналізовано повноваження НАБУ, особливості, форми та процедуру його взаємодії з іншими публічними інституціями. Розроблено авторську концепцію адміністративно-правого забезпечення діяльності. Надано пропозиції щодо покращення правового забезпечення функціонування НАБУ.

Досліджено прогалини та колізії антикорупційного законодавства та напрями їх усунення. Увагу приділено антикорупційній політиці держави. Визначено ефективність та узгодженість антикорупційного законодавства на сучасному етапі. Наведено нормативно-правові підходи до гарантування діяльності антикорупційних органів. Розроблено пропозиції щодо удосконалення антикорупційного законодавства в контексті боротьби з корупцією.

Здійснено вимірювання масштабів корупції й адекватно оцінено ефективність антикорупційних заходів, що є викликом для експертів, політиків та суспільства. Проаналізовано ступінь успішності антикорупційної стратегії та успішність корекцій змісту, часу та механізмів запровадження відповідних кроків. Оцінено заходи, що спрямовані на зниження політичної корупції на національному рівні. Сфокусовано увагу на реформах, які були спрямовані на збільшення прозорості й відкритості діяльності держави як інституту та підвищення ефективності державного управління.

Висвітлено питання розмежування протиправних діянь, їх кваліфікації, основні проблеми правозастосування, шляхи їх вирішення, формування наукового базису для оновлення антикорупційного законодавства України. Розглянуто соціальні передумови антикорупційних трансформацій у сфері публічного права, духовно-культурні передумови публічно-правових трансформацій. Охарактеризовано політичні та інші соціально-правові умови реалізації антикорупційних реформ у сфері публічного права. Проаналізовано "антикорупційні" обмеження як засіб запобігання корупційним правопорушенням та правопорушенням, пов'язаним з корупцією: види, засади правового регулювання та запобігання вчиненню. Викладено проблеми кримінально-правового забезпечення протидії корупції.

Висвітлено правовий механізм протидії корупції в Україні, етичні та психологічні засади антикорупційної поведінки прокурора. Розглянуто питання про основні антикорупційні обмеження, вимоги та заборони, засоби врегулювання та запобігання конфлікту інтересів у діяльності прокурора. Викладено основні вимоги фінансового контролю в діяльності прокурора, підстави для адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, та кримінальної відповідальності за корупційні злочини, а також застосування заходів кримінально-правового характеру за вчинення корупційних злочинів.

Висвітлено основні питання з управління фінансами підприємств: концептуальні засади управління фінансами, методологічні засади побудови систем забезпечення управління фінансами підприємств, теоретичні засади і методичний інструментарій управління активами та капіталом підприємства, методологічні основи управління інвестиціями та грошовими потоками. Розглянуто питання управління фінансовими ризиками, основи антикризового фінансового управління. Вміщено практикум, який дозволяє здійснити контроль рівня засвоєння теоретичного матеріалу за допомогою питань і тестових завдань, опанувати практичний інструментарій управління фінансами підприємств на основі вирішення ситуаційних вправ.

Досліджено еволюцію наукових поглядів на причини виникнення корупції в системі суспільних відносин. Узагальнено традиційні наукові концепції формування та реалізації антикорупційної політики держави (АПД). Визначено регуляторні імперативи протидії корупції. Окреслено базові методологічні складові формування та реалізації АПД. Систематизовано зарубіжний досвід формування та реалізації АПД, представлено науково обгрунтовані пропозиції щодо його впровадження в Україні. Проведено комплексний аналіз динаміки та взаємозв'язків корупції та тіньової економіки в Україні. Розкрито позиції науковців щодо класифікації методів діагностики та соціологічних параметрів корупції. Запропоновано шляхи вдосконалення інформаційно-комунікаційного інструментарію АПД. Визначено методологічні особливості розробки та реалізації регіональної антикорупційної стратегії. Окреслено концептуальні основи реалізації морально-ідеологічної складової антикорупційної політики в Україні. Представлено комплекс пропозицій щодо вдосконалення механізмів формування та реалізації АПД.

Розглянуто дискусійні питання затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо вчинення корупційних злочинів. Висвітлено процес імплементації зарубіжного досвіду надання адміністративних послуг у сфері безпеки дорожнього руху у вітчизняне законодавство як один з ефективних елементів запобігання корупції. Досліджено міжнародні стандарти запобігання корупції та їх запровадження в Україні. Наведено визначення сутності поняття політична корупція та її небезпеки в Україні. Проаналізовано проблеми кваліфікації порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у судовій практиці. Розглянуто особливості адміністративної відповідальності поліцейських за порушення вимог фінансового контролю. Визначено відповідальність службової особи за порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення. Особливу увагу приділено непомірній вигоді як предмета протиправного впливу на результати офіційних спортивних змагань.

Комплексно розроблено адміністративно-правові основи функціонування спеціальних правоохоронних інституцій загалом і діяльності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) зокрема. Розроблено і теоретично обгрунтовано періодизацію історичних етапів формування системи антикорупційних органів, визначено базові поняття дослідження та надано характеристику адміністративно-правового статусу НАБУ. Розкрито організаційно-правові аспекти побудови його системи та структури. Проаналізовано повноваження НАБУ, особливості, форми та процедуру його взаємодії з іншими публічними інституціями. Розроблено концепцію адміністративно-правого забезпечення його діяльності, вироблено пропозиції щодо покращення правового забезпечення його функціонування.

Розглянуто питання стану наукової розробки проблем державної політики України. Проаналізовано наукові дослідження зазначеної проблематики, окреслено питання, які вивчалися наукою. Спираючись на наукові здобутки попередників, висвітлено ті аспекти, що залишилися поза межами досліджень і потребують вирішення.

На підставі дисертаційного дослідження охарактеризовано адміністративно-правовий статус Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) як суб’єкта протидії корупції, що виконує низку функцій: виявлення корупційних кримінальних правопорушень; здійснення досудового розслідування та кримінального переслідування; проведення фінансового контролю за державними витратами; забезпечення відкритого доступу до органів державного управління; запобігання конфліктам інтересів у державних службовців і співпраця з громадськістю. Визначено місце НАБУ в системі центральних органів виконавчої влади, що виявляється в таких положеннях: бюро є спеціальним правоохоронним органом запобігання та протидії корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці; здійснює правозастосовну форму діяльності; на відміну від громадських або приватних організацій бюро за своєю природою є державним органом; завдання та функції держави виконуються за посередництвом бюро; утримується за рахунок державного бюджету; співробітники мають особливі гарантії зайнятості та соціального захисту; цей орган має визначену організаційну форму та структуру, економічну й організаційну автономність; державно-владні повноваження, якими наділене бюро, нормативно закріплені; інформує Президента України, Верховну Раду Україну та Кабінет Міністрів України з основних питань своєї діяльності про виконання покладених завдань, а також звітує перед суспільством; має територіальні межі діяльності; здійснює свої функції від імені держави; в офіційному порядку використовує державні символи; взаємодіє з іншими державними органами й установами; забезпечує державно-владні повноваження шляхом застосування засобів примусу та переконання.