Висвітлено проблеми, пов'язані з законодавчим забезпеченням розбудови інформаційного суспільства в Україні, а також забезпечення участі громадськості у формуванні інформаційного права. У систематизованому вигляді наведено базові нормативно-правові акти, які регулюють суспільні інформаційні відносини. Проаналізовано законодавство про право інформації, інформаційні продукти, послуги, системи, мережі, технології, безпеку.

Освещены проблемы, связанные с законодательным обеспечением строительства информационного общества Украины, а также обеспечения участия общественности в формировании информационного права. В систематизированном виде приведены базовые нормативно-правовые акты, регулирующие общественные информационные отношения. Проанализировано законодательство о праве информации, информационных продуктах, услугах, системах, сетях, технологии, безопасности.

Розкрито комплекс проблем, пов'язаних з законодавчим забезпеченням розвитку інформаційного суспільства в Україні. У систематизованому вигляді наведено базово-правові акти, які регулюють суспільні інформаційні відносини. Висвітлено основні ініціативи міжнародного співтовариства та професійної громадськості України щодо розбудови інформаційного суспільства.

Раскрыт комплекс проблем, связанных с законодательным обеспечением развития информационного общества в Украине. В систематизированном виде приведены базово-правовые акты, регулирующие общественные информационные отношения. Освещены основные инициативы международного сообщества и профессиональной общественности Украины по построению информационного общества.

Сформульовано принципи та порядок формування концептуальної моделі предметної галузі "Законотворчий процес". У процесі моделювання законотворчого процесу вперше використано триєдиний погляд на нього як на систему правових відносин, інформаційних технологій та множини повнотекстних документів.

На основі досвіду державотворення багатьох держав, зокрема, Європейського Союзу, обгрунтовано необхідність оптимізації організації публічної влади із суспільним розвитком. Розглянуто децентралізацію публічної влади як основний чинник її оптимізації, складові цього процесу, його етапи, фази, стадії, основні принципи та тенденції розвитку. Обгрунтовано необхідність збереження балансу публічної влади у процесі її децентралізації за допомогою соціальних механізмів; виділення регіонального рівня публічної влади із закріпленням за його населенням статусу специфічної територіальної громади. Запропоновано шляхи вирішення актуальних проблем державотворення в Україні, серед яких оптимізація публічної влади займає пріоритетне місце.

Розкрито природу та еволюцію ідей соціального діалогу, особливості формування та реалізації соціального діалогу в державному управлінні. Висвітлено інституціональну структуру соціального діалогу в державному управлінні України. Охарактеризовано форми та механізми здійснення соціального діалогу у сфері соціально-трудових відносин. Обгрунтовано місце та роль соціального діалогу у врегулюванні трудових спорів.

Вивчено економіко-правову природу понять економічної та фінансової безпеки. Розкрито сутність і описано складові фінансової безпеки підприємств. Охарактеризовано підприємство як організаційну форму відтворення капіталу. Розглянуто економіко-правовий аспект забезпечення фінансової безпеки підприємства й окремих секторів економіки держави. Проаналізовано особливості формування фінансового забезпечення підприємств. З'ясовано сутність санкції як механізму фінансової стабілізації підприємств. Запропоновано напрямки розвитку фінансового забезпечення підприємств. Наведено методи обмеження фінансових ризиків. Приділено увагу впровадженню фінасових проектів та оцінюванню їх ефективності.

Увагу приділено комплексній та системній розробці такої проблеми кримінального права, як місце вчинення злочину (законодавчий, доктринальний і правозастосовний рівень). Досліджено кількісні характеристики використання законодавцем ознаки "місце вчинення злочину" у статтях Особливої частини КК України. Доведено, що із 378 статей 46 передбачають вказівку на певне місце вчинення злочинного діяння. Акцентовано на тому, що дефініції поняття "місце вчинення злочину", які розпочинаються зі слів "це певна територія або інше місце", містять логічну помилку "коло у доказі", "коло у визначенні" (лат. circulus in demonstrando, circulus in definiendo). Крім цього, вказівка в інших дефініціях на те, що "місце вчинення злочину - це територія або простір" чи, навпаки, "простір або територія", є термінологічною помилкою, оскільки слова "територія" і "простір" - синонімічна пара й у юридичному контексті означають одне й те саме. Запропоновано визначення загального поняття "місце вчинення злочину" у кримінально-правовому розумінні, а саме: місце вчинення злочину - це передбачена диспозицією кримінально-правової норми ознака об'єктивної сторони складу злочину, яка характеризує певну територію (у тому числі й рухому територію), де суб'єкт під час перебування на ній вчинив передбачену кримінальним законом дію або бездіяльність. Обґрунтовано підхід, згідно з яким місце та час вчинення злочину постають компонентами обстановки. Якщо місце вчинення злочину завжди є складовою обстановки, то вказівка на останню в тексті статті Особливої частини КК України буде свідченням наявності й певного місця вчинення злочину. Якщо завдяки застосуванню лінгвістичного прийому тлумачення виявляється можливість одночасного формулювання щодо певної ознаки складу злочину двох питань - (де?) [місце] і (коли?) [час], то це є свідченням наявності обстановки вчинення злочину, оскільки з теоретичної точки зору обстановка охоплює і місце, і час вчинення злочину. Набули подальшого розвитку доводи про методологічну вразливість сприйняття події злочину як юридичного факту, що відокремлений або від місця, або від часу його вчинення. Місце вчинення злочину, будучи "прив'язаним" до певної території, і час вчинення злочину, яким "визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності", - взаємопов'язані та взаємозалежні, становлять єдиний просторово-часовий континуум. Посилено аргументи прихильників визнання місцем вчинення злочину того місця, де вчинено передбачене законом діяння. Поняття "місце вчинення злочину" не можна ототожнювати з поняттям "місце закінчення злочину", так само як поняття "час вчинення злочину" не можна ототожнювати з поняттям "час закінчення злочину": у злочинах з формальним складом вони збігаються, тоді як у злочинах з матеріальним складом - далеко не завжди. Досліджено особливості встановлення місця вчинення дистанційних злочинів. Уточнено наукове розуміння місця вчинення тривалого та продовжуваного злочинів. Удосконалено підхід, згідно з яким здійснюється розмежування понять місця вчинення злочину і предмета злочину, місця та обстановки вчинення злочину. Актуалізовано новостворені кримінально-правові проблеми, пов'язані з місцем вчинення злочину, причина яких - у ворожих діях Російської Федерації проти України (агресія, окупація, анексія). Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства.