Зазначено, що визначивши зміст понять "нація", "національна держава" та "українське питання", встановлено, що вони взаємодіють в рамках державотворчих концепцій українців, які будучи позбавлені власної держави акцентували увагу на забезпеченні національних прав, а відповідно і майбутнє державне утворення мало бути сформованим на підставі національного чинника. Наголошено, що ідея відродження "національної держави" не є відповідником ідеології "націоналізму". Характеризуючи правові системи Російської і Австро-Угорських імперій, у межах яких і відбувалося становлення "українського питання", вказано на їх спільні та відмінні риси. Спільним було те, що "національне питання" використовувалося для забезпечення правової стабільності окремих регіонів. Відмінним - імперія Романових проводила реакційну шовіністичну політику, яка на практиці не ліквідувала українську державницьку ідею, а навпаки - активізувала її. Конституційні норми імперії Габсбургів сприяли утвердженню ліберального правового світогляду та ідей національно-територіальної автономії. В національній політичній і правовій думці XIX - початку XX ст. "українське питання" пройшло еволюцію від ідей федералізму й автономізму до самостійництва. Цілісності змісту "українського питання" надало включення його в систему міжнародно-правових відносин. Правові ідеї відродження української державності, з останньої третини XIX ст. обговорювалися в політичних колах Німеччини та Австро-Угорщини, а на початку XX ст. - Великої Британії, США. Відповідно встановлено, що "українське питання" - це комплекс політичних, культурних, соціальних та економічних вимог, які були сформовані українцями в умовах відсутності національної державності та передбачали досягнення національно-територіальної автономії (програма мінімум) або національної державності (програма максимум, була сформована у кінці XIX ст.).