Досліджено теоретичні та практичні аспекти законодавчого регулювання адміністративно-правового захисту прав суб'єктів інтелектуальної власності. На основі аналізу законодавства України, міжнародних правових актів, законодавства зарубіжних країн досліджено організаційно-правові засади захисту прав на результати творчої діяльності у поєднанні з теоретичними та практичними питаннями правозастосовної й адміністративно-процедурної діяльності органів державного управління в зазначеній сфері, застосування ними правил адміністративно-процедурної діяльності. Розроблено науково обгрунтовані пропозиції та рекомендації стосовно вдосконалення правового регулювання державного управління у сфері захисту прав на результати творчої діяльності та створення умов для ефективного та надійного захисту прав суб'єктів інтелектуальної власності.

Проаналізовано особливості державної науково-технологічної політики Японії на сучасному етапі її розвитку. Узагальнено позитивні концептуальні аспекти досвіду Японії у сфері забезпечення науково-технологічного розвитку, які варто було б взяти до уваги для формування оновленої концепції інноваційного науково-технологічного розвитку в Україні, зокрема: гнучка трансформованість стратегії розвитку науково-технологічної галузі під поточну соціально-економічну ситуацію та специфіку суспільних правовідносин в країні, що надає можливість коригування конкретних адміністративних заходів з метою оптимізації їх реалізації; посилена координація, взаємодія суб'єктів формування та реалізації державної науково-технологічної політики, що зумовлює послідовність і системність їх дій; зміщення акцентів на застосування непрямих методів стимулювання (широкий спектр податкових пільг, кредитів тощо) з метою скорочення бюджетних видатків на науку, технології, інновації, активізації внутрішніх ресурсів науково-технологічного сектора, а також розширення масштабів грантового фінансування; консолідація зусиль уряду, промисловості, наукових та освітніх кіл, створення умов для розвитку публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку; визначення інновацій, орієнтованих на вирішення соціальних та екологічних проблем ("green innovation", "life-saving innovations") як пріоритетної сфери та ключового чинника для досягнення сталого та інклюзивного розвитку країни; спрямованість на розвиток людського капіталу як стратегічного ресурсу і створення супер-смарт суспільства (Supersmart Society), базисом якого є нова концепція "Суспільство 5.0" (Society 5.0), що передбачає вирішення глобальних проблем та досягнення загального добробуту суспільства за рахунок розвитку науки і технологій. Концепція передбачає інтеграцію кібернетичного та фізичного просторів з акцентом на використання штучного інтелекту, робототехніки, Інтернету-речей з метою створення нових цінностей, які зможуть зробити життя людей комфортним та повноцінним незалежно від віку, статі, соціального статусу, тобто створення рівних можливостей та забезпечення реалізації потенціалу для кожної людини. Відповідно до концепції для переходу до нового суспільства 5.0 необхідно подолати 5 перешкод: "державні органи, система законодавства, технології, людські ресурси і схвалення суспільства".

Проведено комплексне наукове дослідження філософсько-методологічних, теоретико-правових і практико-реалізаційних основ, особливостей і проблем адміністративно-правового забезпечення науково-технологічного розвитку в Україні з метою формування концептуальних підходів щодо підвищення ефективності та подальшого його удосконалення з урахуванням загальносвітових тенденцій розвитку науки, технологій та інновацій.

Визначено, що феномен конвергенції науки, технологій та суспільства сформувався як кумулятивний результат попередніх науково-технічних революцій на основі синтезу виробництва наукових знань і технологій. Встановлено основні та похідні складові елементи науково-технологічного розвитку (далі - НТР) як об'єкта адміністративно-правового забезпечення (далі-АПЗ). Основні: наукова, науково-технічна, інноваційна діяльність, похідні елементи: трансфер технологій, об'єкти інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що суспільні відносини є об'єктом АПЗ НТР. Визначено, що АПЗ НТР в Україні – це проголошений державою вектор стратегічного розвитку наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, трансферу технологій та інтелектуальної власності. Досліджено світовий досвід АПЗ інноваційного НТР. Сформовано його ознаки. Розкрито зміст АПЗ НТР через правильне формулювання таких його складових як мета, цілі та завдання. Удосконалено систему нормативно-правового забезпечення НТР України як сукупності законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів. Проаналізовано світовий досвід з зазначенного питання і запропоновано систему гарантій АПЗ НТР України у вигляді трьох блоків. Обґрунтовано необхідність закріплення поняття інноваційної культури на законодавчому рівні. Обґрунтовано необхідність розробки та прийняття Закону України "Про публічно-приватне партнерство у сфері НТР". Визначено сутність і значення інноваційної культури як чинника підвищення ефективності АПЗ НТР в Україні. Сформовано пропозиції щодо конкретних заходів розвитку інноваційної культури в Україні за двома напрямками: у сфері розвитку людського потенціалу та в державному секторі.