Уперше обгрунтовано актуальність та перспективні шляхи вивчення інституту президенства в Україні та Азейбарджанській Республіці з метою формування доцільних механізмів державного управління в обох країнах. Здійснено аналіз конституційно-правових норм, що визначають зміст, направленість, особливості статусів президентів та відповідних інститутів згідно зі специфікою їх державно-правових повноважень і прерогатив щодо поєднання організаційної компетенції з аналітичною та внесення виваженої раціональності у процеси розробки, реалізації, відслідковування наслідків ключових державно-управлінських рішень. За результатами вивчення історії питання та певних теоретичних розробок показано, що в обох країнах інститут президентства трактується різними вченими тільки у контексті державно-правових і соціально-історичних наук. Інститут президентства досліджено як цілісну систему, зміст та направленість діяльності якої полягає у забезпеченні прогресивного довгострокового розвитку розглянутих суверенних країн. Розкрито суть поняття державного управління, механізмів його реалізації за участю президентів України та Азейбарджанської Республіки. Наведено пропозиції щодо вдосконалення конституційних норм дослідженого інституту.

Наведено відомості з дипломатії, дипломатичної та консульської служби. Висвітлено специфіку розвитку дипломатичного та консульського права України в зовнішній політиці та у розв'язанні міжнародних проблем. Розкрито структуру дипломатичних представництв, основи дипломатичної техніки, дипломатичного протоколу та етикету.

Розглянуто специфіку еволюції розвитку зовнішньополітичних відомств, завдань і функцій, покладених на органи зовнішніх зносин (особливо закордонних) за умов глобалізації. Наведено сучасні основні напрями, види та правила роботи дипломатичних представництв, що грунтуються на дипломатичних традиціях, загальновизнаних нормах міжнародного права. Особливу увагу приділено питанням, пов'язаним з виходом на міжнародну арену й активною участю в міжнародній діяльності української й азербайджанської дипломатії, а також координуючої ролі їх профільних міністерств у проведенні зовнішньополітичної лінії. Розглянуто імунітети та привілеї дипломатичних представництв, консульських установ та їх персоналу.

Досліджено механізми міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом через інститут президентства. Визначено національні особливості та характерні риси інституту президентства в Україні й Азербайджанській Республіці. Розкрито роль глави держави в механізмі боротьби з тероризмом, визначено напрями діяльності щодо адаптації національних антитерористичних норм до міжнародних норм з урахуванням міжнародних зобов'язань України й Азербайджану. Запропоновано напрями розвитку теорії та практики інституту президентства у формуванні національного механізму протидії тероризму. Вперше визначено спільне та відмінне в змісті, формах і методах безпосереднього й опосередкованого впливу інституту президентства в Україні й Азербайджанській Республіці на боротьбу з тероризмом і запропоновано вдосконалення програмної оцінки, аналізу антитерористичної політики та перспективи цілісного моделювання підвищення ефективності діяльності державного механізму у протидії тероризму. Встановлено інституційні межі вдосконалення взаємодії інституту президентства з органами влади всередині країни та в межах міжнародної взаємодії.

Досліджено засади публічного адміністрування у сфері соціального захисту (СЗ) населення в Україні. Сформульовано поняття публічного адміністрування у сфері СЗ населення та визначено мету, завдання та принципи публічного адміністрування сферою СЗ населення в Україні. Досліджено основні етапи еволюції формування сучасної системи СЗ населення в Україні. Проаналізовано правові основи публічного адміністрування у сфері СЗ населення. Досліджено зарубіжний досвід публічного адміністрування СЗ населення, а також можливості його впровадження в Україні. Запропоновано шляхи удосконалення публічного адміністрування СЗ і визначено основні напрями підвищення ефективності діяльності публічних органів адміністрування сферою СЗ населення в Україні.

Систематизовано більшість теоретичних розробок та практичних рекомендацій у сфері правозахисної діяльності в Україні. Розкрито поняття правозахисної діяльності та її відмінність від правоохоронної діяльності. Висвітлено історію розвитку правозахисних органів. Подано інформацію про міжнародні правозахисні органи та їх класифікацію, а також державні, напівдержавні та приватні правозахисні органи в Україні.

