Наведено визначення понять і критеріїв класифікації інтересів у трудових правовідносинах. Виявлено місце трудових прав у системі інших соціально-економічних прав і охарактеризовано взаємозв'язок між ними. З'ясовано ознаки договірних форм регулювання соціально-трудових відносин. Досліджено диференціацію інтересів працівників залежно від форми власності підприємства. Виявлено значущість факультативних умов трудового договору та зобов'язальних умов колективних договорів і угод для забезпечення прав й інтересів сторін трудових правовідносин. Розкрито значення переведення, переміщення, зміни істотних умов праці стосовно забезпечення та поєднання інтересів роботодавця та працівників. На підставі зроблених теоретичних висновків і виявлених недоліків у правовому регулюванні наведено пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Досліджено особливості застосування заходів адміністративної відповідальності як гарантії захисту публічного інтересу. Обгрунтовано, що адміністративно-правовий механізм захисту публічних інтересів є теоретичною конструкцією, "ідеальною моделлю", що схематично відображає нормативне підгрунтя, субэєктний склад і формальний порядок здійснення адміністративно-правових заходів у полі превентивної охорони та захисту і відновлення порушених публічних інтересів. Підкреслено, що захисна публічно-адміністративна діяльність прямо пов'язана із застосуванням примусових методів; її різновидами виступають контрольно-наглядова та превентивна діяльність. Комплексність і складність адміністративно-правового механізму захисту публічного інтересу відбивається на необхідності конкретизації зазначених структурних елементів досліджуваного механізму стосовно певних публічних інтересів, що потребують захисту. Досліджено проблеми застосування заходів адміністративної відповідальності як інструменту захисту публічного інтересу, які полягають насамперед у необхідності визнання суб'єктами адміністративної відповідальності не лише фізичних, а і юридичних осіб і доцільності загального перегляду встановлених законодавством санкцій за правопорушення у досліджуваній сфері, як і їх корекції в частині розмірів штрафу для відповідності вимогам сьогодення. Наголошено на ключовій, визначальній ролі ефективного і налагодженого механізму притягнення до адміністративної відповідальності у загальній системі правового захисту публічних інтересів. Підкреслено, що, виконуючи профілактично-превентивну, виховальну, відновлювальну і карну функції, інститут адміністративної відповідальності становить базис ефективного функціонування всього адміністративно-правового механізму забезпечення реалізації публічних інтересів.

Висвітлено актуальні правові проблеми сучасності, в тому числі перспективу розвитку вітчизняної науки в умовах європейської інтеграції. Розглянуто етнополітичні аспекти української ідентичності як чинник формування стандартів правової держави. Розкрито особливості допиту неповнолітнього підозрюваного із застосуванням методів психологічного впливу. Визначено шляхи вдосконалення викладання гуманітарних дисциплін в умовах освітньої реформи. Увагу приділено оптимізації процесу навчання як частині концепції гуманітарного розвитку України. Розглянуто проблеми еліт у демократичній державі (на прикладі закону "залізної олігархії" Р. Міхельса).

Увагу приділено актуальним правовим проблемам трудового, цивільного, цивільно-процесуального, господарського, земельного, аграрного, екологічного, сімейного, фінансового права, а також питанням теорії й історії держави та права, історії політичних і правових учень. Окреслено перспективи розвитку вітчизняної науки в умовах європейської інтеграції. Розглянуто сучасні відмінності законодавства України та Литви з авторського права та суміжних прав. Проаналізовано досвід прибалтійських країн в організації виконання рішень у господарських справах. Охарактеризовано заходи відповідальності за домашнє насильство. Описано механізм реалізації подолання темпоральних і змістовних колізій у правовій системі України. Подано інформацію про запровадження інституту веб-констеблів як новий механізм забезпечення прав людини (на прикладі досвіду Естонії).

На підставі комплексного аналізу наявних наукових і нормативних джерел обгрунтовано концептуальну модель визначення публічного інтересу як базової адміністративно-правової категорії, виокремлено проблеми її нормативного закріплення та практичної реалізації, а також сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного й перспективного законодавства в цій сфері та практики його застосування. Визначено сучасні методологічні підходи до дослідження публічного інтересу як адміністративно-правової категорії та обгрунтовано можливості їх використання у процесах розроблення й удосконалення норм чинного законодавства України. З’ясовано сутність публічного інтересу як адміністративно-правової категорії шляхом виділення його змістових і функціональних ознак та визначення системи суб’єктів забезпечення сфери його реалізації й захисту. Встановлено систему критеріїв класифікації публічного інтересу як адміністративно-правової категорії. Здійснено дослідження особливостей реалізації публічного інтересу як об’єкта адміністративно-правових та адміністративно-процесуальних відносин. Визначено сутність адміністративно-правового механізму забезпечення реалізації публічного інтересу. Охарактеризовано особливості прояву публічного інтересу у сфері державної безпеки й оборони шляхом встановлення системи суб’єктів, правових гарантій і механізмів, що забезпечують його реалізацію. Охарактеризовано теоретичні й практичні аспекти досягнення ефективності здійснення захисту публічного інтересу. Проаналізовано зарубіжний досвід доктринального дослідження та практики нормативного закріплення сутності й меж реалізації публічного інтересу як адміністративно-правової категорії, надано рекомендації щодо його впровадження в Україні.

