Визначено сутність і механізм адміністративно-правового захисту прав людини та громадянина на мирне зібрання. Сформульовано поняття адміністративно-правового захисту прав громадян на мирні зібрання як комплексну систему заходів, що застосовують для забезпечення права громадян на проведення в місцях із необмеженим публічним доступом будь-яких не заборонених Конституцією та законами України заходів та дій, спрямованих на висловлення й оприлюднення власної колективної позиції щодо визначеного питання, запобігання, припинення порушення прав у сфері волевиявлення громадян на зібрання, а саме: організацію та проведення запобіжних дій щодо охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина під час різноманітних заходів; забезпечення умов для нормального функціонування органів державної влади, діяльності громадських об'єднань, підприємств, установ та організацій; притягнення до відповідальності осіб, що вчинили перешкоду проведення мирних зібрань. Досліджено юридичні гарантії прав і свобод людини та громадянина на мирні зібрання, форм та порядку реалізації зазначеного права, у тому числі судового захисту, а також сутність, етапи реалізації та доктринальні вимоги з обмеження кола суб'єктів щодо контролю та нагляду з боку державних органів на проведення громадянами мирного зібрання, зокрема в контексті завчасного повідомлення щодо зібрання. Сформульовано пропозиції до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України та проекту Закону України "Про мирні зібрання".

Досліджено сучасні проблеми та правові основи адміністративно-правового захисту прав громадян під час мирних зібрань в Україні, розроблено науково-обгрунтовані рекомендацій для їх вдосконалення за умов подальшого реформування центральних органів виконавчої влади. Розглянуто особливості адміністративно-правового захисту прав громадян на мирні зібрання як систему заходів, що застосовуються для забезпечення права громадян на проведення в місцях із необмеженим публічним доступом будь-яких не заборонених Конституцією та законами України заходів та дій, спрямованих на висловлення й оприлюднення власної та колективної позиції щодо визначеного питання, запобігання та припинення порушення прав у сфері волевиявлення громадян на зібрання, а саме: організацію та проведення попереджувальних дій щодо охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина під час різноманітних заходів; забезпечення умов для нормального функціонування органів державної влади, діяльності громадських об'єднань, підприємств, установ і організацій, притягнення до відповідальності осіб, що вчинили перешкоду проведенню мирних зібрань. Обгрунтовано, що необхідними рисами правового механізму реалізації права на мирні зібрання є: стислий термін повідомлення про мирні зібрання; можливість проведення певних зібрань без попереднього дозволу; відсутність відомчих чи локальних актів, які б обмежували право на мирні зібрання; закріплення юридичної відповідальності за незаконне обмеження цього права. З урахуванням сучасних умов і тенденцій реформування центральних органів виконавчої влади сформульовано пропозиції щодо необхідності впорядкування законодавчого регулювання права громадян на мирні зібрання шляхом закріплення базового Закону України "Про мирні зібрання" та визначення в ньому виключного переліку органів, які мають контрольні повноваження щодо процедури надання та спостереження за проведенням мирного зібрання, з визначенням відповідних сфер їх діяльності, а також визначення вичерпного переліку вимог до організатора мирного зібрання.

Досліджено адміністративно-правове забезпечення права на мирні зібрання у контексті міжнародних стандартів. Проілюстровано аналіз судових рішень в порядку статті 182 КАС України "Подання відповіді на відзив чи заперечення". Оскільки у разі порушення права на мирні зібрання, часто використовуються процесуальні маніпуляції з боку органів публічної адміністрації, у разі розгляду позовної заяви про порушене право на проведення мирного зібрання. Оскільки в порядку статті 182 КАСУ, у строк, який встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач заперечення, а оскільки норми КАСУ надають змогу встановлення строків, то і маніпуляції з ними можливі без порушень норм та вимог КАСУ. Акцентовано увагу, що реалії українського суспільства, пробуджують високу активність та прагнення громадян до вирішення проблем держави, які стосуються їх загальних інтересів безпосередньо з використанням права на мирні зібрання. Незважаючи на всю важливість дотримання політичних прав громадян в державі, та положення про свободу зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, що зазначені в Конституції України й дотепер належним чином не конкретизовані в поточному законодавстві, нерідко обмежуються, а то і просто порушуються. З проаналізованих судових рішень автором було сформульовано рішення з чітко встановленою датою, в межах якої позивач та відповідач могли скористатися своїм правом подання відзиву/заперечення; приймались рішення, в яких судом не зазначалося ні дата, ні строк на подання відзиву/заперечення, а лише повідомлялося про таку можливість. У тому числі, у зв'язку з особливостями карантинних обмежень протягом 2020 р. деякі судові рішення було ухвалено, з урахуванням запобігання поширенню COVID-19, де строки подання відзиву/заперечення суд продовжував на термін дії карантину, що порушує вимоги КАСУ в частині скороченого терміну розгляду заяв, у разі порушення права на мирні зібрання, чи заборону на реалізацію права з приводу свободи мирних зібрань. Доведено, що право 0сучасної України знаходиться у певному періоді входження в європейський правовий простір. З огляду на вищевикладене є необхідність приведення українського права у відповідність до норм і принципів міжнародного права є важливим, на ряду з вивченням європейського правового досвіду особливо щодо права на мирні зібрання.

Досліджено адміністративно-правове забезпечення права на мирні зібрання (далі - ПНМЗ) в Україні. Розкрито концептуальний підхід щодо покращення ефективності правового механізму забезпечення ПНМЗ. Визначено історичні передумови формування парадигми права на мирні зібрання. Окреслено проблематику механізму забезпечення ПНМЗ. Здійснено класифікацію адміністративного контролю як адміністративно-правової гарантії прав та свобод громадян. Досліджено особливості провадження щодо розгляду та вирішення адміністративних справ щодо реалізації ПНМЗ. Проаналізовано питання правового регулювання відповідних правовідносин на міжнародному рівні. Визначено шляхи оптимізації даного напряму діяльності з урахуванням імплементації у вітчизняне законодавство позитивного зарубіжного досвіду.

Викладено авторське бачення правового аналізу глобальних проблем. Розглянуто окремі галузі права: сфери охорони здоров'я, міграційну політику, забезпечення прав громадян на мирні зібрання, надрокористування. Новим є правовий аналіз космічного права. Запропоновано правові заходи міжнародного партнерства у запобіганні злочинності у глобалізаційному вимірі, наведено міжнародний досвід прецедентної практики з прав людини в Україні через глобалістичні виміри. Представлено розуміння глобалізації як категорії, що характеризує закономірний світовий процес трансформації та модернізації суспільних відносин: впливає на розвиток держави, безпеку суспільства, криміногенну ситуацію, має політичні, економічні, соціальні, правові, релігійні, криміногенні й антикриміногенні наслідки у різних сферах суспільного життя. Розглянуто, як глобалізація трансформує структури сучасного світу, коригує національні системи державного управління, детермінує зміни стратегій економічного, політичного та духовного розвитку, що породжує суцільну взаємозалежність світу.

Висвітлено теорію та історію держави і права, історію політичних і правових учень, актуальні питання та інноваційні ідеї адміністративного права та процесу. Досліджено особливості правового забезпечення фінансової безпеки в Україні за сучасних умов, касаційного оскарження в адміністративному судочинстві, державного контролю за діяльністю благодійних організацій. Охарактеризовано повноваження НАЗК в умовах нестабільності антикорупційного законодавства, місце податкового обліку серед елементів податкового обов'язку, судовий контроль в адміністративному судочинстві і дискрецію судів першої інстанції щодо його встановлення. Проаналізовано судовий та позасудовий механізми оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних реєстраторів у спорах щодо нерухомого майна.