Розроблено працівниками Навчально-наукового інституту права ім. Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом. Систематизовано основні положення, які стосуються діяльності прокуратури України. Матеріали ґрунтуються на нормах Конституції України, Законів України та інших законодавчих та відомчих нормативно-правових актів у сфері діяльності прокуратури.

Систематизовано діяльність суду та судової системи в Україні. Матеріал грунтується на нормах Конституції України, Законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про очищення влади", "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" та інших законодавчих та відомчих нормативно-правових актів у сфері діяльності судів. Висвітлено історію суду та судочинства в Україні, конституційні засади судочинства в Україні. Окреслено систему судів в Україні, місцеві суди, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, їхні повноваження та організацію діяльності. Виокремлено структуру, повноваження, діяльність Верховного Суду України. Розглянуто кваліфікаційні вимоги до суддів, їх призначення та контроль за їх доброчесністю. Визначено роль присяжних та їх статус у судовій системі.

Систематизовано основні нормативні акти, які стосуються діяльності Національної гвардії України, а також висвітлено її діяльність у сфері охорони правопорядку. Зазначено, що матеріали посібника грунтуються на нормах Конституції України, Законів України та інших законодавчих і відомчих нормативно-правових актів у сфері діяльності Національної гвардії України. Розкрито теоретичні питання створення спеціальних підрозділів для підтримання внутрішньої безпеки. Висвітлено історію виникнення спеціальних підрозділів внутрішньої безпеки в різних країнах та зміну їхніх функцій. Увагу приділено системі та діяльності внутрішніх військ під час Революції Гідності.

Систематизовано основні нормативні акти, які стосуються діяльності Національної поліції України, а також висвітлено її діяльність у сфері охорони прав і свобод фізичних та юридичних осіб. Зауважено, що матеріали посібника грунтуються на нормах Конституції України, Законів України та інших законодавчих і відомчих нормативно-правових актів у сфері діяльності Національної поліції. Розглянуто історію виникнення поліції та її функцій. Розкрито конституційні принципи діяльності Національної поліції. Подано інформацію про повноваження Національної поліції, заходи примусу, які використовуються поліцейськими та правила їх використання. Увагу приділено громадському контролю за діяльністю Національної поліції, соціальному захисту поліцейських, міжнародному співробітництву Національної поліції.

Висвітлено основні напрями діяльності одного з головних антикорупційних органів в Україні, який створений після Революції Гідності. Проаналізовано історичні витоки корупції та необхідності протидії цьому явищу. Охарактеризовано структуру, форми та методи діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції та його повноваження і права.

На підставі аналізу теоретичних положень, які визначають правоохоронну діяльність, а також основних нормативних актів, які прийняті в Україні після Революції Гідності викладено питання правоохоронної діяльності та роботи правоохоронних органів. Зроблено пропозиції щодо об'єднання теоретичних напрацювань щодо визначення понять "правоохоронна діяльність", "правоохоронні органи", "система правоохоронних ор¬ганів" та практичні питання охорони прав і свобод громадян. Визначено поняття правоохоронного органу і види правоохоронних органів. Зазначено напрями змін у діяльності правоохоронних органів, які відбуваються в Україні. Охарактеризовано правоохоронну діяльність у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки. Визначено правоохоронну діяльність з розкриття, розслідування та попередження злочинів як частина охорони прав громадян. Розглянуто правоохоронну діяльність окремих органів державної влади: правоохоронна діяльність судової системи України; форми і методи правоохоронної діяльності Національної поліції України; прокуратура та її правоохоронна діяльність; основні напрями правоохоронної діяльності Служби безпеки України; правоохоронна діяльність Державної прикордонної служби України; правоохоронна діяльність Державної служби з надзвичайних ситуацій; правоохоронна діяльність Міністерства юстиції України; правоохоронна діяльність Державної міграційної служби України; напрями правоохоронної діяльності Державної служби охорони; органи військової служби охорони правопорядку та їх діяльність у сфері охорони прав і свобод громадян; органи податкової і митної служби України та їх правоохоронна діяльність; правоохоронна діяльність Національного антикорупційного бюро України; правоохоронна діяльність Національного агентства з питань запобігання і протидії корупції; правоохоронна діяльність Державного бюро розслідувань.