Розглянуто питання правомірності гуманітарної інтервенції у сучасному міжнародному праві. Сформульовано зміст, визначено юридичні ознаки та структуру гуманітарної інтервенції, здійснено її розмежування від суміжних інститутів: гуманітарної інтерцесії, гуманітарних операцій з порятунку власних громадян за кордоном, операцій з надання гуманітарної допомоги та підтримання миру. У науковий обіг введено поняття мінімального гуманітарного стандарту. Розглянуто практику здійснення односторонніх гуманітарних інтервенцій, проаналізовано питання їх правомірності. Особливу увагу приділено дослідженню інтервенції НАТО в Косово в 1999 р. Визначено нормативний зміст терміна "міжнародний мир", здійснено уточнення сутності даного поняття. Вивчено досвід застосування під егідою ООН примусових заходів збройного характеру у відповідь на масові грубі порушення прав людини. Проаналізовано статути регіональних міжнародних організацій щодо відповідності ознакам системи колективної безпеки та їх потенційної здатності виступати суб'єктами гуманітарної інтервенції.

Розглянуто актуальні аспекти проблематики гуманітарної інтервенції, розкрито її поняття, зміст та основні форми. Висвітлено еволюцію концепції гуманітарної інтервенції, питання її правомірності відповідно до сучасного міжнародного права, здійснення гуманітарного втручання під егідою ООН і регіональних міжнародних організацій. Проаналізовано приклади здійснення гуманітарних інтервенцій.

Сьогодні проблеми захисту прав людини приваблюють все більше уваги. Гостро постає питання "силового захисту прав людини", зокрема, гуманітарної інтервенції. Дане поняття спричиняє серйозні розбіжності між правовими доктринами та практикою держав, наслідком яких є значне зниження ефективності міжнародної реакції на погрози миру та стабільності.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х002.03

Рубрики:

Право і правосвідомість. Правова культура

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено виникнення та розвиток концепції "Обов'язок захистити" в міжнародному праві як такої, що пропонує альтернативне врегулювання проблеми застосування сили відносно закріпленого в Статуті ООН. Зокрема розглянуто передумови виникнення сучасної концепції "Обов'язок захистити" на прикладах реагування держав на загрозливі для населення ситуації в інших державах, а також проаналізовані офіційні позиції держав у цьому зв'язку. Підкреслено, що центральним інститутом "Обов'язок захистити" є гуманітарна інтервенція, яка повинна супроводжуватися достатніми зусиллями для превенції конфлікту та пост-конфліктної відбудови. У сукупності три елементи (обов'язок запобігти, обов'язок захистити та обов'язок відновити) і складають сучасну концепцію "Обов'язок захистити". Також, з огляду на агресію Росії щодо України, проаналізовано та надано рекомендації щодо удосконалення концепції "Обов'язок захистити" у частині включення ефективних запобіжних механізмів для недопущення зловживань у цьому зв'язку. Розглянуто історичні (до появи ООН) приклади застосування сили всупереч чинним правилам заради порятунку життя людей, та деякі супутні моральні аспекти в контексті силового забезпечення прав людини.

Мета статті - проведення аналізу опублікованих документів і матеріалів щодо застосування норм міжнародного гуманітарного права при проведенні міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки, у виявленні проблем, які виникають під час застосування норм міжнародного гуманітарного права при проведенні сучасних міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки. Основу методологічної бази дослідження склали метод аналізу та синтезу, а також порівняльний метод. Розглянуто проблемні питання, які виникають під час участі миротворчого персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки, зокрема: комплементарність міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини під час проведення міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки; гуманітарна інтервенція та втручання миротворчих сил у внутрішні справи держави з метою захисту населення. Обговорення: в процесі дослідження вищезазначених проблемних питань було виділено проблему так званої колізії, яка виникає в процесі застосування обох галузей міжнародного права. Колізія, або ж протиріччя, виникають тоді, коли норми однієї із вищезазначених галузей міжнародного права суперечать іншій у процесі виникнення конкретної ситуації. Колізії в контексті застосовного права складаються насамперед з приводу відносин з охорони життя і здоров'я, волі, честі та гідності тощо. Під час аналізу вищезазначених питань було з'ясовано, що для їх уникнення користуються принципами римського права, зокрема практикою "lex specialis", коли спеціальний закон скасовує (витісняє) загальний закон відповідно до конкретної ситуації, що склалася.