Наведено результати дослідження авторитету керівника в державному управлінні, здійсненого у контексті методології архетипіки. Застосований підхід базується на ідеях К. Юнга про колективне несвідоме, що забезпечує цілісність психосоціальної реальності специфічними (внутрішніми за своєю природою патернами) та звичайними властивостями (універсальністю й типовою регулярністю, що повторюється протягом багатьох сторіч). Проаналізовано із застосуванням вітчизняного теоретико-методологічного концепту "універсальний соціальний цикл" генезис авторитету керівника. Виявлено архетипні особливості розвитку феномену авторитету в реалізованих людством 3-х циклах суспільної історії, які попарно складають: Грецька - Римська античність, Відродження - Просвітництво, Модерн - Постмодерн. Визначено шляхи розвитку авторитету керівника в сучасному українському суспільстві.

Розглянуто хід історії Західної філософської думки в контексті вчень про етику обов'язку, державу та право, починаючи з періоду Античності до другої половини XIX ст. Розкрито деонтологічній характер філософського дискурсу як умову формування світогляду майбутнього правознавця.

Мета роботи - здійснити спробу проаналізувати етапи становлення парламентаризму у зв'язку з формуванням і розвитком державності, на різних етапах розвитку цивілізацій, форм його організацій та функціонування. Методи: порівняння, аналізу, аналогії, індукції, дедукції та інші, що служили інструментом відбору матеріалу, та були необхідною умовою досягнення поставленої мети. Проблематика теорії та практики парламентаризму, як історико-правової категорії, розглянута з позиції наукових традицій, що склалися в процесі досліджень у даному напрямку. Надано пояснення, що правові категорії, дефініції, які використовуються в процесі аналізу парламентаризму, як історико-правової категорії, враховують у їх змісті конституційні традиції та норми інших законів, практику державноправового будівництва. Проведено уточнення щодо розуміння парламентаризму як суспільного явища, під яким розуміються представницькі засади в управлінні. Обговорено досвід розвитку геополітичних систем показує, що можливість розв'язання життєво важливих проблем загальнодержавного значення так чи інакше, в тій або іншій мірі залежить від масштабу запрошення до процесу прийняття цих рішень людей. Вивчення інституту парламентаризму, форм його організацій та функціонування завжди знаходилось у центрі наукових досліджень, оскільки саме парламентаризм і є правовою та організаційною основою залучення громадян до вирішення найважливіших питань державного будівництва та управління. Теорія розподілу влади стала фундаментом майбутніх концепцій парламентаризму, а також аналізу її елементів в сучасних умовах.

Розглянуто історичну парадигму зародження засад сучасного розуміння прав людини у період античності. Досліджено історичне становлення прав людини у період стародавньої Греції. Зокрема проаналізовано основні світоглядні ідеї таких філософів, як Демокріт, Протагор, Сократ та Аристотель. Античність відзначається як перший етап зародження прав людини. Первинне формування основних підвалин поняття прав людини сягають античних часів. Це поняття було тісно пов'язане з громадянством, існувало в Стародавній Греції і виявлялося в процесі становлення рівності жителів поліса і в можливості користуватися політичними правами. Через тлумачення видатних особистостей того періоду було закладено наріжні камені в історичному розвитку прав людини.