Акцентовано увагу на соціально-філософський аналіз правової соціалізації особистості та визначення можливих іституційних шляхів її оптимізації за сучасних умов розвитку громадянського суспільства українському соціумі. Здійснено критичний аналіз постановки та дослідження правової соціалізації в соціально-філософській та історичній ретроспективі. Проаналізовано роль правової соціалізації особистості в структурі загального соціалізаційного процесу. Визначено взаємозв'язок форм правової соціалізації особи (адаптації, інтеріоризації, акультурації) з їх інституційними джерелами - державою, громадянським суспільством, правом та мораллю. Осмислено стан і перспективи правової соціалізації особистості в контексті сучасних умов глобалізаційного поступу українського суспільства.

Дослідженя присвячене соціально-філософському і аналізу процесу правової соціалізації особистості та базових категорій та методологічного інструментарію; систематизації основних правових форм (адаптації, інтеріоризації, акультурації), особливостей впливу різних правосоціалізаційних чинників на індивіда, особистісних передумов соціалізації її в українському суспільстві у контексті глобалізаційних перетворень. Проаналізовано явище правової соціалізації як об’єктивного та закономірного процесу включення особистості у сферу соціально-правових відносин у ролі їх суб’єкта. Наголошено, що змістом зазначеного процесу є формування соціально активної особистості, дії якої регулюються соціальними та правовими нормами, а результатом є адаптація суб’єкта правової акультурації до правової системи на засадах самостійності, креативності та відповідальності за наслідки своєї діяльності. На основі існуючих теоретичних концепцій, підходів та методологічного апарату розкрито правову соціалізацію особистості в єдності її світоглядно-методологічних, соціально-антропологічних, онтологічно-структурних (інституціональних) та ціннісно-смислових (інтерсуб’єктивних) аспектів.

Зазначено, що методологічною проблемою сучасного філософського дискурсу правової рефлексії взаємовідносин суспільства, держави та громадянина є осмислення процесу включення особистості у сферу соціально-правових відносин у ролі їх суб'єкта. Мета зазначеного процесу полягає у формуванні соціально активної особистості, дії якої регулюються соціальними та правовими нормами, а результатом є адаптація суб'єкта виховання до правової системи на засадах самостійності, креативності та відповідальності за результат своєї діяльності. Зауважено, що аналіз сучасного українського соціуму, що характеризується загостренням суспільно-політичних, економічних конфліктів і суперечностей, свідчить про те, що правова самоактуалізація індивіда відбувається під одночасною дією багатьох чинників. Показано, що визначальним серед них є політико-економічні та соціокультурні чинники загальноцивілізаційного (за змістом) та глобального (за масштабами) характеру. Вони передбачають урахування, щонайменше, трьох ключових векторів: інноваційності, ідентичності та самоактуалізації. Ці вектори відображають сучасні цивілізаційні вимоги щодо особистості та є важливими критеріями ефективного засвоєння та подальшого розвитку індивідом соціального та культурного досвіду, трудових навичок, правових знань, норм, цінностей, традицій, які необхідні для формування соціальних якостей та розвитку його індивідуальності.