Розкрито засади теорії держави та права, конституційного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового, екологічного, житлового, фінансового, кримінального права України, а також правові засади підприємницької діяльності з урахуванням нового законодавства, актуальних у сучасному житті країни питань конституційної реформи, підвищення ролі релігійних організацій у формуванні духовних основ суспільства, правових засобів укріплення сім'ї, забезпечення охорони навколишнього середовища. Проаналізовано чинну систему правоохоронних органів України.

Раскрыты основы теории государства и права, конституционного, административного, гражданского, семейного, трудового, экологического, жилищного, финансового, криминального права Украины, а также правовые основы предпринимательской деятельности с учетом нового законодательства, актуальных в современной жизни страны вопросов конституционной реформы, повышения роли религиозных организаций в формировании духовных ценностей общества, правовых средств укрепления семьи, обеспечения охраны окружающей среды. Проанализирована действующая система правоохранительных органов Украины.

Висвітлено поняття та сутність транспортних правовідносин. Описано види, порядок укладання та виконання договорів перевезення. Особливу увагу приділено питанням державного управління транспортом в Україні. Охарактеризовано транспортні правопорушення та юридичну відповідальність за їх вчинення. Висвітлено питання правового регулювання діяльності різних видів транспорту відповідно до вимог національних і міжнародних нормативно-правових актів в межах єдиної вітчизняної транспортної системи.

Освещены понятие и сущность транспортных правоотношений. Описаны виды, порядок составления и исполнения договоров перевозок. Особое внимание уделено вопросам государственного управления транспортом в Украине. Охарактеризованы транспортные правонарушения и юридическая ответственность за их совершение. Освещены вопросы правового регулирования деятельности разных видов транспорта в соответствии с требованиями национальных и международных нормативно-правовых актов в пределах единой отечественной транспортной системы.

Висвітлено історію розвитку, поняття, систему, функції транспортного права України. Охарактеризовано правову природу, види, порядок укладання та виконання договорів перевезення. Розглянуто транспортні правопорушення та юридичну відповідальність за їх вчинення. Наведено інформацію про особливості перевезень небезпечних вантажів, страхування на різних видах транспорту, правового статусу торгового судна. Надано юридичну характеристику трудових відносин між судновласником і членами екіпажу торгового судна.

Освещены история развития, понятие, система, функции транспортного права Украины. Охарактеризована правовая природа, виды, порядок заключения и выполнения договоров перевозки. Рассмотрены транспортные правонарушения и юридическая ответственность за их совершение. Приведена информация об особенностях перевозки опасных грузов, страхования на разных видах транспорта, правового статуса торгового судна. Дана юридическая характеристика трудовых отношений между судовладельцем и членами экипажа торгового судна.

Комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми реформування трудового законодавства у частині укладення трудового договору. Розглянуто особливості передумов його укладання. Проаналізовано правове регулювання трудового договору як підставу виникнення трудових відносин. Визначено особливості укладення трудових договорів за умови роботи за сумісництвом. Виявлено основні ознаки сумісництва та суміщення професій (посад). Визначено особливості укладення трудового договору за конкурсом, з роботодавцем - фізичною особою, з тимчасовими та надомними працівниками. Наведено пропозиції щодо вдосконалення проекта Трудового кодексу, зокрема, правового регулювання трудових відносин з даним категоріями працівників.

Досліджено правову природу, поняття, ознаки та види унітарних держав, витоки їх становлення, а також основні засади організації та функціонування унітарної форми територіального устрою держави. Проаналізовано основні етапи становлення та розвитку України як унітарної держави, з'ясовано, що державотворчий процес на теренах України, а відтак, і утвердження (або спроба утвердження) унітарної форми політико-територіального устрою, мали досить складний, багатогранний, неоднозначний, а іноді суперечливий, проте, поступальний характер. На підставі порівняльного аналізу нормативно-правових актів зарубіжних країн і національного законодавства запропоновано шляхи оптимізації правового регулювання унітарної форми територіального устрою України.

На основі сучасних підходів до визначення структури та змісту кримінології розглянуто її систему, методологію й історію, завдання та перспективи розвитку. Проаналізовано злочинність, особистісні риси злочинців, причини й умови злочинів як у загальному плані, так і відповідно до конкретних видів злочинів та їх особливостей. Увагу приділено проблемі попередження злочинності. Розглянуто поняття політичної, агресивної, корисливої, професійної та рецидивної злочинності, тероризму та злочинності неповнолітніх і жінок, розкрито їх причини й умови. Надано кримінологічну характеристику негативних соціальних явищ, які сприяють вчиненню злочинів, показано напрями їх попередження.

Досліджено розвиток такої гуманістичної науки як кримінологія. З’ясовано причини злочинності, вивчено особистості особливості злочинця. Розроблено заходи щодо запобігання злочинам. Проаналізовано розвиток кримінологічної науки, що дає можливість виділити три основні теоретичні напрямки, а саме: соціологічний, біокримінологічний, змішаний (комплексний). Розглянуто злочинність в контексті з соціально-економічними, політичними, історичними, культурними, індивідуальними та іншими відносинами, в які вступає людина як член суспільства.

Исследовано развитие такой гуманистической науки как криминология. Выяснены причины преступности, изучены личностные особенности преступника. Разработаны меры предупреждения преступлений. Проанализировано развитие криминологической науки, что дает возможность выделить три основные теоретические направления, а именно: социологический, биокриминологичний, смешанный (комплексный). Рассмотрена преступность в контексте социально-экономических, политических, исторических, культурных, индивидуальных и других отношений, в которые вступает человек как член общества.

The development of a humanistic science as criminology. The reasons for crime, studied the personality characteristics of the criminal. Developed measures of crime prevention. Analyzed the development of criminological science, allows three main theoretical directions, namely sociological, mixed (complex). Considered in the context of crime, socio-economic, political, historical, cultural, personal and other relationships entered into by a person as a member of society.

Розглянуто сутність, поняття, види та статус податкового боргу. Висвітлено проблеми регулювання діяльності та повноважень Державної податкової служби в сфері списання податкового боргу.

Комплексно досліджено удосконалення адміністративно-правового регулювання трансплантації органів і тканин людини на основі зарубіжного досвіду. Проаналізовано етапи правового регулювання інституту трансплантації органів і тканин на основі зарубіжного досвіду. Розкрито зміст адміністративно-правового регулювання інституту трансплантації за умов посмертного донорства. Досліджено особливості правового регулювання окремих напрямів трансплантації органів і тканин людини. Зроблено акцент на застосуванні та порівнянні зарубіжного законодавства в даній сфері. Запропоновано заходи, спрямовані на покращення стану справ у адміністративно-правовому забезпеченні вітчизняної трансплантації органів і тканин людини. Запропоновано шляхи їх удосконалення.

Досліджено теоретико-методологічні засади кримінально-правової охорони життя та здоров'я захисника чи представника особи. Проведено порівняльно-правовий аналіз законодавства України та законодавства зарубіжних країн у частині кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров'я захисника чи представника особи. Визначено родовий, основний та додатковий обов'язковий об'єкти посягання на життя та здоров'я захисника чи представника особи, охарактеризовано об'єктивні та суб'єктивні ознаки даних злочинів, запропоновано внесення змін до ст. 398 та ст. 400 КК України. Встановлено критерії відмежування посягання на життя та здоров'я захисника чи представника особи від суміжних складів злочинів. Розглянуто покарання за досліджувані злочини й обгрунтовано необхідність їх вдосконалення.

Досліджено актуальні теоретичні і практичні проблеми соціального партнерства у трудовому праві України. Охарактеризовано соціальне партнерство, розкрито зміст його правовідносин, визначено механізм забезпечення правового регулювання соціального партнерства у трудовому праві України. Проаналізовано специфіку правового статусу суб'єктів соціального партнерства, здійснено детальний аналіз сутності та значення соціального партнерства у трудовому праві України. Виокремлено проблеми правового регулювання соціального партнерства та запропоновано шляхи їх вирішення. Досліджено зарубіжний досвід функціонування соціального партнерства та визначено шляхи його запозичення.

