Рассмотрены общие вопросы специальной номинации. Проанализированы ономасиологические, словообразовательные и категориальные особенности наименований лиц по роду деятельности в сфере экономики и права. Изучены их парадигматические связи и лексикографическая интерпретация. Установлены и описаны типы формального и семантического варьирования терминов правоведения и способы репрезентации терминологических вариантов в сфере функционирования и фиксации.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обгрунтування державного управління в умовах надзвичайного стану як особливого різновиду державного антикризового управління, а також напрямів його удосконалення в Україні. Виділено державне управління в умовах надзвичайного стану як особливий різновид державного антикризового управління, що суттєво відрізняється від державно-управлінської діяльності в умовах надзвичайних ситуацій та військового стану. З’ясовано, що державне управління в умовах надзвичайного стану завжди має антикризову спрямованість. Згідно з цим, запропоновано визначення поняття "державне антикризове управління в умовах надзвичайного стану", що розуміється як особливий вид управлінської діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, пов’язаний із реалізацією спеціальних повноважень щодо усунення причин та умов, які стали підставою для введення правового режиму надзвичайного стану, ліквідації їх наслідків, захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб в екстремальних умовах, відновлення правопорядку, нормалізації оперативної, суспільно-політичної чи фінансово- економічної обстановки та створення умов для поновлення роботи інститутів держави і громадянського суспільства у режимі повсякденного функціонування. Розроблено концептуальні засади удосконалення державного управління щодо забезпечення режиму надзвичайного стану в Україні, що має, насамперед, базуватися на розумінні його сутності як сукупності управлінських інститутів, процесів та механізмів ефективного реагування на особливо загрозливі кризові ситуації, що потребують введення надзвичайного стану. Процес такого удосконалення запропоновано здійснювати як послідовність трьох етапів: - визначення основних причин недостатньої ефективності наявної системи державного управління щодо забезпечення режиму надзвичайного стану в умовах сучасної України; - визначення принципів удосконалення цієї системи, серед яких виділено: централізацію та координацію; ефективність та відповідальність; стійкість; гнучкість; інституційну пам’ять; використання міжнародних стандартів; - розробка відповідних підходів та механізмів державного антикризового управління, виходячи із сучасних завдань забезпечення національної безпеки України, за такими основними напрямами: внесення змін до нормативно- правових актів; удосконалення керівництва сектором безпеки і оборони; удосконалення управління людськими ресурсами; створення єдиної системи ситуаційних центрів. Виходячи з основних принципів антикризового управління, а також базових принципів державного управління, сформовано комплекс принципів державного управління в умовах надзвичайного стану шляхом поділу їх на загальні (виваженість при оцінюванні загроз, постійна готовність, ефективність, превентивність, плановість, системність) та специфічні, що відповідають особливостям надзвичайного стану, серед яких виокремлені пріоритет прав і свобод людини, крайня потреба, невідкладність, тимчасовість. Типізовано міжнародний досвід державного управління в умовах надзвичайного стану щодо: міжнародно-правових механізмів регулювання режиму надзвичайного стану; запобігання виникненню та ефективної ліквідації наслідків кризових ситуації, що потребують введення надзвичайного стану, та механізмів міжнародного співробітництва у даній сфері; побудови та функціонування ситуаційних центрів різних рівнів як важливого інституційного механізму вироблення антикризових управлінських рішень, зокрема, в умовах надзвичайного стану. Запропоновано напрями удосконалення організаційно-правового забезпечення державного управління в умовах надзвичайного стану в Україні, що передбачають: доповнення організаційних повноважень Президента України під час надзвичайного стану; чітке визначення функцій Служби безпеки України як елемента відповідної системи органів державного управління; розроблення порядку діяльності органів судової влади, зокрема, Конституційного Суду України, щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини при функціонуванні режиму надзвичайного стану; регламентацію спеціальним положенням діяльності спільних оперативних штабів з реалізації заходів режиму надзвичайного стану на відповідних територіях; формування дієвої мережі ситуаційних центрів антикризового управління під час надзвичайного стану.

Досліджено та проаналізовано основні етапи становлення й розвитку головного карально-репресивного механізму СРСР та УРСР - НКВС - МВС. Виявлено причини та передумови структурно-організаційних процесів у системі НКВС - МВС на різних етапах утвердження й подальшого зміцнення тоталітарного режиму, в умовах Другої Світової війни, на повоєнному етапі відновлення та на першому етапі постсталінської епохи і загальної "десталінізації". Розкрито сукупність чинників, які спричинили багаточисельні перебудови та розгалуження органів НКВС - МВС в Україні, перетворивши його в інструмент проведення тоталітарної політики.