Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4Укр)013

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Досліджено юридичну природу предмета злочину, визначено його місце та зв'язок з елементами й окремими ознаками складу злочину. На концептуальному рівні обгрунтовано якісно нові ідеї та висновки щодо розвитку вчення про предмет злочину, одержані з урахуванням положень Кримінального кодексу України 2001 р. Сформульовано визначення об'єктів злочину та кримінально-правової охорони, предмета злочину та потерпілого як жертви злочинного діяння. Встановлено матеріальні ознаки предмета злочину та вперше розроблено правила його визначення. Удосконалено традиційну класифікацію предметів злочинів з урахуванням соціально-економічних критеріїв і законів формальної логіки. До наукового обігу введено поняття "матеріальні блага та антиблага", а також "основний, додатковий та альтернативний предмети злочину". Вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині розроблено класифікацію предметів злочинів за кримінально-правовими ознаками. Обгрунтовано необхідність виокремлення поняття "предмет суспільно небезпечного діяння". Сформульовано визначення помилки у предметі злочину як хибного уявлення особи про наявність або відсутність, рід, властивості або кількість предметів, з приводу яких та (або) впливаючи на які відбувається суспільно небезпечне діяння. Виявлено недоліки наукового тлумачення кримінально-правових норм у частині предмета злочину. Наведено пропозиції щодо подальшого удосконалення чинного законодавства України та окремих нормативно-правових актів.

Висвітлено історичні аспекти розвитку вчення про предмет злочину в кримінальному праві. Обгрунтовано теоретичні засади дослідження загального поняття предмета злочину. Проаналізовано поняття та правову природу об'єкта злочину, генезис вчення про об'єкт злочину, зміст і структуру цього елемента складу злочину. Визначено поняття та розроблено систему ознак предмета злочину. Розкрито проблеми взаємозв'язку предмета злочину з ознаками об'єктивної сторони складу злочину - суспільно небезпечним діянням і його наслідками, а також знаряддям, засобами та місцем вчинення злочину. Обгрунтовано правила встановлення предмета посягання та правила розмежування предмета, знарядь і засобів вчинення злочину. Наведено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в даній сфері.

Встановлено зміст та обсяг поняття захисних засобів, що вражають автономно. Вивчено історичний та зарубіжний досвід регламентації використання захисних засобів, що вражають автономно. Досліджено правові підстави, на основі яких використання захисних засобів, що вражають автономно, з огляду на конкретні обставини потрібно визнавати протиправним або правомірним діянням. Запропоновано оцінювати використання захисних засобів, що вражають автономно, з позицій вчення про необхідну оборону. Виведено правила кримінально-правової кваліфікації заподіяння шкоди за допомогою таких засобів. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність і практику його застосування.

Досліджено співвідношення раніше чинних норм, що передбачали відповідальність за зловживання впливом та відповідної законодавчої новели, а також їх темпоральну дію. Констатовано необхідність перегляду вироків щодо осіб, які раніше вчинили діяння, що нині охоплюються ст. 369-2 КК України, але були засуджені за одержання хабара. Доведено, що у внесенні змін щодо норм, які регулюють кримінальну відповідальність за "лобізм", немає жодної системи; у результаті безсистемності внесення змін у досліджувані норми кримінальна відповідальність то посилювалася, то пом'якшувалася; збільшився обсяг криміналізації щодо зловживання впливом (коло діянь, за які передбачається кримінальна відповідальність, перелік осіб, які можуть бути суб'єктами цього злочину).

Досліджено особливості виконання вироків судів іноземних держав, а саме приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України. Запропоновано критерії встановлення відповідності суспільно-небезпечних діянь, вказаних у вироках судів іноземних держав, із КК України. При визначенні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за злочин, вчинений громадянином України, засудженим судом іноземної держави, слід виділити встановлені фактичні обставини справи. Після чого потрібно вивести формулу кваліфікації відповідно до КК України, на підставі того, що в літературі іноді називають "фактичним складом злочину", з врахуванням впливу інститутів Загальної частини КК.

Докладно прокоментовано Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ зі змінами станом на 5 березня 2018 р., з посиланнями більше ніж на тисячу нормативно-правових актів. Максимально деталізовано юридичні ознаки складу злочину, виокремлено наукову, практичну, інформаційну частини коментування. Надано посилання на нормативні джерела суміжних галузей законодавства, зокрема конституційного, адміністративного, фінансового, господарського, цивільного та земельного. Здійснено системно-структурний аналіз загальнотеоретичних і галузевих понять, розкрито системні зв'язки між кримінально-правовими інститутами, статтями (нормами, складами злочинів), вміщеними у Кримінальному кодексі України та в інших нормативно-правових актах. Конкретизовано правовий матеріал, визначено вид і структуру кримінально-правових норм, розмежовано окремі склади злочинів. Викладено аналіз кожної статті (частини, пункту статті) з наведенням відповідних дефініцій, виділенням у змісті кожної норми статті (яка містить дві або більше норм) окремих ознак і логічних зв'язків, тлумаченням ознак правових норм.

Розглянуто поняття захисних засобів, що вражають автономно. Розкрито питання доцільності кримінально-правової оцінки використання таких засобів із позицій вчення про необхідну оборону. Розроблено правила кримінально-правової кваліфікації заподіяння шкоди захисними засобами, що вражають автономно. Висунуто й обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення кримінального закону у вирішенні питань кримінально-правової оцінки використання захисних засобів, що вражають автономно.

Досліджено особливості виконання вироків судів іноземних держав, а саме приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України. Запропоновано критерії встановлення відповідності суспільно-небезпечних діянь, вказаних у вироках судів іноземних держав, із КК України. При визначенні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за злочин, вчинений громадянином України, засудженим судом іноземної держави, слід виділити встановлені фактичні обставини справи. Після чого потрібно вивести формулу кваліфікації відповідно до КК України, на підставі того, що в літературі іноді називають "фактичним складом злочину", з врахуванням впливу інститутів Загальної частини КК.

Розглянуто сучасні тенденції розвитку кримінальної юстиції в Україні, зокрема, загальні тенденції нормативної регламентації кримінальної юстиції, питання її оптимізації, аспекти ефективності застосування норм кримінального права, диференціація, діджиталізація, інтернаціоналізація, як сучасні тенденції розвитку українського кримінального провадження. Наведено пропозиції щодо вдосконалення кримінального та кримінального процесуального закону.

Відображено сучасний стан і перспективи запобігання домашньому насильству. Розкрито види та прояви домашнього насильства. Охарактеризовано порядок застосування спеціальних заходів запобігання протидії домашньому насильству. Здійснено порівняльно-правовий аналіз відповідності законодавства України положенням Стамбульської конвенції. Розглянуто особу злочинця як елемент криміналістичної характеристики домашнього насильства. Розкрито особливості проведення судово-психологічної експертизи у справах домашнього насильства.