Надано правову характеристику та досліджено історичний генезис становлення та розвитку соціального партнерства у трудовому праві України. Визначено поняття, мету, принципи, завдання та функції соціально-партнерських відносин. Проаналізовано сутність і значення правовідносин соціального партнерства, визначено їх структуру та запропоновано класифікацію. Досліджено структуру механізму правового регулювання соціального партнерства у трудовому праві України. Проаналізовано види юридичної відповідальності за порушення прав сторін соціально-партнерських відносин. З'ясовано особливості правового статусу суб'єктів соціального партнерства, розкрито їх мету та завдання. Визначено основні тенденції подальшого розвитку правового регулювання соціального партнерства у трудовому праві України. Проаналізовано зарубіжний досвід такого партнерства, розкрито можливості його використання в Україні. Наведено методологічні та нормативні пропозиції щодо вирішення проблем правового регулювання соціального партнерства у вітчизняному трудовому праві.

Систематизовано підходи до юридичного визначення статусу та критеріїв ідентифікації соціальних підприємств, що застосовуються в країнах ЄС та покладені в основу методології обліку соціальних підприємств Європейською комісією. Здійснене групування країн за рівнем легітимації соціального підприємництва та аналіз поширеності соціальних підприємств у розрахунку на 10 тисяч населення та у групі малих і середніх підприємств. При цьому виявлено, що найбільшого розвитку в ЄС соціальне підприємництво набуло в країнах, де критерії його ідентифікації або чітко визначені в національному законодавстві (Італія, Фінляндія, Люксембург, Словенія), або закріплені у суспільній практиці та відповідному правовому забезпеченні діяльності національних різновидів соціальних підприємств (досвід Великої Британії, Іспанії). При цьому встановлено, що країни, які порівняно недавно приєднались до ЄС, застосовують набагато чіткіші межі критеріїв ідентифікації соціальних підприємств, що є свідченням розвитку державних стратегій їх підтримки на основі уточнення спеціального статусу на відміну від традиційних підприємств. До таких країн належать: Болгарія, Естонія, Литва, Словаччина, Хорватія, Чехія. Визначено, що мінімальні межі ознак ідентифікації соціальних підприємств в Європі становлять: зайнятість - не менше 30 % представників вразливих категорій населення у штаті підприємства та реінвестування не менше 50 % прибутку на соціальні цілі. Такий досвід доцільно застосовувати в Україні з метою розробки відповідних програм підтримки розвитку соціальних підприємств.

Проведено огляд базових понять, які застосовуються під час характеризування механізмів і технологій у публічному управлінні та адмініструванні. Виявлено, що серед науковців відсутнє чітке розмежування цих понять. Диференційовано наявні підходи до їх розуміння. Запропоновано розмежувати механізми публічного управління та механізми публічного адміністрування шляхом розуміння під першими способів здійснення публічної влади для досягнення стратегічних цілей, а під другими - об'єктно-суб'єктної взаємодії як всередині публічної адміністрації, так і з її зовнішнім оточенням. Диференційовано механізми публічного управління на економічні, правові, комбіновані, а механізми публічного адміністрування - на адміністративні, організаційні, комбіновані. Встановлено співвідношення понять "механізми" та "технологія" у сфері публічності. Показано, що технології у сфері публічності покликані передусім допомогти реалізувати задіяні механізми. Зроблено розмежування щодо розуміння технологій публічного управління та технологій публічного адміністрування. При цьому перші характеризують сукупність взаємопов'язаних прийомів та засобів підтримки стійкого режиму функціонування механізмів публічного управління, а другі становлять сукупність прийомів і засобів підтримки стійкого режиму функціонування механізмів публічного адміністрування, об'єднаних у відповідний технологічний ланцюг. Зроблено розмежування понять механізмів і технологій публічного управління й адміністрування на прикладі партнерства влади з бізнес-структурами. Для цього використано дані, одержані від виконавчого комітету Криворізької міської ради. Показано, що механізми публічного управління у сфері партнерства муніципальної влади з бізнес-структурами міста є певними процесами, які характеризують послідовність виконання системи операцій щодо відповідної взаємодії для перетворення інтересів територіальної громади на конкретні проекти, а призначенням технологій публічного управління є визначення раціональних прийомів і засобів, за допомогою яких виконуються операції та стадії процесів, які, зрештою, сприятимуть зростанню ефективності механізмів публічного управління.

