Здійснено комплексне дослідження державно-управлінських аспектів суспільних відносин, які виникають у процесі формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Узагальнено та систематизовано теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Розкрито сутність понять “конкуренція”, “конкурентоспроможність держави”, “формування конкурентоспроможності держави”. Показано трансформацію змісту концепту “конкуренція” у контексті суспільного розвитку. Проаналізовано конкурентоспроможність держави як управлінську проблему. Узагальнено інформацію про методи та моделі оцінювання конкурентоспроможності країни . Показано залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому періоді від раніше обраного державою політичного, управлінського, економічного, соціального курсу (теорія “раніше пройденого шляху”). Обґрунтовано залежність успішності формування конкурентоспроможності держави від активної участі в інтеграційних об’єднаннях (ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ, ОЧЕС, ГУАМ). Виявлено вплив інституційних чинників, політичної стабільності, державної освітньої політики на конкурентоспроможність держави. Розкрито значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. З’ясовано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку у сучасному українському суспільстві. Досліджено концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Запропоновано модель державної політики щодо формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та Концепцію удосконалення формування конкурентоспроможності держави. Наведено комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів формування конкурентоспроможності України. Увагу приділено підвищенню ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконаленню державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва як відповіді на виклики освітньої еміграції, активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу, імплементації досвіду провідних держав щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу.