Досліджено роль Організації Об'єднаних Націй у реалізації напрямків перехідного правосуддя. Автор акцентує увагу на проблемі невизначенності мандата багатьох наднаціональних структур у перехідному правосудді, що гальмує процес суспільного переходу в Україні. Доведено, що ООН виконує ключову роль у забезпеченні прав людини у світі, зокрема на рівні утвердження самої ідеї верховенства права та подальшої міжнародно-правової регламентації основоположних прав людини. Автор доходить висновку, що створення ООН стало своєрідною реакцією на системні порушення прав людини та насильство, що зумовило необхідність наділення фізичних осіб міжнародно-правовою правосуб'єктністю. Також з'ясовано, що одержання відповідної правосуб'єктності надало змогу жертвам конфлікту одержати право активної участі у перехідних процесах задля примирення та неповторення конфлікту у майбутньому. Зазначено, що модель перехідного правосуддя є одним із інструментів захисту прав людини, яка на глобальному рівні покликана забезпечити відповідні гарантії для населення держав, навіть через часткові обмеження їх суверенітету. Встановлено, що правові форми роботи ООН у сфері перехідного правосуддя мають методологічну природу, адже не тільки визначають мінімальні стандарти захисту прав людини, а й забезпечують інструментарій постконфліктного розвитку. Встановлено, що концепція перехідного правосуддя розглядає право як відправну точку та кінцевий орієнтир, однак трансформації, які відбуваються в постконфліктному суспільстві, мають політичні передумови тому, реалізуючи відповідні правові форми роботи, ООН стає важливим гарантом суспільного переходу. Визначено та охарактеризовано проблему залежності перехідних процесів від політичної волі влади, яка здебільшого може бути не зацікавлена у встановленні нової правової міри, яка базується на верховенстві права та засуджує насильство і порушення прав людини. З огляду на це констатовано, що зміна влади в межах перехідного правосуддя у більшості випадків є об'єктивною потребою, і надає змогу перезавантажити політичні процеси у постконфліктній державі.

Представлено тези наукових докладів Міжнародної науково- практичної конференції «Актуальні проблеми сучасних міжнародних відносин». Досліджено актуальні проблеми сучасних міжнародних відносин, критично осмислено стан та проблеми даних відносин, визначено дієві заходи і оптимальні шляхи подолання негативних явищ в сфері міжнародних відносин. Висвітлено особливості державного регулювання фінансових ринків в умовах глобалізації. Матеріал супроводжується необхідними статистичними аналітичними даними, ілюстраціями. Даний збірник доповідей має науково-практичне значення й розрахований на магістрів, аспірантів, викладачів, наукових працівників та менеджерів, які займаються дослідженням актуальних проблем міжнародних відносин.

Розглянуто діяльність Комісії міжнародного права ООН з кодифікації односторонніх актів держав, яка займає центральне місце в міжнародному кодифікаційному процесі. Як показує практика Комісії міжнародного права ООН з кодифікації і прогресивного розвитку тих чи інших міжнародно-правових матерій, завершальною стадією роботи Комісії в основному є прийняття рекомендації схвалити підготовлений проект статей у вигляді міжнародного договору. Однак починаючи з 90-х рр. в межах Комісії міжнародного права ООН почався поступовий процес переосмислення традиційних методів міжнародного нормотворчості. Так, спостерігається тенденція завершувати кодифікацію міжнародно-правових матерій прийняттям документів рекомендаційного характеру. Зазначений підхід знайшов своє відображення і у процесі кодифікаційної діяльності Комісії у сфері односторонніх актів. Фактично жодного разу протягом десятирічної роботи членами Комісії міжнародного права ООН не порушувалася необхідність прийняття на базі Проекту статей, що готується, юридично зобов'язуючого документа. На думку автора, результат діяльності Комісії міжнародного права ООН можна в цілому вважати успішним. Підготовлений і схвалений Комісією документ може по праву вважатися важливим початковим етапом на шляху міжнародної нормотворчості у сфері односторонніх актів держав.

Проаналізовано генезу формування міжнародно-правових норм щодо діяльності транснаціональних корпорацій, виокремлено пріоритети міжнародної спільноти на певних історичних періодах. Спрогнозовано ключові завдання щодо регулювання діяльності транснаціональних корпорацій.

Проаналізовано можливі напрями розв'язання проблеми правової невизначеності щодо норм професійної етики медіаторів у рамках реалізації положень Конвенції ООН щодо приведення у виконання угод про вирішення спорів за результатами медіації. Визнано доцільність розробки та прийняття Кодексу оприлюднення для медіаторів.

Присвячено системному аналізу міжнародно-правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг, регулювання діяльності з надання туристичних послуг у Європейському Союзі. Досліджено основні види міжнародно-правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг, які є необхідними під час створення уніфікованого законодавства.

Наведено ретроспективний аналіз утворення та розвитку міжнародного гуманітарного руху. Розглянуто основні етапи становлення теорії та практики психології діяльності міжнародних гуманітарних місій та рятувальних операцій зведених рятувальних загонів ДСНС України. Визначено механізми злагодження та психологічного супроводу діяльності під час виконання завдань з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій транскордонного характеру та залучення до участі в них медиків Державної служби медицини катастроф. Проаналізовано міжнародний досвід місій країн Західної Європи та США, нормативно-правові аспекти їх діяльності відповідно до норм міжнародного права.

У 1945 р. було створено Організацію Об'єднаних Націй - визнаний стабілізуючий чинник світового співтовариства, що стало одним із важливих наслідків завершення Другої світової війни. 75-річна історія діяльності ООН є прикладом вирішення складних міжнародних суперечностей. Організація пережила класичну "холодну війну", хоча у цей час мала незначну ефективність діяльності. Робота ООН активізувалась після розпаду СРСР у короткий проміжок існування однополярного світу з домінуванням США. Але сучасна криза системи міжнародних відносин знову загострила проблему налагодження міжнародно-правових, політично-організаційних і ментальних основ формування нового постмодерного укладу. Мета дослідження - висвітлення тенденцій поглиблення кризи Організації Об'єднаних Націй в умовах глобальної "гібридної війни" за перерозподіл ресурсів, влади й багатства між різними центрами біагатополярної світу. Методологія спирається на критичний історичний аналіз діяльності глоіальної міжнародної інституції ООН, принципи історизму, системності. Наукова новизна полягає у виявленні ключових суперечностей формування постмодерної системи міжнародних відносин фактично за умов глобальної "гібридної війни". Розмиваються локально-цивілізаційні, соціально-економічні, ментальні характеристики однополярного світу. Утім ООН залишається важливим дипломатичним майданчиком взаємодії різних світових потуг. Це дає підстави апелювати до норм міжнародного права у процесі розв'язання міждержавних конфліктів. Висновки: постмодерна система міжнародних відносин є форматом складної взаємодії п'ятьох "світів": Євроатлантичної ареалу, Китаю, держав, що розвиваються, послаблених глобальною конкуренцією і країн, які втрачають суб'єктність. Ліберальна глобалізація доповнюється глокалізацією. США й КНР конфліктують як головні полюси сили нової багатополярної системи міжнародних відносин. Вашингтон обрав стратегію тривалого стримування Китаю. Пекін удається до асиметричної стратегії впливу на США. Це протистояння намагається використати Російська Федерація. Збереження та посилення впливу Організації Об'єднаних Націй на світову політику необхідне для запобігання силових варіантів прискорення формування багатополярної системи міжнародних відносин та адекватного реагування на інші нові виклики й загрози, які становлять небезпеку для всього людства.

Розглянуто імплементацію практики європейського суду з прав людини в українське судочинство. Розкрито міжнародно-правові стандарти ООН у сфері кримінального правосуддя щодо наркозалежних осіб, деякі аспекти вивчення з дітьми конвенції ООН про права дитини. Висвітлено особливості зняття імунітету судді міжнародного суду. Досліджено еволюцію міжнародно-правового регулювання у сфері охорони навколишнього середовища. З'ясовано роль комісії міжнародного права ООН у кодифікації міжнародно-правових норм, інституційні механізми ООН у сфері захисту прав людини. Розглянуто переговори і примирення як мирні засоби вирішення міжнародних спорів, міжнародно-правове співробітництво держав у сфері ядерного роззброєння в рамках ООН.

Представлено ключовий набір міжнародних стандартів у пенітенціарній сфері, які напрацював Європейський комітет із запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Надано систематизований аналіз виконання рекомендацій, наданих Комітетом Україні за результатами 12 візитів до нашої країни з 1998 до 2017 роки. Запропоновано переклад "пенітенціарних" частин нещодавніх доповідей Комітету за результатами візитів в Україну в 2012, 2013, 2014, 2016 та 2017 роках та коментарі автора до доповіді Комітету про візит у 2017 р. Опубліковано збірку основних "пенітенціарних" стандартів Комітету, викладених у його Загальних щорічних доповідях, які зазвичай є тематичними. В сукупності всі ці стандарти дають можливість комплексно зрозуміти вимоги, які ставляться Комітетом до пенітенціарної системи. У випадку України, як і ще наразі одинадцяти європейських держав, які вибрали у роботі з Комітетом максимальну відкритість (рішення українського уряду було ухвалене у 2014 році), така публікація відбувається за автоматичною процедурою.

Здійснено спробу, вперше у вітчизняній психологічній науці, розв'язати наукову проблему особливостей формування, підготовки, атестації та психологічного супроводу діяльності зведених рятувальних підрозділів Державної служби України з надзвичайних ситуацій у складі Міжнародних гуманітарних місій та пошуково-рятувальних операцій з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру транскордонного та міжнародного значення. Розроблено за результами емпіричного аналізу: структурну модель професійно-психологічної готовності рятувальників до діяльності у складі міжнародних гуманітарних місій, програму цілеспрямованої професійно-психологічної підготовки рятувальників, структурно-функціональну модель спілкування рятувальників в умовах міжнародних гуманітарних місій та пошуково-рятувальних операцій. Вперше визначено й обґрунтовано роль та місце психологічної складової в діяльності міжнародних гуманітарних місій та пошуково-рятувальних операцій на трьох рівнях: нормативно параметричному, морфологічному та функціональному. Запропоновано інтегративний підхід до розгляду психології діяльності міжнародних гуманітарних місій, методологічну основу якого становить системний принцип у поєднанні з антропоцентричною, науковою, культурно-історичною парадигмами, що дає змогу поєднувати гуманітарні цінності з кількісно-якісними моделями та алгоритмічними технологіями. Удосконалено шляхи оптимізації законодавчого та нормативно-правового регулювання кваліфікації "Рятувальник вищої категорії" ("Майстер міжнародного класу") в Україні, систему професійно-психологічної підготовки команди важкого класу з пошуку та порятунку в умовах міста Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Поглиблено наукові погляди щодо міжнародної гуманітарної діяльності ООН.

Досліджено проблеми міжнародно-правового регулювання миротворчих операцій ООН. Наголошено на тому, що актуальність вивчення проблем міжнародно-правового регулювання миротворчих операцій ООН полягає як у теоретичному пошуку нових її форм, так і в реалізації цих форм у практиці міжнародних відносин. Зазначено, що, в першу чергу, проблеми полягають у відсутності чіткої нормативно-правової бази миротворчості, нездатності ООН ефективно застосовувати вже створені механізми для врегулювання конфліктів. Визначено масив правової бази ООН для проведення міжнародних миротворчих операцій та роль Статуту ООН як основоположного документа для діяльності всіх її органів. З'ясовано концептуальні основи Статуту ООН як сучасний інструмент підтримання миру та безпеки у світі та механізми його використання як методу запобігання та врегулювання міжнародних конфліктів. Наголошено, що основою для будь-якої миротворчої місії є чіткий і точний мандат Ради Безпеки ООН, на базі якого здійснюється розгортання миротворчої операції. Наголошено, що Рада Безпеки ООН несе головну відповідальність за підтримання миру і безпеки. З'ясовано, що Генеральна Асамблея ООН відіграє ключову роль у фінансуванні миротворчої діяльності, хоча безпосередньо не приймає політичні рішення з питань організації та проведення миротворчих операцій. Зазначено, що Статут ООН не містить достатньої та стабільної правової основи для проведення міжнародних миротворчих операцій із підтримання миру. Правовою основою для кожної операції є резолюції Ради Безпеки. Визначено, що за відсутності в міжнародному праві юридично обов'язкового джерела, яке визначало би міжнародні миротворчі операції з підтримання миру в тому вигляді, як вони формуються і здійснюються у теперішній час, колишнім Генеральним секретарем ООН Дагом Хаммаршельдом була запропонована концепція "шостого з половиною розділу Статуту ООН". Запропоновано внести поправки до ст. 42 Статуту ООН, яка містить весь потенціал стосовно проведення міжнародних миротворчих операцій із підтримання миру. Зазначено, що ст.ст. 39 - 51 Статуту ООН що стосуються проведення міжнародних миротворчих операцій, потребують переробки. Зроблено висновок, що питання розроблення комплексного, концептуального підходу до розв'язання всього спектра проблем миротворчості, основою якого має стати міжнародне законодавство, є нагальним та актуальним.

Як і в багатьох інших питаннях міжнародно-правового регулювання, Статут ООН встановлює межі регулювання в найбільш загальному вигляді. Це жодним чином не зменшує значення статутних норм. Навпаки, весь цей комплекс тримається на визнанні переважної сили Статуту ООН у міжнародно-правовій системі. У такий спосіб створюється особлива міжнародно-правова конструкція, за допомогою якої приєднання будь-якої держави до Статуту ООН накладає на неї весь комплекс міжнародно-правових зобов'язань із прав людини за Статутом ООН саме в тому розумінні, в якому він існує на цей час, а не на момент укладення Статуту. Завдання ООН убачаються авторами значно ширшими, ніж тільки правозахист. Тому "захист прав людини" виступає складовою частиною політико-правового примусу до "поваги прав людини". Водночас "заохочення і розвиток" є динамічним складником, що забезпечуює існування у головних органів ООН прогностичних функцій, які надають змогу формувати світову політику з прав людини. Ці статутні зобов'язання виключають будь-яку спробу держави відхилитися від них, оскільки вони охоплюють увесь простір життєдіяльності людини як на момент укладення Статуту, так і на майбутнє. У цьому сенсі зобов'язання з прав людини за Статутом ООН подібні до зобов'язань держав за Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. Статутний правовий принцип співробітництва зобов'язує держави-члени ООН співробітничати з усіх дозволених міжнародно-правових питань, у тому числі й із захисту прав людини. Відповідно, у Генеральної Асамблеї ООН як головного органу ООН, що несе безпосередню відповідальність за дотримання прав людини у світі, і у таких її допоміжних органів, як РПЛ, немає загальних міжнародно-правових обмежень здійснювати діяльність із "заохочення і розвитку" прав людини, включаючи питання контролю за їх дотриманням у світі. Підставами включення до порядку денного Генеральної Асамблеї ООН питань про права людини можуть бути: вимога окремих держав (загалом, це відбувається не дуже часто); резолюція Асамблеї, прийнята на попередній сесії; попереднє обговорення цих питань в ЕКОСОР ООН, з рекомендацією розглянути їх у Генеральній Асамблеї; обговорення іншими головними органами ООН, що просять Генеральну Асамблею включити відповідне питання до порядку денного; звернення Генерального секретаря ООН; звернення до Генеральної Асамблеї ООН її допоміжних органів, що ініціюють розгляд питань захисту прав людини. Генеральна Асамблея ООН щорічно приймає не менше тридцяти резолюцій з питань прав людини, причому значну частину з них саме за ініціативою свого допоміжного органу - РПЛ. Повноваження Генеральної Асамблеї ООН у галузі прав людини можна віднести в широкому розумінні до правотворчих та імплементаційних, з особливим наголосом на імплементаційних і набагато більш об'ємних за обсягом. Саме під час реалізації цих функцій здійснюються основні заходи з контролю за дотриманням державами договірних та звичаєвих міжнародно-правових норм про права людини. Відповідно, здійснення цих повноважень потребує постійного їх вдосконалення та наближення до нагальних потреб сучасних міжнародних відносин.

Проаналізовано міжнародно-правові аспекти миротворчості, правове регулювання миротворчої діяльності ООН, механізми її ініціювання, здійснення, фінансування, інституційні особливості ухвалення рішень ООН щодо проведення миротворчих операцій. Визначено види миротворчих операцій, їх принципи, критерії, класифікацію, нормативно-правові засади співпраці ООН у цій сфері з регіональними та субрегіональними організаціями. Проведено аналіз досвіду здійснення основних видів сучасних миротворчих операцій. Визначено основні чинники успішності миротворчих операцій. Здійснено міжнародно-правову характеристику ситуації на сході України і доведено, що збройне втручання Російської Федерації слід однозначно кваліфікувати як збройну агресію. Показано, що визначення РФ державою-агресором рішенням Ради Безпеки є практично нереалістичним, і можливим шляхом припинення воєнного конфлікту на Донбасі та відновлення територіальної цілісності України є розгортання міжнародної миротворчої операції. Проаналізовано можливі варіанти визначення її мандату. Встановлено, що законодавство України не враховує специфіки міжнародної миротворчої операції (правовий статус операції, порядок її участі в цивільних і господарських правовідносинах, ектратериторіальний статус її приміщень, непідлеглість членів операції юрисдикції України, а також привілеї та імунітети операції та її членів тощо). Обгрунтовано та запропоновано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства України.

Глобалізація встановлює новий спектр правил і принципів, які керують глобальною системою. XXI ст. можна розглянуто як еру нових підходів і концепцій у міжнародних відносинах. Безпека як на національному, так і на міжнародному рівнях вимагає всебічного вивчення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання діяльності міжнародних організацій широко висвітлено у правових актах міжнародних організацій та дослідженнях зарубіжних вчених. Мета статті - вивчення ролі міжнародних організацій у підтримці глобальної системи безпеки. Методологічною основою дослідження є загальні методи наукового знання, а також методи, що використовуються в юридичній науці: аналізу та синтезу, формально-логічні, порівняльно-правові, статистичні та ін. У міжнародних відносинах у XX - XXI ст. відбулися серйозні зміни: до початку Другої світової війни міжнародна система діяла в умовах анархії, тоді як холодна війна створила умови для біполярності. Тобто глобалізація змінила спосіб, у який світова сила розподілилася по всьому світу. Навіть найменші держави стали залучатися до прийняття рішень і глобального процесу, в якому кожен голос має значення. Потужні держави не можуть ігнорувати інтереси сусідів, які є не настільки економічно розвиненими. Глобальна влада більше не зосереджена у вузькому колі впливових держав. Міжнародне співтовариство не може бути осторонь людських страждань і громадянських конфліктів усередині будь-якої країни, а державна влада, у свою чергу, часто не в змозі вирішити внутрішні проблеми без втручання ззовні. З огляду на це, Міжнародною комісією з питань державного суверенітету у 2001 р. запропоновано поняття відповідальності за захист (R2P). Концентрація R2P, що надає новий зміст поняттю державного суверенітету, який раніше розглядався як вища влада уряду над її внутрішньою та зовнішньою політикою без будь-якого втручання з боку іншої держави, сьогодні розглянуто як відповідальність держави за захист своїх громадян і збереження їх добробуту. Однак, якщо державна влада не в змозі нести таку відповідальності, вона звертається до міжнародного співтовариства, що може використовувати всі відповідні заходи для ліквідації масових злочинів і захисту життя цивільних осіб. Висновки: держави у сучасному глобалізованому світі поодинці не здатні протистояти новим викликам, не можуть перебувати в ізоляціоністській позиції і змушені дотримуватися правил нового світового порядку, оскільки, по-перше, їх дії або бездіяльність можуть призвести до відповідальності перед міжнародним співтовариством, а по-друге, поняття безпеки розширено як відповідь на різноманітні та стійкі загрози: постійна наявність ядерної зброї у країнах з політичною нестабільністю; розповсюдження зброї масового ураження недержавними утвореннями; спори корінного третього світу; внутрішньодержавний, транскордонний конфлікт; екологічні загрози безпеці. Оскільки глобалізація стирає кордони, кожна внутрішня криза стає глобальною проблемою. Мультиполярність потребує послідовного і сильного глобального уряду, який не може бути ефективним без міжнародних організацій, зокрема, ООН, НАТО, ОБСЄ, Інтерпол та таких правоохоронних організацій, як, наприклад, Міжнародний кримінальний суд та Міжнародний суд. Глобальна безпека - одне з найбільш важливих і актуальних питань у сучасних умовах, тому міжнародні організації постійно розробляють інструменти та заходи для подолання сучасних загроз.

Розглянуто сутність демократичних принципів бюджетного процесу - прозорості та публічності. З'ясовано особливості їх реалізації в Україні шляхом аналізу бюджетного законодавства України та наукових джерел. Проаналізовано основні міжнародні стандарти забезпечення прозорості та підзвітності використання публічних коштів і реалізації права на інформацію. Акцентовано увагу на проблемах дотримання демократичних принципів бюджетного процесу в Україні та запропоновано деякі шляхи їх вирішення.

Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню передумов виникнення та стану регулювання множинних проваджень у спорах між іноземним інвестором і державою. Сформульовано напрями удосконалення правових механізмів регулювання з метою запобігання множинним провадженням у спорах між іноземним інвестором і державою. Надано оцінку новому підходу Європейського Союзу та діяльності Робочої групи II ЮНСІТРАЛ у цій сфері. Розроблено типові положення щодо вирішення інвестиційних спорів і запобігання множинним провадженням для їх використання в міжнародних договорах України про взаємний захист і сприяння іноземним інвестиціям.

Дисертація присвячена теоретичним і практичним аспектам становлення та розвитку правового статусу торговельних представництв і місій у міжнародному праві. Виокремлено античний, середньовічний, новітній та сучасний періоди торговельної політики держав, яка з другої половини XIX ст. почала здійснюватися уповноваженими органами зовнішніх зносин з відповідним статусом у міжнародному праві. Організація Об'єднаних Націй та міжнародні економічні організації напрацювали єдині правила ведення торгівлі та врегулювання торговельних спорів мирними засобами. Охарактеризовано вплив резолюцій Генеральної Асамблеї ООН на правове регулювання торговельних відносин, запропоновано їх класифікацію. Доведено, що універсальні міжнародні договори визначають правовий статус торговельних представництв та їх співробітників, однак, в сучасний період, в умовах кризи глобалізму, значну роль в регулюванні міжнародної торгівлі продовжують відігравати двосторонні договори держав. Висвітлено міжнародно-правовий досвід запровадження організаційно-правових моделей забезпечення державами зовнішньоекономічної функції. Виокремлено п'ять моделей торговельного представництва. Запропоновано реформування інституційного та нормативного механізмів торговельного представництва України, що може сприяти ефективному розвитку її економіки та виходу українських товарів на зовнішні ринки в умовах кризи міжнародних економічних відносин.

Розкрито проблеми удосконалення міжнародно-правового забезпечення діяльності поліції ООН в зонах операцій з підтримання миру і безпеки. Встановлено необхідні умови успішної боротьби поліції ООН з організованою транснаціональною злочинністю і тероризмом на постконфліктних територіях, а також з корупцією і злочинами проти місцевого населення та біженців з боку міжнародних суб'єктів, покликаних сприяти відновленню миру у постконфліктній державі. Запропоновано міжнародно-правові рішення задля забезпечення зазначених умов.

Представлено результати комплексного теоретичного та політологічного осмислення сутності інституту суверенітету в умовах епохи глобалізації. Розглянуто основні причини та механізми запобігання обмеженню суверенітету держави. Проаналізовано основні підходи щодо становлення та реалізації національної безпеки держави в контексті протистояння загрозам, з якими сьогодні стикаються практично всі країни світу. Висвітлено теоретичний аспект сепаратистських процесів у державі в контексті основних загроз суверенітету та належного функціонування держави.