Встановлено теоретико-правові аспекти функціонування нотаріату, надано їх характеристику, виявлено недоліки й обґрунтовано практичні рекомендації щодо удосконалення функціонування нотаріату в Україні. Проаналізовано та розкрито особливості історії розвитку наукового пізнання функціонального призначення нотаріату, здійснено періодизацію історії становлення його правового забезпечення, а також встановлено методологічну основу дослідження. Узагальнено й охарактеризовано ознаки функцій нотаріату, на підставі чого удосконалено визначення поняття "функції нотаріату". Оскільки функції нотаріату є складним багатоаспектним, системним явищем, запропоновано їх класифікацію та охарактеризовано їх різновиди. Встановлено та розкрито особливості форм і методів реалізації функцій нотаріату. Аналіз правового забезпечення функціонування нотаріату в Україні дозволив встановити його недоліки й обґрунтувати напрями вдосконалення. Встановлено проблеми реалізації функцій нотаріату в Україні, а також виокремлено й обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення практики функціонування нотаріату в Україні.

Розглянуто проблеми строку звернення до суду у справах про звільнення, які стосуються тривалості строку; початку його обчислення; диференційованого правового регулювання. Мета роботи - спроба аналізу та вирішення проблемних питань строку звернення до суду у справах про звільнення в частині тривалості строку, початку його обчислення, диференційованого правового регулювання. З'ясовано, що несиметричність процесуальних режимів реалізації одних і тих самих за своєю правовою природою трудових прав та інтересів видається невиправданою, оскільки вона не зумовлена об'єктивними передумовами диференціації правового регулювання трудових відносин. Встановлено, що одномісячний строк не відповідає суті, спрямованості й цінностям трудового права. Визначено, що основними процедурними формами одержання доказів особою є: адвокатський запит; запит про доступ до публічної інформації; запит про доступ до персональних даних. Запропоновано встановити уніфікований строк звернення до суду у трудових спорах в один рік (за збереження безстроковості звернення з вимогами про виплату заробітної плати). Запропоновано передбачити уніфіковане обчислення строку звернення до суду у справах про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення та видачі трудової книжки. Встановлено диференціацію правових наслідків пропуску строку звернення до суду у справах про звільнення в цивільному та адміністративному судочинстві. Запропонована уніфікація в цьому питанні заснована на підході, який нині втілений в адміністративному судочинстві, доцільно встановити уніфікований строк звернення до суду у трудових спорах в один рік. Встановлено, що безстроковість звернення до суду з вимогами про виплату належної працівникові заробітної плати (ч. 1 ст. 225 КЗпП України) має бути збережена. Обгрунтовано, що однорічний строк позовної давності встановить необхідний та розумний баланс між правом на захист та міркуванням правової визначеності у трудових відносинах.

Розглянуто проблеми строку звернення до суду у справах про звільнення, які стосуються тривалості строку; початку його обчислення; диференційованого правового регулювання. Мета роботи - спроба аналізу та вирішення проблемних питань строку звернення до суду у справах про звільнення в частині тривалості строку, початку його обчислення, диференційованого правового регулювання. З'ясовано, що несиметричність процесуальних режимів реалізації одних і тих самих за своєю правовою природою трудових прав та інтересів видається невиправданою, оскільки вона не зумовлена об'єктивними передумовами диференціації правового регулювання трудових відносин. Встановлено, що одномісячний строк не відповідає суті, спрямованості й цінностям трудового права. Визначено, що основними процедурними формами одержання доказів особою є: адвокатський запит; запит про доступ до публічної інформації; запит про доступ до персональних даних. Запропоновано встановити уніфікований строк звернення до суду у трудових спорах в один рік (за збереження безстроковості звернення з вимогами про виплату заробітної плати). Запропоновано передбачити уніфіковане обчислення строку звернення до суду у справах про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення та видачі трудової книжки. Встановлено диференціацію правових наслідків пропуску строку звернення до суду у справах про звільнення в цивільному та адміністративному судочинстві. Запропоновано уніфікацію в цьому питанні, засновану на підході, який нині втілений в адміністративному судочинстві, доцільно встановити уніфікований строк звернення до суду у трудових спорах в один рік. Встановлено, що безстроковість звернення до суду з вимогами про виплату належної працівникові заробітної плати (ч. 1 ст. 225 КЗпП України) має бути збережена. Обгрунтовано, що однорічний строк позовної давності встановить необхідний та розумний баланс між правом на захист та міркуванням правової визначеності у трудових відносинах.