Викладено деякі правові проблеми нового Кримінального процесуального кодексу, що вступив в силу з 19.11.2012 р.; протиріччя між статтями Закону України "Про судову експертизу" та новими Положеннями Кримінального процесуального кодексу України; порушення прав судово-медичного експерта згідно з новими Положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Мета роботи - аналіз сучасного стану правового забезпечення хірургічної корекції статевої належності в Україні. Проаналізовано Постанову Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон", статті 42, 51 Основ законодавства України про охорону здоров'я, Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 3 лютого 2011 р. N 60 "Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності" та Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня 2016 р. N 1041 "Про встановлення медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та затвердження форми первинної облікової документації й інструкції щодо її заповнення" (далі - Наказ МОЗ України від 5 жовтня 2016 р. N 1041). Досі залишається актуальним питання правового супроводу корекції (зміни) статевої належності в Україні і немає єдиного принципу дотримання певного алгоритму дій лікаря-хірурга під час лікування хірургічних хворих, хоча відповідно до Наказу МОЗ України від 5 жовтня 2016 р. N 1041 процедура одержання дозволу для корекції статевої належності стала дещо спрощеною. Однак положення цього наказу й дотепер викликають дискусії і можуть мати наслідки правового характеру для лікаря-хірурга, який виконує свої службові обов'язки. Висновки: діяльність МОЗ України, спрямована на приведення у відповідність до світових стандартів правової регламентації зміни (корекції) статевої належності, потребує не лише державної підтримки та запровадження відповідних програм, а й подальшої законодавчої ініціативи з метою закріплення даних положень на державному рівні щодо осіб, стать яких є невизначеною.

Мета роботи - аналіз лікарських помилок та їх судово-медичної складової, що є основною для визначення міри кримінальної відповідальності лікаря-хірурга у разі спричинення шкоди здоров'ю пацієнта. Методологічною основою роботи стали системно-структурний та порівняльний аналіз лікарських помилок у медичному та правовому аспектах, обгрунтування понять "лікарська помилка", "нещасний випадок" та "професійний злочин". Розглянуто положення та сформульовано висновки, які грунтуються на широкому нормативному, науково-теоретичному і практичному матеріалі. Помилки в медичній практиці досить поширені, навіть у розвинених країнах світу. Судова практика щодо цієї категорії справ узагалі не оприлюднюється, що не лише негативно впливає на збільшення кількості лікарських помилок, а й надає лікарю можливість відчувати впевненість у своїй безкарності. В Україні професійна діяльність лікаря-хірурга регламентована відомчими наказами, стандартами та правилами надання медичної допомоги, а також окремими статтями Кримінального кодексу України, в яких йдеться про особливості та специфіку медичної діяльності та пов'язану з нею кримінальну відповідальність, і лише стаття 140 стосується будь-якого лікаря, у тому числі й хірурга. Висновки: на думку авторів, актуальною та обгрунтованою є пропозиція багатьох фахівців у галузі медичного права щодо необхідності визнання лікарської помилки юридичною категорією і внесення її до чинного законодавства. Саме тоді, коли лікарська помилка стане складовою нормативно-правової бази медичної діяльності, пацієнти та лікарі матимуть можливість повноцінно захищати себе в суді.

Проведено комплексне визначення зажиттєвості повішення за кількісним вмістом стероїдних гормонів - кортизолу та кортизону, їх попередників - холестерину і його ефірів, а також за змінами деліпідизації та ліпідизації в корі надниркових залоз. Комплексно досліджено особливості гістологічних змін і біохімічних показників у тканині надниркових залоз за наявності різної кількості алкоголю у крові померлих (ступеня алкогольного сп'яніння). З'ясовано, що в разі повішення, у тканині надниркових залоз достовірно підвищується кількісний вміст кортизолу, кортизону та холестерину, зменшується вміст ефірів холестерину та коефіцієнту ефіри холестерину / холестерин. Визначено, що у випадках повішення в корі надниркових залоз збільшується деліпідизація, зменшується ліпідизація та коефіцієнт ліпідизації / деліпідизації. Визначено, що у повішених осіб, у тканині надниркових залоз із сильним ступенем алкогольного сп'яніння достовірно підвищується кількісний вміст кортизону, холестерину та зменшується вміст ефірів холестерину, а також збільшується деліпідизація з асинхронним зменшенням ліпідизації в порівнянні з легким і середнім ступенем алкогольного сп'яніння. Виявлено також, що ступінь алкогольного сп'яніння не впливає на зміни кількісного вмісту кортизолу та на зміни коефіцієнтів ефірів холестерину / холестерин і ліпідизації / деліпідизації. Розроблено кількісні критерії для диференційної діагностики повішення з іншими видами механічної асфіксії.

Мета роботи - впровадження в експертну практику нових методик дослідження біологічних слідів людини для підвищення рівня ідентифікаційних можливостей. Застосовано порівняльно-правовий аналіз, пізнавально-аналітичний та ін. Запропоновано інноваційне розуміння таких основних базисних юридичних властивостей доказів, як їх значимість, доброякісність та достовірність, а також варіант вирішення питання кримінальної та іншої юридичної відповідальності за порушення порядку отримання доказів. Підкреслено, що значних успіхів у отримані ідентифікаційних доказів причетності особи до злочину на основі слідів біологічного походження досягнуто, перш за все, завдяки використанню молекулярної генетики. Молекулярно-генетичний аналіз ДНК - лише один із етапів ідентифікації, і для винесення остаточного результату необхідний статистичний аналіз одержаних даних, особливо важливий при збігу генотипів злочинця і підозрюваного: адже в цьому випадку йдеться іноді про людське життя. На сьогоднішній день метод ДНК-аналізу (генотипоскопія) - один із найбільш перспективних напрямів розвитку судових експертиз, а його результати є достатньо надійним доказом причетності до злочину конкретної особи.