Проведено огляд базових понять, які застосовуються під час характеризування механізмів і технологій у публічному управлінні та адмініструванні. Виявлено, що серед науковців відсутнє чітке розмежування цих понять. Диференційовано наявні підходи до їх розуміння. Запропоновано розмежувати механізми публічного управління та механізми публічного адміністрування шляхом розуміння під першими способів здійснення публічної влади для досягнення стратегічних цілей, а під другими - об'єктно-суб'єктної взаємодії як всередині публічної адміністрації, так і з її зовнішнім оточенням. Диференційовано механізми публічного управління на економічні, правові, комбіновані, а механізми публічного адміністрування - на адміністративні, організаційні, комбіновані. Встановлено співвідношення понять "механізми" та "технологія" у сфері публічності. Показано, що технології у сфері публічності покликані передусім допомогти реалізувати задіяні механізми. Зроблено розмежування щодо розуміння технологій публічного управління та технологій публічного адміністрування. При цьому перші характеризують сукупність взаємопов'язаних прийомів та засобів підтримки стійкого режиму функціонування механізмів публічного управління, а другі становлять сукупність прийомів і засобів підтримки стійкого режиму функціонування механізмів публічного адміністрування, об'єднаних у відповідний технологічний ланцюг. Зроблено розмежування понять механізмів і технологій публічного управління й адміністрування на прикладі партнерства влади з бізнес-структурами. Для цього використано дані, одержані від виконавчого комітету Криворізької міської ради. Показано, що механізми публічного управління у сфері партнерства муніципальної влади з бізнес-структурами міста є певними процесами, які характеризують послідовність виконання системи операцій щодо відповідної взаємодії для перетворення інтересів територіальної громади на конкретні проекти, а призначенням технологій публічного управління є визначення раціональних прийомів і засобів, за допомогою яких виконуються операції та стадії процесів, які, зрештою, сприятимуть зростанню ефективності механізмів публічного управління.

Уточнено суть понять "публічна особа" і "державний службовець" у контексті публічного управління та адміністрування. Дослідження передбачає необхідність звернення до характеристики публічної особи як особи суспільного значення та державного службовця як представника державної влади у суспільстві. У результаті детального аналізу наукового-теоретичних джерел і чинних нормативно-правових актів було виявлено основні проблемні аспекти розуміння суті цих термінів. Увагу приділено проблемі дефініції терміну "публічна особа". Зроблено акцент на відсутності його у законодавстві України. Проаналізовано визначення терміну у фаховій літературі з правової та судової практики. Виявлено неузгодженість думок науковців щодо критеріїв та ознак публічної особи. Частина науковців зазначає у своїх наукових працях, що публічна особа тотожна до змісту терміну "державний службовець". Однак, інші вважають публічну особу як відому людину незалежно від причетності її до виконання державних функцій. Охарактеризовано тлумачення поняття "державного службовця" як виконавця державних функцій і завдань із погляду українського законодавства та наукової літератури. Розглянуто міжнародний досвід як приклад визначення суті й ролі державного службовця та публічної особи у політичній, культурній та соціальній сфері суспільного життя. Розкрито зміст правового статусу, прав, обов'язків і відповідальність державного службовця та публічної особи. Проведено співставлення дефініцій термінів для розуміння їх у контексті публічного управління та адміністрування. Вироблено практичні пропозиції щодо критеріальних ознак розмежування понять "публічна особа" і "державний службовець". Обгрунтовано поділ публічних осіб на такі види, як політичні публічні особи, публічні службовці, публічні особи шоу-бізнесу й спорту. Поділ важливий для ефективності функціонування державної, публічної служби України та професійної діяльності зокрема. Окреслено подальший напрям дослідження з диференціації понять "публічна особа" і "державний службовець" у контексті зарубіжного досвіду.

Досліджено соціально-філософські, політичні та соціально-правові проблем розвитку громадянського суспільства. З'ясовано чинники формування та розвитку громадянського суспільства в Україні. Розкрито особливості взаємодії громадянського суспільства та правової держави в умовах нестабільності. Увагу приділено ролі засобів масової інформації у формуванні громадянського суспільства.

Розглянуто актуальні проблеми створення та функціонування в Україні єдиного медичного простору. Зосереджено увагу на питаннях сутності, ознак, характеристик єдиного медичного простору, його базових принципах. Акцентовано на особливостях функціонування державних, комунальних, відомчих і приватних медичних закладів в умовах медичної реформи. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення формування єдиного медичного простору України та позитивний зарубіжний досвід реалізації такого виду проєктів.