Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)117 + Х894.9(4УКР)311.7

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Криміналістика окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Проведено комплексне монографічне дослідження методики розслідування підроблення проїзних квитків. Розглянуто теоретичні положення та практичні рекомендації, сформульовані на підставі результатів комплексного аналізу судово-слідчої практики останніх років, наукових досліджень у сфері боротьби зі злочинами у сфері господарської діяльності, зокрема, злочинами, взаємопов'язаними з підробленням проїзних квитків; проаналізовано механізми їх скоєння. Вивчено й узагальнено елементи криміналістичної характеристики такого злочину. Визначено типові слідчі ситуації на початковому та наступному етапах розслідування. Сформульовано типові версії, тактичні завдання розслідування та відповідно до них визначено засоби вирішення. Установлено комплекс типових судових експертиз, які призначаються під час розслідування підроблення проїзних квитків. Розроблено профілактичні рекомендації щодо усунення причин і умов, що сприяють скоєнню таких злочинів.

Досліджуено права третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Обгрунтовано, що не всі з наведених прав третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, можна віднести до тих прав, які безпосередньо стосуються арешту майна. Деякі права запропоновано уточнити. Зроблено висновок, що у кримінальному процесуальному законі потрібно навести вичерпний перелік прав третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт слідчим суддею, а також при проведенні подальшого досудового розслідування і судового розгляду. Запропоновано авторську редакцію ч. 2 ст. 64-2 КПК України.

На основі аналізу кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування, наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, а також узагальнення емпіричних даних комплексно досліджено процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, її роль у кримінальному провадженні, процесуальна регламентація арешту майна такої особи та забезпечення її прав і законних інтересів. Розкрито сутність примусових заходів у кримінальному провадженні, підстави їх застосування. Досліджено питання допустимості обмеження права власності особи при застосуванні арешту майна. Проаналізовано нормативні особливості накладення арешту на майно третьої особи, виокремлено мету такого арешту, підстави й умови його застосування. Акцентовано увагу на питаннях порядку ініціювання, розгляду та вирішення клопотання щодо арешту майна третьої особи. Досліджено проблемні питання щодо арешту майна третьої особи. Проаналізовано алгоритм дій слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо арешту майна третьої особи. Визначено основні процесуальні гарантії дотримання прав і законних інтересів третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Акцентовано увагу на особливостях скасування арешту майна та / або оскарження ухвали про накладення арешту на майно третьої особи. Сформульовано ряд науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення положень КПК України.

Мета роботи - аналіз потенціалу юридичних знань як чинника розвитку сучасного культурного та політико-правового простору, засобу розуміння й усвідомлення правової дійсності, а також інтелектуальної основи правомірної поведінки. Для досягнення вказаної мети аналізуються положення напрацювань українських та зарубіжних дослідників у галузі теорії держави і права, зокрема щодо феномену правосвідомість, юридичні знання у контексті аналізу їх місця у системі явищ і процесів, які впливають на виникнення та тенденції розвитку держави і права. Методи дослідження: при виконанні теоретичного дослідження використано відповідні методи, зокрема, аналітичний метод і метод узагальнення із залученням системного й культурологічного підходу. Опрацьовано матеріал і авторський підхід до феномену юридичних знань надав підставу для таких висновків: опанування юридичними знаннями, передусім повсякденними, позитивно відображається на формуванні правової свідомості й правової культури особистості і, зрештою, суспільства; юридичні знання, їх максимальне поширення й засвоєння, постають засобами консолідації суспільства, адже ці знання здатні виступати основою комунікативного простору зі значним конструктивним потенціалом щодо ефективних соціальних інститутів. Обговорено одну з філософських парадигм сучасності є визнання того факту, що усі об'єкти, явища та процеси, що залучені у життєдіяльність людства, мають соціальну й особистісну інтерпретацію, зокрема, на підставі певних знань. Важливим елементом культури особистості постає знання в його суб'єктивній формі, відповідно правової культури і правосвідомості - юридичні знання. Юридичні знання виступають в якості проміжної ланки між філософсько-правовими концепціями і практикою організації суспільного життя. Юридичне знання також формує певну позитивну систему комунікації у суспільстві. Зважаючи на вказане, обгрунтованою є особлива увага до юридичної освіти громадян, яка на сьогодні мало відповідає критеріям змістовності, практичності й масовості, наслідки чого очевидні.